Статистика, облік, аудит: добре тільки те, що правда

Липень – період вступних іспитів. Університети й академії, інститути й коледжі готуються зустріти абітурієнтів. З огляду на вплив демографічної кризи не всі з них втішатимуться надмірною увагою випускників шкіл. У цій ситуації проявиться ринкова закономірність: освітні пропозиції відповідатимуть попиту. Менш гамірно стане в окремих вищих навчальних закладах.

Спокій не загрожує Державній академії статистики, обліку та аудиту. Її історія налічує лише два десятиліття. Двадцять років не найсприятливіших для розвитку освіти й науки. Проте якраз у цей період навчальний заклад під керівництвом Івана Пилипенка (на знімку), який уже 18 років його очолює, пройшов шлях від Інституту підвищення кваліфікаційного рівня керівників органів державної статистики колишнього СРСР до академії, в котрій нині навчаються більш як 12 тисяч студентів і понад 100 аспірантів. Це унікальний досвід, адже від переважної більшості інститутів підвищення кваліфікації, поширених у СРСР, нині не залишилося й сліду. Натомість академія розвивається: належить до системи Держкомстату, працює на підвищення кваліфікації статистиків, готує бакалаврів, спеціалістів і магістрів з економічних дисциплін. Тісна прив'язка освітнього процесу до практики визначає цінність диплома, отриманого тут. Уже 15 років академія, яка є державним вищим навчальним закладом, не бере з держбюджету жодної копійки. Цей досвід – відповідь на запитання: чи може освіта розвиватися без держфінансування?
Проблеми сучасної освітньо-наукової діяльності навчального закладу та перспективи його розвитку обговорюємо з ректором Державної академії статистики, обліку та аудиту, доктором економічних наук, професором, заслуженим економістом України, президентом Спілки аудиторів України, членом Аудиторської палати України, академіком АЕН України Іваном ПИЛИПЕНКОМ.

– Іване Ісаковичу, нині система вищої освіти переживає кризу: скорочується чисельність абітурієнтів, знижується рівень їхньої освітньої підготовки, що призводить до закриття окремих вищих навчальних закладів. У цих умовах очолювана вами академія щороку збільшує чисельність студентів і веде будівництво навчальних корпусів. Чим пояснюється те, що загальна тенденція не притаманна їй?
– Цим запитанням ви торкнулися проблеми, що зачіпає мене не лише як керівника навчального закладу, а й як громадянина. Наше суспільство переживає тривалу кризу. На жаль, не всі усвідомлюють її серйозність. У статистиці народонаселення є поняття «демографічна яма». На графіку вона має вигляд своєрідного провалу, котрий із часом може згладжуватися чи, як висловлюються демографи, затухати. В Україні ці «ями» і « провали», що донині не згладилися й не затухли, є наслідками тривалих і численних національних трагедій, особливо в ХХ столітті. Стверджую це як свідок тих, котрі безпосередньо пережив. Приблизно через кожні два десятиліття дається взнаки найбільш руйнівна шкода, завдана суспільству Другою світовою війною та повоєнним голодомором. Однак згладжуванню та затуханню цих трагедій перешкоджають наслідки новочасних – таких, як Чорнобильська катастрофа чи багатомільйонний виїзд наших людей за межі країни. Змушений повторювати ці гіркі істини тому, що в нашому парламенті досі є сили, які твердять, ніби жодних голодоморів в Україні не було! От і маємо демографічну кризу, котра ускладнюється кризою духовною.
Як вирішується завдання нарощування контингенту студентів академії в умовах, які я щойно окреслив? Кожний викладач у Києві, де розташований головний офіс академії, і в регіональних філіях проводить індивідуальну роботу із залучення молоді до навчального закладу.
У Києві ми активно співпрацюємо з понад сотнею столичних шкіл, кращі випускники яких щорічно стають студентами академії. Цьому значною мірою сприяють і безкоштовні підготовчі курси, що вже тривалий час діють у навчальному закладі.
Принцип помірної плати був, є і залишатиметься непорушним. Його дотримання дає нам змогу розв'язувати важливе для українського суспільства соціальне завдання – відкривати доступ до навчання молоді із сімей, що мають середній достаток чи навіть не досягають його.

– На ринку праці спостерігається надмірна кількість фахівців з економіки. Однак випускників академії можна зустріти в трудових колективах успішних підприємств, а не на біржі праці. Що зумовлює попит на спеціалістів, підготовлених у вас?
– Платне навчання не перешкоджає нам конкурувати з іншими освітніми закладами, включаючи найповажніші. Судіть самі. Загалом у всіх регіонах України є близько десятка закладів, які готують фахівців за спеціальністю «Прикладна статистика», причому згідно з державним замовленням і за рахунок бюджетного фінансування. То як вирішується це надзвичайно важливе завдання загальнодержавної ваги? З'ясовується, що більшість із цих навчальних закладів, серед яких є й такі, що мають статус національних, державного замовлення не виконують. І це за умов їх бюджетного фінансування! Це якраз тоді, коли наша академія збільшує контингент так потрібних Україні висококваліфікованих статистиків в умовах платного навчання. Постає запитання: чому? Можливо, вони сподіваються лише на власний «бренд»? Можливо, у них відсутня кропітка робота, якою займаємося ми? Цілком можливим є і те, й інше, хоча, на моє переконання, причини цього явища криються набагато глибше.
Ідеться насамперед про відставання теорії від практики. Хтось і досі продовжує працювати «по старинке», тоді як наша академія змістовно, а не формально втілює Болонські принципи відтоді, як розпочалося запровадження міжнародних стандартів у національну практику державної статистики України. Цьому сприяє високий професіоналізм професорсько-викладацького складу академії.

– У політичному сьогоденні виняткова увага приділяється статистичним даним. Рейтинги політиків коливаються разом зі змінами статистичних повідомлень про економічні та соціальні показники. Така ситуація зумовлює прискіпливе ставлення до статистики та статистичних досліджень. Чи варто беззастережно довіряти статистиці? Як народні депутати України можуть сприяти роботі органів статистики?
– Проблема, котру ви порушуєте, надзвичайно широка й непроста. Хотів би відновити в пам'яті поважних читачів оприлюднену 20 років тому в журналі «Новый мир» статтю про недостовірність радянської статистики «Лукавая цифра», що стала бестселером горбачовської «перебудови».
Постає низка запитань, що потребують відвертих відповідей. Звідки це лукавство? І хто лукавив? Хто навчав і кого навчив лукавити? Пропоную: шановні депутати, замість пустопорожньої балаканини про недовіру до статистики створіть парламентський комітет з інформації (а вже потім – з інформатизації, технологізації даних і т.д., і т.п.). Якраз він мав би опікуватися достовірністю інформації, починаючи насамперед з тієї, яка є джерелом статистичних даних.

– Дякую, Іване Ісаковичу, за відверту розмову.


Розмову вів Валентин БУШАНСЬКИЙ.
На фото: У Державній академії статистики, обліку та аудиту навчальний процес і будівництво йдуть одночасно