Правнучка гарних господарів і майстрових людей

Педагог і правозахисник Наталія Андріївна Романова очолила Чернігівську обласну раду. Її обрано від Блоку Юлії Тимошенко, за який наші земляки віддали більш як третину голосів.

З початком виборчої кампанії Наталія Романова залишила роботу в колегіумі та очолила міський виборчий штаб БЮТ...

Депутатська більшість облради у складі БЮТ, «Нашої України» та Народного блоку Литвина стала дієздатною й може ухвалювати рішення без будь-якої загрози блокування її роботи через партійні амбіції чи суперечки. Проте потужні фракції досить рішуче відстоюють свої позиції.

– Та головне, – каже Наталія Романова, – що, незважаючи на гострі обговорення, ми знаходимо порозуміння. Так, під час внесення змін до обласного бюджету на нинішній рік ми зуміли спільно розв'язати декілька проблем: виділили 3 млн. гривень для селища Ладан Прилуцького району, понад 13 млн. – спрямували на будівництво, реконструкцію та ремонт автомобільних доріг комунальної власності, а за рахунок субвенції з держбюджету збільшили кошти на закупівлю обладнання для сільських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів, а також на придбання санітарних автомобілів. Усе це засвідчує, що ми різні партійно, але мета в нас спільна – працювати задля добробуту людей.

Облрада має пожвавити діяльність місцевого самоврядування та всіх громад. Ми підтримуємо ідею громадських слухань, уже нині складаємо для них реєстр найактуальніших проблем, вживаємо заходів з поліпшення інвестиційного клімату Придеснянського краю. І не тільки в аграрній сфері та в промисловості, а й у таких пріоритетних для області напрямах, як розвиток транзитної й туристичної інфраструктур.

Чернігівщина багата на ресурси для виробництва будівельних матеріалів, на запаси торфу, бішофіту, інші мінеральні запаси, в розроблення та видобуток яких треба вкладати чималі кошти. Ми з'ясуємо, наскільки ефективно використовується земля, а також комунальне майно, що перебуває в оренді, найближчим часом створимо спеціальний інвестиційний фонд, продумаємо програму підтримки власних виробників, особливо середнього та малого бізнесу, власників фермерських господарств. Не залишаться поза увагою й проблеми великотоварного сільгоспвиробництва.

Дуже сподіваюся на реалізацію спеціалізованих галузевих програм, під які ми обов'язково передбачимо кошти і з обласного бюджету, і з новоствореного інвестиційного фонду. З огляду на це вже створено постійну комісію з питань будівництва, зв'язку, транспорту та енергетики, яку очолив депутат від БЮТ Сергій Вітренко. Деякі напрями розвитку енергозбереження в краї облрада розгляне в четвертому кварталі нинішнього року під час внесення змін до Програми науково-технічного та інноваційного розвитку області до 2007 року.

Незабаром профільна комісія з відповідними службами виконавчої влади напрацює програму, приміром, із назвою «Поліський біодизель». Я обстоюю всі енергозбережні проекти, які зможуть принести області якнайбільше користі, адже енергетика повинна бути економною.

– Робота роботою, але хотілося б довідатися, перефразовуючи літописця, й про те, звідки пішла родина Романових?
– Певна річ, не від царської сім'ї. Проте хтозна, де могли переплітатися прадідівські корені. Маю лише архівні свідчення того, що мої давні родичі були заможними й шанованими людьми. Підтвердження цього – фамільний герб у вигляді підкови та двох кавалерських хрестів з нашоломником із трьох страусових пір'їн. Згідно з родинним генеалогічним деревом мого батька Андрія Дмитровича, цей герб належав знатному й заможному козакові Василю Івановичу Тупиці, що жив на наших ріпкинських землях ще у ХVІІ столітті. Це підтверджує «Малороссийский гербовник» архіву чернігівського дворянства. Отож вважаю, що по батьковій лінії в мене міцне козацьке коріння.

– До речі, нині дуже зрідка можна зустріти людину, яка знає свій глибинний родовід. А втім, ви ж не лише правник, а й історик.
– Мій інтерес до родинного літопису ще з дитинства. Приміром, діда Дмитра я живим ніколи не бачила. Знаю його лише з фотокарток і розповідей рідних. А ось дід Михайло (по матері) виховував мене. Обидва були гарними господарями й майстровими людьми. Дід Дмитро, до речі, мав у розпорядженні 19 гектарів землі, власноруч спорудив млин та двоповерховий будинок для своєї родини. Тим часом дід Михайло виготовляв скрипки, був неперевершеним взуттярем. З-під його золотих рук виходили найкращі «балеточки» та «бурочки» в Любечі 50–60 років минулого століття.
Мій чоловік займається підприємництвом, а син Роман закінчує останній курс Одеської національної юридичної академії.


– І насамкінець: яке ваше найбільше життєве захоплення?
– За моїми плечима – курс фортепіано в музичній школі. Проте більше шаную гітару, під яку виконую не тільки бардівські та народні, а й власні пісні. Про маму, рідний Любеч, де жили бабуся та дідусь, про любов до рідної землі, чудової поліської природи і, звичайно, про кохання.


Інтерв'ю взяли
Віктор КИРІЄНКО та Сергій ПАВЛЕНКО.