На з'єднанні приток Дніпра, Чайки й Конки облюбували місцину запорозькі козаки...

Було це ще наприкінці XVI століття. Урочище Голе – так вони її називали – відповідало тогочасним потребам: зручно ховатися від татар, близько Стариця – головне річище Дніпра, а на півдорозі – соляні промисли у Прогноях (нині село Геройське). Та й для прогодування під рукою мали все необхідне – вдосталь риби й дичини.
З часом Урочище Голе перетворилося на Голий Перевіз, на якому накопичувалися товари (переважно сіль, риба, дичина), а потім переправлялися на правий берег Дніпра. Тут-таки почали ремонтувати козацькі «дуби» й «чайки», що знову спричинило перейменування поселення – Гола Пристань.

А оселялися в цих місцях утікачі від панського ярма на волю, до козацького краю. Ось так і трапилося, що Голопристанщина впродовж трьох століть не знала ні кріпацтва, ні панства, ні воєн, ні особливих революційних зрушень. Звідси вирушали козацькі ватаги, тут формувалися підпільні та бойові загони, жителі йшли на війну й поверталися у славі. Але війну до себе, до своїх осель не допускали. Лише під час Великої Вітчизняної «голянам», як вони себе називають, не вдалося уникнути окупації. І тоді вони зазнали терору, розстрілів, переслідувань.

Проте Друга світова ще раз підтвердила неординарний характер місцевих жителів: бути першими в усьому – в роботі, розвагах, воєнній справі. Це не жарт. Лише Голопристанщина на весь колишній Радянський Союз могла похвалитися тим, що має 35 Героїв! Точніше, трьох двічі Героїв, 28 Героїв і чотирьох повних кавалерів орденів Слави. І війни, і праці. Їхні портрети і справи увічнені на міській Алеї Героїв.

Це – основа, на якій зародився особливий характер людей. Та щоб цілковито розкрилися таланти, потрібні відповідні умови. І вони склалися, хоч як це дивно, через ті негаразди в країні, що почалися в останнє десятиліття. Якщо двадцять років тому на території міста працювало понад два десятки різних підприємств, то нині їх одиниці. Хоча вони були власністю району, але ж це – відрахування до міського бюджету, розбудова міста, добробут територіальної громади.

Усе це набуло тенденції «шагреневої шкіри», проте нею не стало. Завдяки тому, що 1998 року міським головою громада обрала Анатолія Петровича Негру – людину з невичерпною енергією, багату на ідеї і спроможну постійно... вчитися. Ще 1969 року він уперше був обраний депутатом міської ради, тривалий час працював заступником міського голови, однак найбільше проявити себе, свої господарські здібності, любов до міста зміг на посаді мера. Люди це розуміли й уже втретє обрали його міським головою.

Першим кроком міста, що має озеро Соляне з унікальними лікувальними властивостями, санаторій «Гопри» та управління Чорноморського біосферного заповідника, в новому напрямі стало надання йому статусу курортного. Далі – більше. Тут почали проводити ярмарки «Садиба», на які запрошували ініціативних людей з усієї держави та зарубіжжя, а вони, у свою чергу, сприяли поширенню добрих відгуків про Голу Пристань.

Основну ставку міський голова зробив на розвиток зеленого туризму й підприємництва, малого та середнього бізнесу. З'ясувалося, що ці галузі дуже тісно пов'язані між собою. Оскільки «голяни» – люди талановиті, співучі, невтомні, чому б і це не використати на благо міста? Так невеличке свято Івана Купали, яке мало місцеве значення і проводилося впродовж 15 років, з ініціативи Анатолія Негри перетворилося на благодійний фольклорний фестиваль народної творчості «Купальські зорі» й цього року відбулося вчетверте.

На території міста розташований Інститут південного овочівництва і баштанництва, край славиться своїми кавунами, то чому б і це не використати? І вже вкотре в місті проводиться (до речі, єдиний в Україні!) кавуновий фестиваль-ярмарок «Солодке диво». І має він не тільки розважальний, а й науковий характер. Саме під час фестивалю науковці з усієї країни та близького зарубіжжя обмінюються новими сортами баштанних культур, секретами їх вирощування, новітніми технологіями, а практики та підприємці укладають відповідні угоди на насіння й продукцію.

Набуває неабиякої популярності й осередок зеленого туризму з центром під назвою «Садиба», яким керує справжній ентузіаст цієї справи Олександр Долинко. У місті широко відзначають свята, проводять конкурси – такі як «Перлина міста», «І молодістю сповнюється душа», «Таврійське перевесло» тощо.

Своєрідним підґрунтям зростання місцевого патріотизму, інтелектуального розвитку є розвиток економічний. З цього приводу варто зазначити одне: вже п'ятий рік міський бюджет бездотаційний. Навпаки, щорічно з нього до районного бюджету вилучають сотні тисяч гривень.

І те, що «голяни» втретє обрали Анатолія Негру головою міста, означає: усі ті добрі справи без нього не уявити. Анатолій Негра – «Почесний працівник туризму України», кавалер ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира III ступеня, урядових нагород – медалі «За працю і звитягу» й Почесної грамоти ВР України «За особливі заслуги перед українським народом» та інших.

А Голопристанська міська рада – лауреат міжнародного рейтинг-конкурсу «Золота фортуна», нагороджена дипломом і «Кришталевим рогом достатку», має подяку Державної туристичної адміністрації України, відзначена Фундацією партнерства громад України–США за гідний внесок у розбудову місцевого самоврядування. І найголовніше: за підсумками Всеукраїнського змагання за кращий благоустрій та громадський порядок уже двічі поспіль (2003 і 2004 роки) Гола Пристань виборює першість! Є надія, що й минулий рік залишиться за нами!

Ось такий коротенький, схематичний начерк портрета Голої Пристані та «голян». Кому захочеться довідатися про все це детальніше, до його послуг історична художньо-документальна повість «Ми – голяни!», яка вже підготовлена до друку й незабаром побачить світ.

Автор: Анатолій ГРАБКО