№11, червень 2011

Монтаж як процес пізнанняМонтаж як процес пізнання

Цими днями по всій Україні, й зокрема на Буковині – його батьківщині, згадують незабутнього актора, режисера, сценариста. На одному з вечорів-спогадів у столичному Будинку кіно показали фільм «Іван Миколайчук. Тризна» Василя Вітра.

Ця стрічка, перша з присвячених Миколайчуку, народилася 1989-го – за два роки після Іванової смерті. Як свідчить кінорежисер Василь Вітер, історія фільму розпочалася з того, що на студії «Укртелефільм» йому до рук потрапив сценарій під назвою «Іван Миколайчук». Однак літературна канва була написана для ігрової стрічки. Тобто хтось мав грати Івана, хтось – його дружину Марічку... Василь Петрович рушив іншим шляхом: разом із знімальною групою йшов до людей та довідувався, хто такий був Іван Миколайчук. Фільм на документальній основі витинався зі свідчень тих, хто знав майстра особисто, із кадрів, музики та з проникливого, трепетного режисерського ставлення до об’єкта поетизованого дослідження.

– Тоді всі кіноматеріали зберігалися в Москві. Жодного негативу в Києві не було, – розповідає Василь Петрович. – Тож ми поїхали в Росію, щоб узяти кадри з «Тіней забутих предків». Почали в монтажній передивлятися картину. Я знав точно, де є потрібні мені сцени. Раптом відчув напруженість монтажниці. Виявилося, вона фільму Параджанова не бачила. Коли стрічка добігла кінця, кіношниця в захваті сказала: «Це геніально! Нічого подібного в житті не бачила!»… Культура – річ спадкова. Вона передається у спадок через ланцюг – акторів, режисерів... Коли Івана не стало, цей ланцюг почав розсипатися. Якщо таке трапляється, в ті пустоти починає потрапляти щось чужорідне, не завжди якісне.

Того вечора в Будинку кіно зібралося чимало відомих особистостей. З-поміж них – поет Іван Драч, народні артистки України Марічка Миколайчук і Валентина Ковальська (разом із Ніною Матвієнко – учасниці тріо «Золоті ключі». – Авт.), які 22 роки тому знімалися у фільмі Василя Вітра.

Голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач згадував, як познайомився з Іваном, коли свого часу брав у нього інтерв’ю для журналу «Искусство кино». Зазначав, що Василю Вітру вдалося «розкрити» тих, кого знімав.

Посилаючись на тези Пазоліні, Сергій Тримбач резюмував:

– Смерть – приблизно те саме, що титри наприкінці фільму. Вона робить те саме, що робить монтаж. І життя людське вже не видається хаотичним. Майже 24 роки немає з нами Івана Миколайчука, а ми все ще монтуємо цей фільм. Процес не закінчується. І добре, бо це також процес пізнання – не лише Івана, а й нас самих.

Автор: Ольга КРАСОВСЬКА

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рекордна партія зброї з Британії, новини щодо допомоги США, МЗС обмежує "ухилянтів": новини дня Сьогодні, 24 квітня

Зеленський і Сунак обговорили найбільший військовий пакет від Британії Вчора, 23 квітня

Знайти в США зброю для України на всю суму допомоги ЗСУ може бути проблемою – посол Вчора, 23 квітня

Туск: Польща не передасть Patriot Україні, але допоможе іншими засобами Вчора, 23 квітня

Кулеба пояснив, чому консульства України зупинили надання послуг чоловікам мобілізаційного віку Вчора, 23 квітня

Зеленський заявив про домовленість щодо ATACMS для України Вчора, 23 квітня

Тонкощі використання клейових сумішей для армування плит пінополістиролу Вчора, 23 квітня

Союзники назвали дату нової зустрічі щодо зброї для ЗСУ у форматі "Рамштайн" 22 квітня

Кулеба розказав міністрам ЄС, що ще є можливість запобігти гіршим сценаріям 22 квітня

Норвегія приєднається до ініціативи з забезпечення України засобами ППО 22 квітня