І крізь Чорнобиль проростає сад…

Перший в Україні проект комплексного соціально-економічного розвитку міченої Чорнобилем території реалізує Єврокомісія у Володимирецькому районі на Рівненщині. Його загальна вартість – 750 тисяч євро. Для небагатого поліського району це, без перебільшення, справжнісінький скарб.

Терниста дорога з Брюсселя…

Два роки тому тодішній начальник «чорнобильського» управління Рівненської облдержадміністрації Оксана Заліпська побачила в одному із забруднених районів сусідньої Білорусі величезні плантації огірків-корнішонів. Коли поцікавилася про це, їй розповіли, що огірки місцеві жителі вирощують за програмою постчорнобильського розвитку території за підтримки ПРО ООН.

«А чому б не добитися євроінвестицій для нашої Рівненщини? Адже статус постраждалих мають шість районів, рівень зареєстрованого безробіття в них чи не найвищий в області, та й у державі», – не давала спокою ця невесела статистика.

– Однак землі тих населених пунктів, що входять до четвертої та навіть третьої чорнобильських зон, стверджують фахівці, цілком безпечні для садівництва й городництва. До того ж наша область традиційно аграрна, тут люди мають генетичний потяг до землі, – коментує регіональний менеджер проекту Оксана Заліпська. – Саме тому ми й вирішили запропонувати Єврокомісії підтримати проект під умовною назвою «Сади Полісся». Його замовником стало Міністерство надзвичайних ситуацій України: проектом опікувався заступник міністра Володимир Холоша. Одне слово, розробили, затвердили, взяли участь у конкурсі, що відбувся в офісі Єврокомісії у Брюсселі, і... перемогли.

Здавалося б, можна полегшено зітхнути. Втім, проблеми, як з’ясувалося, лише починалися. Бо найслабшою ланкою, як завжди, виявилася... наша психологія.

Люди так зневірилися в усьому пропонованому їм «згори», що ініціатори наразилися не лише на нерозуміння, а й подекуди на відвертий спротив. У районі поширювалися фантастичні чутки: мовляв, якщо зникне хоча б один із тих майбутніх європейських саджанців, доведеться розплатитися щонайменше коровою... От і виходило, що сьогодні люди погоджувалися брати участь у проекті, а вже на завтра – відмовлялися. Єврокомісія заледве взагалі не поставила на ньому хрест...

– Таке справді було, – пригадує голова Володимирецької райдержадміністрації керівник проекту Володимир Ткачук. – Тому ми довго й подекуди навіть надокучливо пояснювали і сільським головам, і селянам, що жодного зиску від них ніхто не прагне мати. Навпаки, нам дають шанс для розвитку садівництва та городництва. Умови участі в проекті були прості: кожен учасник має висадити яблуневий сад на площі щонайменше півгектара, ягідні кущі та полуницю – щонайменше на 25 сотках. До того ж вони отримують добрива, необхідний реманент та техніку, а вирощена продукція стовідсотково залишається в їхньому розпорядженні.

На пропозицію відгукнулися селяни в Каноничах, Жовкинях, Довговолі, Лозках, Озері, Собіщицях, Красносіллі, Зеленому. А остаточно повірили владі та представникам Єврокомісії торік на початку квітня, щойно отримали, як і передбачено умовами проекту, комплекс органічних і мінеральних добрив та саджанці.

У Володимирці лунає англійська

На полі в Зеленому чую одразу дві мови: рідну українську та англійську. То дискутують, як краще висадити в ґрунт добірну розсаду полуниці: практичний семінар для учасників – невід’ємна складова проекту. Англійською експерт із Голландії Ніко де Гут пояснює тонкощі промислового вирощування полуниці. Начальник відділу Інституту рослинництва УААН Олександр Ярещенко, який спеціалізується на кущах та яблунях, одночасно виступає в ролі перекладача.

Селяни зацікавлено розглядають невеличку, неначе іграшкову, лопатку, якою вправно орудує Ніко, і виносять колективний «вердикт»: вони садитимуть полуницю «мечем» (пристосування, яким на Поліссі висаджують хвойні породи дерев). З десятками запитань звертаються й до Олександра: і про міжряддя, й про захист від шкідників, і про кількість майбутнього врожаю...

Вісім учасників проекту в Зеленому – це переважно ініціативна молодь, яка працює в соціальній сфері й не має власних паїв. Цікаво, що проект завдяки підтримці місцевої влади допоміг вирішити й це наболіле для соціальної сфери села питання.

– Це зоране поле ще донедавна було землями запасу нашої Красносільської сільської ради, яка виділила їх у користування для реалізації проекту, – розповідає учасник проекту завідувачка сільського ФАПу Тетяна Лабунська. – Тепер вирощуватимемо наші сади на цілісній 16-гектарній площі.

– Наші люди здебільшого по заробітках свої працьовиті руки возять, – додає водій Ярослав Ковальчук. – А хіба на своїй землі гірше працювати? Варто ж і дітям у спадок щось залишити. Як піде в нас ця справа, тоді нехай діти вчаться й на садівників, і на городників та й розвивають бізнес. Правда, Сашко? – змовницьки підморгує першокласниці Олександрі Базаці, яка разом із татом спробувала посадити першу у своєму житті яблуню.

– До речі, Володимирецьке профтехучилище № 29 уже з наступного навчального року планує відкрити нову спеціальність – садівництво та городництво, – каже Олександр Ярещенко. – Тож на перших порах можна буде вчитися в рідному райцентрі.

Селяни отримали ще й трактор для обробітку своїх садів.

Щоб світилися очі добром

– Гадаю, вже за кілька років ми зможемо потужно розвивати переробну галузь, а згодом – і експортувати в ту ж таки Європу не лише дари поліських лісів , – зауважує керівник проекту Володимир Ткачук. – Нехай це поки що 40 гектарів саду, але то – сад нашого майбутнього в найширшому розумінні слова. Нехай у проекті працюють 69 родин, але варто помножити цю цифру щонайменше на п’ять, – адже кожна з них це, як правило, багатодітна сім’я. Втім, на цьому етапі ми не ставимо крапки в проекті, а пропонуватимемо Єврокомісії подальшу співпрацю.

І така співпраця триває. Напередодні 25-ї річниці чорнобильської трагедії в області побували експерти Єврокомісії на чолі з Манфредом Шюсселем, які, зокрема, вивчили роботу одного з найуспішніших підприємств облспоживспілки – заготівельного виробничо-збутового комбінату, плодоовочеву продукцію якого знають далеко за межами області і навіть за кордоном: адже це чудові натуральні соки, джеми, пюре.

– З кожним із 60 учасників проекту ми можемо укласти так звані ф’ючерсні контракти, передбачивши в них закупівлю певних обсягів майбутньої продукції, остаточну ціну, на яку, зрозуміло, сформує ринок. Закуплену в людей продукцію реалізовуватимемо через власну мережу торгівлі та ресторанного господарства, використовуватимемо в шкільному харчуванні – адже саме кооперація ось уже майже 25 років забезпечує харчування учнів чорнобильських районів. Тому, гадаю, сад, започаткований у проекті, має всі можливості квітнути завжди, – додає голова правління облспоживспілки Петро Бараш.

А Єврокомісія, звісно, приймає ще одне важливе рішення: автоклав для переробки продукції садів вартістю мільйон гривень установити на згаданому підприємстві облспоживспілки.

– Вважаю, що нині, коли від дня аварії на АЕС нас відділяє майже чверть століття, головним для Рівненщини є кваліфікований моніторинг наших територій з чітким визначенням рівня їхнього забруднення, – коментує голова Рівненської облдержадміністрації Василь Берташ. – Я сам народився й виріс в одному з «чорнобильських» районів – Рокитнівському – й добре знаю ці проблеми. За цей час на державних пільгах та компенсаціях виросло ціле покоління людей. Так, держава повинна будувати школи, дороги й газогони. Але цілковито перекладати утримання цієї території на державні плечі неправильно. Цей проект відіграє роль «першої ластівки» в активізації та розвитку наших постчорнобильських територій. Як ви гадаєте, така поважна європейська інституція зважилася б на нього на забруднених землях? Отож бо.

Тому сьогодні ми повинні мати насамперед правдиву й професійну інвентаризацію території, а це, завважте, майже пів-області. Щоб і в наші північні райони прийшов інвестор.

Автор: Інна ОМЕЛЯНЧУК