«Людина року-2010» у номінації «Міський голова року» Володимир Новацький: «Южне буде першим українським містом на зразок європейських, і для цього ми не просимо у держави зайвих коштів. Потрібно лише зменшити вилучення до державного бюджету»!

В Одесі розповідають, як, ставши мером Южного, Володимир Новацький прийшов обідати зі своїм водієм у кафе для співробітників припортового заводу і став із підносом у загальну чергу. Ось така він людина. Великі державні посади, на яких пропрацював наш співрозмовник останніми роками, анітрохи не зіпсували його людяності та щирості, а, навпаки, збагатили цікавим та корисним досвідом. І він щиро ділиться ним із своїми підлеглими на користь наймолодшого, проте й найперспективнішого міста Одещини.

Новацький Володимир Миколайович народився 11 квітня 1957 року в селі Єреміївка Роздільнянського району Одеської області. В 1978 році закінчив Одеський державний педагогічний інститут (спеціальність «Фізичне виховання»), а в 1986-му – Одеський сільськогосподарський інститут (спеціальність «Агрономія»). Працював педагогом у школі, а також у Біляївському райкомі та Одеському обкомі комсомолу. Кандидат економічних наук. З 1990 року – голова правління колгоспу імені Ульянова Роздільнянського району Одеської області. З 1991 року – голова Роздільнянського райвиконкому, із 1995-го – голова правління колективного сільськогосподарського підприємства «Єреміївське». З 1999 року працює на відповідальних посадах в Одеській обласній державній адміністрації. З 2002 по 2005 рік – голова Одеської обласної ради. 26 березня 2006 року його обрано міським головою міста Южного Одеської області, вдруге переобрано на цю посаду в жовтні 2010 року. Член Народної партії. Одружений, має двох синів. Хобі – колекціонує картини, захоплюється бігом та футболом. Лауреат загальнонаціональної програми «Людина року-2010» у номінації «Міський голова року».

– Шановний Володимире Миколайовичу, попри те, що місто Южне одне з наймолодших на Одещині (лише 32 роки), воно має чим пишатися. Наприклад, середньомісячна заробітна плата працівників є однією з найбільших в Україні – 4200 гривень. Середній вік жителів – 36 років. Народжуваність набагато перевищує смертність. Урешті, незважаючи на кризу, місто активно будується… У чому таємниця зростання?

– Про місто Южне можу розповідати годинами. Перед зустріччю з вами я відкривав нову соціальну аптеку, перерізав стрічку, маю їх уже більш як півсотні й зберігаю. (Посміхається). А коли відкривається новий об’єкт, це свідчить про те, що місто живе й розвивається.

Ось скажіть мені, що потрібно для того, щоб людина приїхала до міста й жила в ньому?

Є декілька складових. Перша. Коли людина приїхала сюди і їй сподобалося. У місті чисто та затишно, вночі все освітлено, люди життєрадісні та привітні! Це перше враження. Потім обов’язково друге – чи можна тут улаштуватися на роботу? чи є в місті робочі місця?

Так, є. До нас надходять інвестиції, лише торік майже 20 мільйонів доларів. Нині починаємо будувати новий завод із переробки соняшникової олії, а це наступного року дасть ще 500 робочих місць. Маємо також цікаві проекти щодо технопарку та інших об’єктів.

Загалом, окрім державного підприємства «Морський торговельний порт Южний» та ВАТ «Одеський припортовий завод» (які дають місту 60 відсотків наповнення міського бюджету. – Авт.), у місті налічується більш як 500 підприємств. Серед них «Дельта Вільмар» – підприємство з переробки тропічних олій, «Айс-блік» – єдине в Україні виробництво інертних газів, уся продукція якого йде на експорт, а також завод із виробництва склотари та багато інших.

Третє – люди цікавляться, чи є тут перспектива отримати житло?

Так, ми будуємо житло. Ось 22 березня здали величезний житловий будинок на 321 квартиру. Один здаємо, другий закладаємо, місто будується.

Я завжди маю мету, і прагну втілити її у життя. Коли мене обрали мером, я поставив собі завдання, щоб у місті було не менш ніж 10 кранів-веж для будівництва. І сьогодні, як ви самі помітили, незважаючи на кризу, будівництво в нас триває. Ми будуємо бізнес-центр, житло, боулінг-клуб… Робимо місто таким, яким його бачимо. Це не «совкове» місто, в якому потрібно, щось зносити, щось латати. Зводимо нове сучасне місто!

З 2007 по 2010 рік здали в експлуатацію дуже багато соціальних об’єктів. Спорудили лікарню н 120 місць та будинок для медпрацівників на 36 квартир, клуб юних техніків, виставковий центр, комунальну телекомпанію, пам’ятник воїнам-визволителям, новий футбольний стадіон на 3 тисячі місць для глядачів із новим табло, нічним освітленням.

Цього року виділили землю для реалізації міської програми «Доступне житло». Відбувся тендер на підрядника будівництва. Земля – безкоштовна, вся інфраструктура – безкоштовна (газ, вода, підведення). До речі, ці будинки ми будуватимемо без ліфтів, на п’ять поверхів, щоб зменшити собівартість житла. За нашими підрахунками, на сьогодні один квадратний метр такого житла коштуватиме 3200 гривень.

Усе це сприяє тому, що люди сюди приїжджають, облаштовуються, живуть і працюють. А люди – це головне, і саме вони та їхня праця найвагоміший чинник зростання нашого міста!

– Ні. Це мої принципи життя. Мені нема чого соромитися, тому я йду до своїх виборців. Ще коли балотувався в мери 2006 року, люди мені казали: «Володимире Миколайовичу, ось ви зараз ходите по дворах, вислуховуєте нас, а коли оберуть, до вас не підійдеш». Але час показав, що це не так.

Я за останні роки не пропустив жодної зустрічі з людьми по мікрорайонах. Раз на квартал разом із своїми заступниками, керівниками міських служб іду на ці зустрічі. За десять днів до цього повідомляємо в місцевих ЗМІ про місце і час їх проведення. У результаті до міськради на прийом до мене приходять максимум 3–5 осіб. Тому що всі питання обговорюємо на місці, й відразу беру їх на контроль. Люди бачать, кому дано доручення і хто особисто відповідає перед городянами.

– Ми вдосконалюємо роботу житлово-комунального господарства. У нас було три ЖЕДи, а тепер буде один, але з іншими функціями. Він поступово переходитиме до об’єднання самоорганізації населення, приватних структур, які обслуговуватимуть ЖКГ. Для нас це, з одного боку, дуже легко, а з другого – дуже складно. Тому що люди не хочуть іти від наших ЖЕДів.

Я об’їхав за своє життя 64 країни світу. І коли в Європі запитуєш, як місцева влада опікується житлово-комунальним господарством, для них це дивно, вони не знають, що таке ЖКГ. Адже в них це все на бізнес-основі. Люди укладають договір із структурою, а потім з’ясовують із нею стосунки. У них мерія до цього непричетна. У нас же 80 відсотків життєдіяльності міста – це ЖКГ. За його роботу відповідає мерія. Але так не повинно бути. Люди мають знати, за що платять, і рівень обслуговування їх має бути такий, за який вони заплатили.

– Це вилучення із бюджету. У нас 52 відсотки вилучення, і це найбільший норматив щоденних відрахувань серед міст-донорів в Україні. Ми наповнюємо свій бюджет із того, що заробили, а відраховуємо 52 відсотки. Це парадокс, скажімо так. Виходить, ми власним коштом когось дотуємо. Якщо хтось себе забезпечує на 10–15 відсотків, то ми – на всі 200.

Хоча за формулою обрахунку 2008 року додатковий фінансовий ресурс у 2011 році мав би становити близько 11 мільйонів гривень, що зменшувало б вилучення до державного бюджету до 36 мільйонів гривень!

Коли в Києві мене запитують, що ви хотіли б від влади? Я відповідаю: нічого. Одне прохання, єдине, щоб влада зменшила у нас вилучення. Я не прошу дотацій, я не прошу нічого, зменшіть вилучення – і все!

І якщо це відбудеться, я обіцяю: Южне в якнайкоротший термін стане європейським сучасним містом України!　

Розмовляв Євген ТИЩУК.
Фото автора.