Ну що, здавалося б, вода?

Либонь, несила відмовитися від радянської системи організації влади, за якої самоврядування слугує лише милицями для всесильного держапарату на місцях. Вибудувана догори дриґом піраміда місцевого самоврядування розчавлює виборного посадовця, робить його «коліщатком і гвинтиком» у державному механізмі.

1812 року Олександр І, закликаючи козаків виступити проти Наполеона, пообіцяв солодку винагороду – повернути самоврядування. Сподіваючись на визволення з кріпацтва, селяни масово почали записуватися в ополчення. Однак після перемоги над французами вільності отримали тільки донські козаки, а українських повернули в підневільне становище. Мине не одне десятиліття, перш ніж прем’єр-міністр Росії П. Столипін наважиться передати певні повноваження земствам – містечковим і волосним. Та було вже пізно: революція назріла.

Слід поквапитися й нинішній владі, щоправда, з іншої причини: села стрімко зникають з мапи України, так і не дочекавшись, окрім «лампочки Ілліча», вигод цивілізації – газу, каналізації, водогону. Тим паче що коштів із державного бюджету на здійснення реформи місцевого самоврядування, як стверджують експерти, треба зовсім небагато. Наприклад, земства в Російській імперії діяли за принципом самоокупності, не отримуючи від влади жодних дотацій. Головне – утворити самодостатні громади, які вирішували б більшість місцевих справ, надавали б адміністративні послуги, що нині належать до повноважень органів районної влади.

Уже котрий рік марно сидимо-чекаємо на «Вашингтона з новим і праведним законом»: кілька очільників впрягалися, та не змогли зрушити з місця адміністративно-територіальну реформу. 2005 року Президент України В. Ющенко покликав на допомогу «варягів» – відгукнулися швейцарці: прийшли не лише зі знаннями, а й із грошима. Проект «Підтримка децентралізації в Україні», який діяв протягом двох років, виявився вдалим, адже іноземці, співпрацюючи з органами державної влади, кошти розподіляли самостійно – без посередників.

На перше око, йдеться загалом про невелику суму – 7 мільйонів гривень. Однак, як засвідчив проект, сила громади не в чужоземних грошах, а в умінні згуртуватися довкола спільної справи. Про такі приклади розповіли лідери громад та експерти під час нещодавнього «круглого столу».

– Сільські водогони були вкрай зношені, бо слугували по 40–50 років. Тому вода в деякі села подавалася один раз на тиждень, та й то протягом лише двох годин, – каже заступник голови Нижньогірської райдержадміністрації АР Крим Ділявер ХАЙРЕДІНОВ.

Завдяки швейцарсько-українській програмі з децентралізованого надання послуг DESPRO в Нижньогірському районі побудували близько 100 км водогону, замінили два десятки водонапірних башт. Спершу населення не вірило в добрі наміри благодійників, тому не квапилося вносити свої кревні в спільні проекти. Відлякувало й ставлення деяких владних структур, котрі намагалися стягнути податки з коштів, що надходили за міжнародною програмою, та зволікали з реєстрацією органів самоорганізації населення. Проте в трьох районах Криму все ж таки вдалося реалізувати 20 проектів, пов’язаних переважно з водопостачанням.

Насправді вода дуже багато важить, а надто для південних регіонів країни. Так, проклавши водопровід, мешканці п’яти сіл Нижньогірського району почали вирощувати овочі. Канадці допомогли налагодити їм збут продукції далеко за межами Кримського півострова. Тепер кожне село спеціалізується на вирощуванні якихось овочів; виникли обслуговуючі кооперативи, що централізовано надають послуги домогосподарствам. У домівках селян стали з’являтися «міські» вигоди, як-от пральні машини. Відпала потреба їздити на заробітки чи шукати щастя в містах. У селах утворюються футбольні команди, зростають колективи народної творчості.

Відчувши смак життя, кримчани заходилися проводити природний газ: у 12 селах Нижньогірського району вже з’явилося блакитне паливо.

Проекти з водопостачання швейцарці реалізували й на Вінниччині. Перша черга розподільної мережі в Новій Греблі Калинівського району мала забезпечити водою 30 осель, однак через зневіру вмовляти селян довелося довго. Та й будинки розташовано тут на значній відстані один від одного, а це здорожувало вартість. «Коли техніка виїхала на будівництво, до проекту одразу долучилося чимало мешканців села, вони охоче допомагали виконувати різноманітні роботи», – хвалиться колишній сільський голова Віра ГОНЧАРУК.

Водопровід у Новій Греблі коштував 160 тисяч гривень: виготовлення проектно-кошторисної документації, ремонт занедбаної свердловини й водонапірної башти, підведення струму, заміна електронасоса, прокладання водогону. 75 відсотків коштів надійшли за програмою DESPRO, 15 – надала районна влада, по 1,5 тисячі гривень з двору зібрала громада. Підмічено: особистий внесок змушує селян дбайливо ставитися до комунікацій.

Коли прийшла вода на один куток, на другому вирішили, що вони нічим не гірші за сусідів, і собі збудували водогін. Підтримку від DESPRO вже дістав і третій проект із водопостачання в Новій Греблі. Показово, що відразу у віддалене село на проживання почали прибувати городяни. До речі, новогребельська громада набула досвіду самоорганізації ще задовго до співпраці зі швейцарцями, взявши участь у газифікації села й упорядкувавши територію місцевого будинку для літніх людей «Затишок».

У Тульчинському районі Вінницької області втілено 9 проектів DESPRO, ще три заявки перебувають на розгляді. Начальник оргвідділу Тульчинської райдержадміністрації Олег НОВІКОВ зауважує, що розвиток населених пунктів багато в чому залежить від очільників села, котрим, на жаль, часто бракує належних професійних навичок, досвіду управлінської роботи. «Після обрання на посади голів вони не знають, із чого починати роботу; замість того щоб шукати інвесторів, подавати заявки в міжнародні фонди для отримання грантів, намарно чекають подачок із держбюджету. Ніде правди діти, через низьку кваліфікацію кадрів не всі реалізовані в районі проекти були вдалими», – шпетить Олег Новіков голів сільських рад.

Із такою позицією категорично не погоджується міський голова Українки, що на Київщині, Павло КОЗИРЄВ. За його словами, районні органи державної влади мають набагато більше важелів впливу, ніж сільради. На запитання про чисельність Тульчинської райдержадміністрації О. Новіков відповів: 125 осіб. Як відомо, штат сільради часто складається з двох працівників: голови й секретаря.

П. Козирєв не з чуток знає про низький рівень кваліфікації виборних керівників на місцях, а тому як голова Асоціації малих міст України повсякчас переймається навчанням колег. Проблема, за його словами, набуває особливої гостроти після виборів до місцевих органів влади. Нещодавні вибори – не виняток, бо змінилося близько половини міських голів. «Дуже важливо дати знання саме на старті, тому ми вже розгорнули підготовку до шостої конференції малих міст», – зазначає П. Козирєв.

На його думку, слід реанімувати ідею розгортання в Українці навчального центру «Сучасне місто», котрий започаткували Асоціація міст України та Міністерство освіти і науки. Тут планують ознайомлювати працівників органів місцевого самоврядування із сучасними методами управління містом, які пройшли апробацію в українських умовах. П. Козирєв назвав малі міста, що мають неабиякі здобутки в галузі самоврядування: Славутич, Комсомольськ, Долина, Новоград-Волинський, Вознесенськ.

До речі, Українка нещодавно отримала грант від Європейського Союзу, що дасть змогу цьому містечку з Обухівщини поділитися управлінським досвідом із чотирма українськими містами, а ще з одним білоруським і одним грузинським. Секрет успіху Українки – в реалізації непересічної стратегії розвитку. Зауважмо, донедавна місто було монопрофільним: цілком залежало від місцевої теплоелектростанції. Нині надходження від ТЕС не перевищують 20 відсотків міського бюджету.

З аналогічною проблемою свого часу стикнувся Славутич, котрий нині ходить у лідерах серед малих міст країни. Після закриття Чорнобильської АЕС міський голова Володимир УДОВИЧЕНКО взяв курс на створення сприятливих умов для започаткування приватного бізнесу. Чимало вдалося зробити в рамках міжнародних проектів: кілька з них фінансувалися ЮНЕСКО.

Під час «круглого столу» мер Славутича принагідно поділився міркуваннями з приводу новоухваленої податкової «конституції». За його розрахунками, органам місцевого самоврядування не слід сподіватися на значне поліпшення фінансового становища. «Міський бюджет Славутича, який нині становить близько 50 мільйонів гривень, збільшиться лише на 3,5 мільйона. Це мізерна надбавка», – вважає В. Удовиченко.

Відомий експерт із місцевого самоврядування Юрій ГАНУЩАК пов’язує майбутнє піднесення сіл і містечок з територіально-адміністративною реформою, внаслідок якої мають виникнути життєздатні громади. «Послуги селянам надаватимуть старости, котрі за повноваженнями не поступатимуться сільським головам. Вони з’являться в кожному селі», – уточнює експерт.

Ю. Ганущак знає, про що каже, адже він із колишніх: за попередньої влади служив директором Департаменту місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою Мінрегіонбуду. Це під його безпосереднім керівництвом здійснено масштабне моделювання майбутніх 1400 громад – міських, селищних, сільських. Усі вони матимуть міліцію, відділення казначейства, управління соцзахисту, пост пожежної безпеки. Середня відстань до центру громади становитиме 10 кілометрів. 498 наявних районів передбачено переформатувати в 100, а в їхніх межах утворити лікарські округи. Щоправда, новий міністр В. Яцуба з якогось дива назвав розробки попередників «нежиттєздатними», хоча міжнародні експерти оцінили їх дуже високо. Ю. Ганущак, зі свого боку, розкритикував В. Яцубу за бездіяльність.

Колишній заступник міністра регіонального розвитку і будівництва Анатолій ТКАЧУК переконаний, що зупинити реформу вже нікому не вдасться. «По-перше, поширюється некерований процес, коли селяни відмовляються від протекції сільрад і самотужки створюють комітети для розв’язання нагальних проблем кутка чи села загалом. По-друге, є багато сільрад, особливо на Півдні України, до яких входять до 7 сіл. Управляти таким утворенням старими методами неможливо, тому в селах з’являються неформальні старости, що співпрацюють із головами сільрад», – аргументує А. Ткачук.

Здійснюючи реформу адміністративно-територіального устрою країни, центральна влада мусить відмовитися від частини власних повноважень, передавши їх на місця. А це випробування не для легкодухих.

Автор: Юрій ПОТАШНІЙ