№1, січень 2011

Різдво в РіздзвянахРіздво в Різдзвянах

З Новим роком прийшло до наших домівок й Різдво Христове. Свято народження, радості, українських народних звичаїв та обрядів. Ознайомитися з деякими з них пропонуємо в селі Різдвяни Теребовлянського району на Тернопільщині. В Україні маємо чи не єдиний населений пункт, у назві якого відлунює одне з найвеличніших і найчарівніших християнських народних празникувань.

Історія свідчить: 1241 року якраз на Різдво Христове саме тут Теребовельський князь за підтримки місцевих мешканців вийшов на поле битви з монголо-татарами. У пам’ять про цей двобій згодом і постало село як своєрідний символ нашої живучості та борні.

Сільський голова Іван Галанджій розповідає, що нині Різдвяни налічують 230 дворів, де проживають майже 650 осіб. У дитячому садочку тішить душу дзвінкий сміх малечі. В місцевій школі навчається нині майже 50 учнів. Усі вони активно готувалися до Різдва – вивчили колядки, віншування. І вже в перший Святвечір колядуватимуть чи то під вікнами, а чи в оселях своїх односельців. Дехто з них зайнятий у вертепі. Давайте приєднаємося до селян і відчуємо колорит, добру родинну й водночас дивовижну атмосферу зимового свята.

 

 

 

 

 

Колись різдвяними дійствами переймалися самі мешканці села. Нині це – переважно турбота завідувача тутешнього клубу Ірини Крамар. Начальник відділу культури Теребовлянської райдержадміністрації Михайло Кузів відзначає її ефективну роботу у відродженні та збереженні народних традицій. Що ж до самого сільського закладу культури, то він розташувався в колишній хаті-читальні «Просвіти». Щоправда, останніми роками сільська влада подбала тут про косметичний ремонт.

Різдвяні свята – родинні. Тож завітаймо до господи Ганни Марійовської – матері Ірини Крамар. Народні звичаї та обряди разом з господарями відтворили учасники клубного гуртка художнього слова.

Уранці 6 січня в оселі очікують на палазника. Це особа лише чоловічої статі. Адже здавна цього дня, як і 4 грудня, у свято введення Діви Марії до храму, не годилося жінкам ходити до когось у гості чи у справі. У двері має постукати або з’явитися на подвір’ї чоловік і промовити: «Я прийшов до вас на палазник, щоб ви були веселі, як весна, здорові, як вода, багаті, як осінь». Коли ж на небі запалахкотить перша зірка, сім’я збирається до Святої вечері. Батько йде за дідухом – давнім атрибутом Різдва, символом хліба, праці та достатку. «І добрий тато зайде в хату з снопом пшениці», – читає поетичні рядки одна з доньок. Господар вручає дідух господині. Під скатертину на столі поклали сіно – найкраще, запашне, щоб «люди завше пам’ятали: спочив Христос в яслах, спочив на сіні у вертепі». Кажуть, якщо ця суха трава буде засмічена осотом чи іншими бур’янами, то навесні чи влітку не оберешся їх на власному городі. Колись на долівку розстеляли ще й солому. Тепер Ганна Марійовська кладе духмяне сіно хіба під стіл. Для маленьких онучок Люби та Ані – справжня втіха. У висушеній траві дівчатка знаходять не лише цукерки, горішки, монети, а й повинні ще й квоктати. І все – заради достатку, доброго ведення господарки. Дідуха в селі здебільшого спалюють – на світанні наступного дня після Різдва. Ганна Григорівна воліє за краще нагодувати святвечерівським сіном корову чи кинути під кури.

Про ялинку господарі теж не забули. Крім прикрас, на ній знайдете, зокрема, й тістечка домашньої випічки. Дідух зайняв у хаті також почесне місце й у ньому «славних предків дух». Сім’я спільно молиться, відтак запалює свічку, споживає проскурку й береться до вечері.

Ганна Григорівна вбрана в одяг, який перейшов у спадок від матусі, називає його родинним оберегом. На столі у Святвечір завжди є в неї і страви її предків. Водночас із медовою кутею обов’язково готує бабусину вар’янку. До юшки з квашеної капусти доливає трохи води, все кипить, тоді підсипає гречку та додає грибів і варить. Відтак мастить цибулькою, смаженою на олії. Серед дванадцяти страв, яких годиться мати на столі, є також горох, розварений на пюре та присмачений олійкою з цибулею, капуста з квасолею, вареники (пироги) – теж із капустою, пісні голубці з гречки, оселедець, запрашка (мачанка) з грибів. Подають і панцак (ще на Тернопіллі кажуть: пенцак) – перлову кашу. Щоправда, це вже десерт. Але щоб його приготувати, треба спочатку зварити із сухих груш, яблук та слив узвар. Відтак у рідину кинути ту само перловку, зверху трохи посипати цукром.

Ясна річ, українці завжди використовували те, що вирощували. Тож Ганна Григорівна пам’ятає, як подавали колись до святкового столу і житній борщ (власне, робили закваску на житньому борошні), і житнє вино, і пиво з буряка.

Повечерявши, наїдків, тарілок чи ложок зі столу до ранку не забирають. Здавна в нашому народі вірять, що цими наїдками ще вгостяться і душі померлих. Хоча є ще й традиція, аби дівчата брали зі столу ложки й вибігали з хати на вулицю та стукали ними, слухаючи, звідки гавкають собаки. З того боку чи закутка треба було сподіватися нареченого. А от хто прудкіший і найшвидше позбирає ложки зі столу, той буде гарним пастухом і його слухатиметься худоба.

Автор: Микола ШОТ

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Президенти держав Балтії і Польщі разом звернулися до влади Грузії Сьогодні, 06 грудня

Орбан грозиться ветувати бюджет ЄС, якщо не розморозять кошти для Угорщини Сьогодні, 06 грудня

Угорські спецслужби шпигували за посадовцями ЄС – розслідування Сьогодні, 06 грудня

ЗМІ: Салліван пообіцяв Україні сотні тисяч снарядів і тисячі ракет до середини січня Сьогодні, 06 грудня

ЗМІ дізналися деталі зустрічі Єрмака з оточенням Трампа Сьогодні, 06 грудня

Глава Міноборони Нідерландів: Україна зараз програє війну Сьогодні, 06 грудня

Фінляндія передає Україні зимове спорядження для ЗСУ Сьогодні, 06 грудня

Сибіга вийшов із зали засідання ОБСЄ перед початком виступу Лаврова Вчора, 05 грудня

Нідерланди нададуть Україні додаткові 22 млн євро на ППО та кіберстійкість Вчора, 05 грудня

Уряд Франції йде у відставку Вчора, 05 грудня