Лялька-магодза

Коли мрії нашого дитинства стають справою нашого життя? Якщо цьому світлому покликові дитячої душі ніхто не перешкоджає. Саме так сталося зі львівською дизайнеркою Інною Івасюк. Вона ще в п’ятирічному віці створила собі ляльку, яка сьогодні вибудовує її долю.

А все починалося, як і в ровесниць, що полюбляють бавитися ляльками. Маленька Інна гостювала в бабусі на Хмельниччині, де саморобні ляльки з ганчірок, загорнені в картаті хустки, подоляни називають маґодзами. Поскладає, бувало, Інночка на санчата два, а то й три кольорові згорточки та й везе своїх діток кататися. А бабуся Оля бачить це й жартує: «Таки Інна випросить у Бога братика чи сестричку». Лялька-маґодза, вважали в народі, приносить поповнення в родину.

– Хоч як це дивно, так і сталося. У мене народився братик Віталій, він молодший на шість років і нині здобуває фах дизайнера з художнього металу, – розповідає Інна Івасюк.

Інна закінчила Львівську академію мистецтв, факультет моделювання одягу.

Вважає, що їй пощастило з викладачами з фаху, серед яких Світлана Ярич, Оксана Миронович, Галина Зубченко. Але, отримавши диплом, протягом кількох років працювала на підприємстві, де виготовлення серійних речей майже не залишало місця для творчості. Тоді й з’явилося хобі… перші ляльки-маґодзи. Помітивши, як радіють знайомі та друзі, коли вона дарує їм свою маґодзу, вирішила створити власну творчу майстерню. Маґодза дає людям радість, то чому б не тішити цим навколишній світ?!

Інна переконана: без любові нічого не можна створити. Вона робить те, до чого в неї лежить душа. І маґодза за це її винагороджує. Чи не завдяки позитивній енергії маґодзи Інні щастить на зустрічі з цікавими людьми?

Маґодза вже сама обирає, на яку виставку їй поїхати: чи то на етнофестиваль у Сургут, де живуть українці, що скучили за домом, чи до Любліна на ярмарок, де її майстриня може поспілкуватися із сусідами-поляками, чи на Дні української культури на Монмартрі, чи провести кілька днів у галереї «Зелена канапа».

Перша звернула увагу на маґодзу професор Львівської академії мистецтв Зеновія Шульга. Знана майстриня, яка колись вишивала костюми для учасників найвідоміших українських національних хорових колективів та ансамблів і стала лауреатом Шевченківської премії, вона запросила Інну з її маґодзами на першу виставку. І зворушливо-відкриті, дещо іронічні та наївні обличчя маґодз сподобались і запам’яталися відвідувачам. Типажем для маґодзи стали мешканці Буковини, саме там Інна жила з батьками на хуторі Гряда. Їй була до вподоби пристрасть буковинців до барвистого одягу, намиста, бісеру, квітів, атласу, шовку. Та й сама мальовнича природа цього квітучого краю спонукала дівчину до вибору майбутнього фаху дизайнера одягу.

– І хоча назва «маґодза» походить з Поділля, проте мої ляльки ввібрали культуру буковинців. У родині мого батька були вродливі жінки, вони цінували гарний одяг і приділяли йому неабияку увагу. Про це свідчать чимало старих світлин. Одяг маґодзи теж вишуканий. Іноді я навіть собі відмовляю в чомусь, а для неї купую відрізи від Роберто Каваллі, натуральні екотканини. Експериментую із зачісками та аксесуарами, надихаючись елементами стилю, притаманного молодіжним субкультурам. Часто у фольк-одязі використовую вишивку, змодельовану на комп’ютері. Нові дизайнерські технології надихають, дають простір для польоту фантазії, – розповідає Інна Івасюк.

Останнім часом маґодза у Львові навіть почала моду диктувати. На відкриття персональної виставки Інни Івасюк до галереї «Зелена канапа» завітала дружина міського голови Львова Катерина Садова й побачила на маґодзі трояндовий капелюшок, що їй дуже сподобався й вона замовила Інні подібний. Під час святкування Дня Львова на пані Катерині був чарівний капелюшок, на який звернули увагу багато жінок.

Маґодза вже сама обирає собі й господарів, серед яких – співак Павло Табаков, режисер Роман Віктюк, дружина посла Японії, дизайнер Кензо Такада (на знімку). А то й вирушає в Канаду, Голландію, Німеччину, Америку, Польщу. На її вподобання та смаки впливає «модний хуліган», відомий дизайнер Жан-Жак де Кастельбажак, який особливо цінує гумор. Відтак з’явилися маґодзи, які створили жартівливі образи «Жертви моди» або «Байкерів», «Першої леді» чи «Бюргера». Ляльки часто набувають портретної схожості з тими чи іншими людьми, що виявляють бажання поіронізувати над собою. Інна творить ляльки-портрети, хоча це досить нелегко, адже маґодза вже має свій власний образ. Образ, що приносить позитивні емоції, приваблює цікавих людей, які стали для Інни порадниками й друзями.

Перша звернула увагу на маґодзу професор Львівської академії мистецтв Зеновія Шульга. Знана майстриня, яка колись вишивала костюми для учасників найвідоміших українських національних хорових колективів та ансамблів і стала лауреатом Шевченківської премії, вона запросила Інну з її маґодзами на першу виставку. І зворушливо-від-
криті, дещо іронічні
та наївні обличчя маґодз сподобались і запам’яталися відвідувачам. Типажем для маґодзи стали мешканці Буковини, саме там Інна жила з батьками на хуторі Гряда. Їй була до вподоби пристрасть буковинців до барвистого одягу, намиста, бісеру, квітів, атласу, шовку. Та й сама мальовнича природа цього квітучого краю спонукала дівчину до вибору майбутнього фаху дизайнера одягу.

– І хоча назва «маґодза» походить з Поділля, проте мої ляльки ввібрали культуру буковинців. У родині мого батька були вродливі жінки, вони цінували гарний одяг і приділяли йому неабияку увагу. Про це свідчать чимало старих світлин. Одяг маґодзи теж вишуканий. Іноді я навіть собі відмовляю в чомусь, а для неї купую відрізи від Роберто Каваллі, натуральні екотканини. Експериментую із зачісками та аксесуарами, надихаючись елементами стилю, притаманного молодіжним субкультурам. Часто у фольк-одязі використовую вишивку, змодельовану на комп’ютері. Нові дизайнерські технології надихають, дають простір для польоту фантазії, – розповідає Інна Івасюк.

Останнім часом маґодза у
Львові навіть почала моду диктувати. На відкриття персональної виставки Інни Івасюк до галереї «Зелена канапа» завітала дружина міського голови Львова Катерина Садова й побачила на маґодзі трояндовий капелюшок, що їй дуже сподобався й вона замовила
Інні подібний. Під час святкування Дня Львова на пані Катерині був чарівний капелюшок, на який звернули увагу багато жінок.

Маґодза вже сама обирає собі й господарів, серед яких – співак Павло Табаков, режисер Роман Віктюк, дружина по-
сла Японії, дизай-нер Кензо Такада. А то й вирушає в Канаду, Голландію, Німеччину, Америку, Польщу. На її вподобання та смаки впливає «модний хуліган», відомий дизайнер Жан-Жак де Кастельбажак, який особливо цінує гумор. Відтак з’явилися маґодзи, які створили жартівливі образи «Жертви моди» або «Байкерів», «Першої леді» чи «Бюргера». Ляльки часто набувають портретної схожості з тими чи іншими людьми, що виявляють бажання поіронізувати над собою. Інна творить ляльки-портрети, хоча це досить нелегко, адже маґодза вже має свій власний образ. Образ, що приносить позитивні емоції, приваблює цікавих людей, які стали для Інни порадниками й друзями.

Автор: Лариса ПЕТРОВА