Вуличне виховання

Місце диктує свої закони

Відтоді, як Арсенал військово-технічний офіційно перелицювався на арт-Арсенал, не минуло й півтора року. Та антрацитові склепіння, фортечні обриси й нечуваний метраж виставкових площ уже завоювали натовпи схиблених на мистецтві. Й особливо потому, як сюди з Українського дому перемістилися наймасштабніші в країні художні проекти та їхня ідейна натхненниця Наталія Заболотна.

Переселення дарує зовсім нове самовідчуття й тим, хто переселяється, й тим, хто за цим спостерігає. Спостерігати таки легше. А ось примірити на себе новий дух, пелену будівельного пилу, піднебесні стелі, безмежні стіни – такі привабливі для експонування будь-чого, – все одно, що вдягнути нову шкіру.

Звідси й транспонування Арт-Києва у тональність Мистецького Арсеналу. Виставка-ярмарок дедалі більше рафінується, піддає ретельнішій селекції експонати, збирає найцінніших персонажів світового художнього процесу. До того ж виставковий матеріал почувається в неосяжних інтер’єрах незрівнянно комфортніше. А концепція виставки, наголошують організатори, – простіше не буває: показати якісне актуальне мистецтво. З цим нині справді проблем немає, не те що на зорі існування Арт-Києва. Той період деякої всеїдності був потрібний переважно задля того, аби оцінити ситуацію в повному обсязі, привернути увагу соціуму до митців і мистецтва, престиж якого був сильно нівельований у 1990-ті. Та, зрештою, виробити мудру стратегію наступних дій.

Фіалка та асфольт

Революціонерка Наталя Заболотна цю програму виконала блискуче. А ще напрацювала міжнародні контакти з провідними постатями культурного вулика Землі. Й коли керівницю кинули на сирий, недобудований об’єкт, овіяний легендами про фінансові махінації, Наталя Пилипівна повелася, як та фіалка, що проб’ється крізь бруківку та асфальт. Вона впевнено водружає свої проекти (один із яких – Арт-Київ) на нову платформу, застосовуючи невичерпний потенціал організатора. Зазначимо, що тепер пані Заболотна ще й обзавелася «правою рукою» в особі мистецького гуру Олександра Соловйова.

Шефиня Арсеналу сподівається, що нинішній Арт-Київ «стане прообразом майбутнього музею українського актуального мистецтва, якого так бракує нашій країні».

Мейн стріт для мейнстріну

Невідомо, як ще довго падатиме цементний сніг на ніжні плечі пані Наталії та її сподвижників зі створення виставкових храмів держпідприємства «Мистецький Арсенал» (вона ж бо грошей не кує). Але цей талановитий гурт ухопив момент: зрештою, комплекс майбутнього вже нині являє собою суцільний перформанс. Довгі коридори недобудованого центру – такі собі авеню, не залаковані цивілізацією, подібні до тих, що вичухуються після інопланетної навали.

Арт-Київ гарячої київської осені 2010 року відштовхнувся від доречної фішки: стріт-арт. Адекватний ефект нашої присутності у вуличному художньому мейнстрімі гарантований. Гуляючи вуличками Арсеналу, ковтаємо лінії-макарони Гаральда Негелі, цюріхського патріарха стріт-арту.

Організатори вперто позиціонують пана Негелі як збудника спокою в конформістській Європі 1970-х. Звісно, середньостатистичний швейцарський обиватель навряд чи тішився, коли стіни його щойно пофарбованого будинку паскудив якийсь йолоп (хай він потім і вписав своє ім’я у великі культурні енциклопедії).

У неонових променях інсталяцій від німецького арт-дуо molitor&kuzmin дістаємо люстерко й спостерігаємо за довільним поводженням власних гримас. Ця пара фігурує в розділі персональних проектів. А загалом рубрик п’ять.

Знайомі всі обличчя

Про дві – персональні проекти та стріт-арт – уже згадали. Не перелічуватиму численних прізвищ. Хіба що зауважу: географія вуличних пророків охоплює, окрім пострадянських просторів, Німеччину, Швейцарію, Францію.

Інші рубрики виставки-ярмарку традиційно демонструють надбання галерей (їх близько тридцяти), відеомистецтво (Швейцарія, Україна, Росія), приватні колекції.

...Пригадується фраза Мішеля Фуко: «Яка різниця, хто написав?» Зрештою, це і справді не так важливо, якщо персоналії до болю впізнавані. Перелік імен чергового Арт-Києва такий передбачуваний, що ситуація починає нагадувати сезонний спілчанський звіт у Будинку художників.

Замість епілогу

Центральна постать Арт-Києва Наталія Заболотна в рубриці «Приватні колекції» відчинила дверцята власного зібрання. Зокрема, показала симпатичні амстердамські вулички, зафіксовані в об’єктах мистецтва Олександрою Жумайловою-Дмитровською. Романтичний погляд на урбаністику. І ще один штрих до стріт-артівської теми.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА