Політ художника за волею духу

Як правило, знайомство з митцем починається на його виставці. Але львівський художник Ігор Горін найчастіше експонує свої твори за кордоном. А в місті, де живе і працює, його знає вузьке коло шанувальників.

Ігор Горін народився 1952 року в місті Тячів на Закарпатті.

У 1969 році вступив до Львів­ського політехнічного інституту на архітектурний факультет. По закін­ченні вузу з 1977-го займався ландшафтною архітектурою у Львові. З 1982 року працював головним художником міста Урай Тюменської області. До живопису звернувся у 1985 році. Тоді ж відбулася перша персональна виставка Горіна. 1993-го – перші міжнародні виставки «Імпреза’93» та «Срібний квадрат». З 1995 року одна за одною від­бу­ваю­ться персональні виставки в Україні, Росії, Польщі, Чехії, Німеч­чині, Нідерландах, Канаді. Подо­ро­жує Європою, після чого народ­жує­ться серія графічних робіт «Подо­рожі». Живе і працює у Львові.

Архітектор, живописець, графік Ігор Горін мешкає в дивовижних апартаментах, стилізованих під середньовічний замок. Усе довкола створено його руками та за його проектами: стільці, столи, вітражі, картини, камін, ковані речі і навіть покладена цегла. Втіленню цього задуму передували роки напруженої праці далеко від рідного дому. Коли здобув у Львові фах архітектора, зрозумів, що тут відкривається невтішна перспектива – стати «шевцем без чобіт». У 1980-ті в задушливій атмосфері клановості Ігор не бачив своєї реалізації ні як художник, ні як будівничий. Відтак свідомо й надовго покинув місто, що було джерелом його творчих задумів, без подиху якого, здавалося, він і дня не проживе. Але, зробивши глибокий життєдайний вдих у Львові, він почав одухотворяти свої проекти в маленькому сибірському містечку. Коли ж митець поставив за мету спорудити свій середньовічний Замок, то відчув, що водночас має створити свій Храм душі. Інакше для чого Бог обдарував його стількома талантами?

Його політ завжди супроводжувала й підтримувала вірна і кохана дружина Ольга.

– Ми радісно й натхненно, однією душею й одним серцем працювали у цьому сибірському містечку, де нас підтримували й любили, – згадує Ольга. – Ми робили спільні виставки: живопис – Ігоря, гобелени – мої. Звичайно, не обходилося без труднощів, людських заздрощів. Однак ми всі – слабкі люди, і мусимо вміти прощати. Ігор працював головним художником і головним архітектором містечка.

Якби не вигляд на Львів із вікна середньовічних залів, де відбувалася наша розмова, то могла б із легкістю уявити, що я – у правдивому лицарському замку. Особливу енергетику створюють тут картини Ігоря Горіна.

Мистецтвознавець Тетяна Чуйко, яка протягом багатьох років вивчає і аналізує творчість художника, ось як її визначає: «Ігор Горін винайшов своєрідну і оригінальну художню мову, в якій переосмислений спадок старих майстрів, зокрема звернення до акроаматичних образів, поєднується з гостро сучасними виразними засобами. Може скластися враження, що Горін грає з відкриттями попередників у мистецтві, особливо Босха і Брейгеля Старшого. Однак точніше сказати так: часи цих художників – найкомфортніші шари, з яких він, що всмоктав у себе атмосферу старовинного Львова, черпає засоби для шліфування та варіювання особливостей своєї стилістики. Еманація певної енергетики далеких пращурів, яку випромінюють стіни будинків і бруківок одного з найзагадковіших міст Європи, має властивість впливати. Цілком імовірно, Ігор творчо піддається впливові деяких «хвиль» львівської історії періоду ХV–ХVI століть».

Його картини здебільшого сюжетні. На них зображено чимало символів, які переходять з одного полотна на інше: птах, пісочний годинник, яйце, риба, ключі, вага, книжка.

– Птах у небі є символом волі, – каже Ігор Горін. – Воля для мене – найважливіша річ у житті. Воля самовираження та поглядів – неначе птах, що кружляє в небі. Немає значення, що є темою для твору. Головне – творчий імпульс, що підносить мене до неба. Моїм живописом я хочу передати цей імпульс своїм глядачам, щоб узяти їх у політ разом із собою. Мої твори є «волею духу».

– Чи пишете ви картини на замовлення? – запитую митця.

– А для кого ж тоді має працювати художник, як не для людей? Мені цікаво знайомитися з тими, кого приваблює моя творчість. Спілкування – процес взаємного збагачення художника й замовника. Усе залежить від того, якого замовника ти «притягнеш». Тобто яке поле духовності ти напрацював – із такими вимогами до тебе прийдуть… Мої картини приваблюють людей мудрих, творчих, естетів. Я співпрацюю з багатьма архітекторами, й тому моїми картинами прикрашені інтер’єри багатьох квартир і будинків у Києві, Одесі, Львові, Москві, а також у Європі й Америці.

Автор: Лариса МАРЧУК