Кримінальне законодавство України потребує вдосконалення

Якість суспільного життя в країні зумовлюється визначальною мірою якістю наявних у ній законів та станом їх виконання. У свою чергу, закон є результатом вияву політичної волі суб'єктів, уповноважених на законодавчому рівні визначати стратегію розвитку держави й суспільства.

Саме від суб'єктів законодавчої ініціативи, парламенту та Президента України, котрий підписує закони, залежить, за якими законами житиме суспільство, чи адекватно відбиватимуться соціальні реалії, чи сприятимуть закони забезпеченню порядку, підвищенню ефективності захисту прав і свобод громадян, прогресу загалом. Це стосується всіх суспільних сфер, які регламентуються законом, зокрема й сфери протидії злочинності та забезпечення правопорядку [1, с. 7].

Прийняття Кримінального кодексу України та набрання ним чинності у 2001 році стало етапом на шляху демократичного розвитку нашої держави. Цей нормативно-правовий акт відтворив низку сучасних поглядів на розвиток кримінально-правової та кримінологічної теорії. Однак доводиться констатувати, що чинне кримінальне законодавство України не є досконалим. Залишається нерозв'язаною низка проблем теорії та практики протидії злочинності.

На жаль, нині ми не можемо говорити про цілком скоординований, теоретично обґрунтований, цілісний підхід до процесу протидії злочинності як до упорядкованого й виваженого напряму діяльності держави. Натомість реформування законодавства кримінально-правового циклу та вдосконалення практики його застосування мають фрагментарний характер і виявляються під час вирішення державою конкретних соціально-економічних і пов'язаних із ними правових питань.

Наприклад, закони, якими внесено зміни та доповнення до Кримінального кодексу України (а за період із квітня 2008 по 10 квітня 2010 року їх було 26) передбачали або криміналізацію нових діянь, або посилення відповідальності за вже відомі злочини. Законотворча діяльність, зокрема внесення змін до Кримінального кодексу України відповідно до Закону «Про внесення змін до статей 304 та 323 Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти сім'ї та дітей» № 616-VI від 01.10.2008 р., Закону  «Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх» № 600-VI від 25.09.2008 р., Закону  «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за несвоєчасну виплату або безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших встановлених законом виплат» № 1027-VI від 19.02.2009 р., Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів» № 801-VI від 15.12.2008 р. тощо, засвідчує намагання законодавця «йти в ногу» з процесами розвитку суспільних відносин. Однак під час докладнішого розгляду цих змін з'ясовується, що вони не мають системного характеру та зумовлені різними чинниками, зокрема, соціальною ситуацією в країні під час економічної кризи. Аналіз деяких із них показує їхню безсистемність, хаотичність, нелогічність та навіть недолугість. Така ситуація зумовлює актуальність і потребу вдосконалення кримінального законодавства.

Дотримання вимог наукової обґрунтованості, адекватності, точності та якості законодавчого формування кримінально-правової заборони є гарантією справедливого її застосування в практичній діяльності,  а також індикатором дотримання прав і свобод людини та громадянина в нашій державі. Дієвість кримінального закону залежить від повноти відбиття в його нормах тих самих суспільних умов, зокрема закономірностей суспільного розвитку й потреб особистостей, соціальних груп, учасників певних сфер суспільної діяльності, держави тощо. Сучасний етап розвитку суспільних відносин, процеси криміналізації (декриміналізації), пеналізації (депеналізації) зумовлюють актуальність проведення «стикових досліджень». Серед них – соціологія кримінального права, що перебуває на межі наук кримінального права, кримінології та соціології. Предметом вивчення соціології кримінального права є негативні соціальні явища, пов'язані з певними видами людської поведінки, що поширюються в суспільстві та становлять для нього підвищену небезпеку. Такі явища можна подолати, вживаючи певних заходів соціального впливу (зокрема й правових), серед яких найрепресивнішими є кримінально-правові. Соціологія кримінального права, використовуючи методи дослідження соціальних явищ, дає можливість об'єктивно оцінити негативне явище певного виду як таке, що становить підвищену небезпеку для суспільства порівняно з іншими видами девіантної поведінки людини. Без використання сучасних досягнень соціології кримінального права навряд чи можна говорити про адекватне відтворення потреб суспільного життя в нормах Кримінального кодексу України.

Нинішні тенденції кримінально-правового впливу на злочинність характеризуються наявністю та застосуванням широкого спектру заходів некарального характеру, особливе місце серед яких з огляду на виняткову правову природу та значну масовість посідає амністія. Винятковість цього заходу потребує якісного розроблення його юридичного статусу. Саме на вдосконалення якості кримінально-правової регламентації та підвищення ефективності застосування амністії спрямований проект закону про внесення змін до Закону  «Про застосування амністії в Україні» (реєстр. № 4179). Водночас пропонується заборонити застосування амністії на стадії дізнання, досудового слідства, а також, коли кримінальна справа перебуває в провадженні суду, але не розглянута ним.

Проектом закону також розширюється коло засуджених осіб, до яких амністія не може бути застосована взагалі. Насамперед до засуджених за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, які відбули менше двох третин призначеного вироком суду основного покарання; до осіб, засуджених за злочини середньої тяжкості, які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання; а також до осіб, що вчинили злочини будь-якого ступеня тяжкості, наслідком яких стала загибель двох або більше осіб.  Крім того, змінюється порядок звільнення засуджених від відбування додаткової міри покарання, а саме передбачається, що особа може бути звільнена від відбування додаткового покарання (окрім конфіскації майна), якщо на день набрання законом про амністію чинності вирок суду в частині додаткового покарання не було виконано.

 У зв'язку з пропозицією скасувати положення закону про можливість застосування амністії на стадії дізнання та досудового слідства відповідні зміни пропонується внести до статей 44, 86 Кримінального кодексу та статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України (КПКУ), й доповнити останній  новою статтею 6-1, в якій визначається порядок звільнення особи від покарання внаслідок акта амністії.

Прийняття зазначеного законопроекту сприятиме утвердженню гуманних засад у суспільстві, унеможливить застосування амністії до осіб, засуджених, в першу чергу, за скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів, та дасть можливість розмежувати такі поняття, як «звільнення від кримінальної відповідальності» і «звільнення від покарання».

Повинні зазначити, що на увагу заслуговує необхідність термінологічного редагування проекту. В ньому наявна тавтологія у визначенні амністії: «Стаття 1. Амністія є … за вчинення злочину, що не виключає застосування амністії (підкреслено нами. – В. М., В. Б.), або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили». У наведеній редакції законопроекту порушуються правила визначення понять. А саме у визначенні терміна не може згадуватися його назва. У зв'язку з цим пропонується така редакція статті  1 зазначеного закону:

 «Стаття 1. Амністія є повним або частковим звільненням від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Амністія не застосовується до осіб, коло яких визначено в ст. 4 цього Закону».

Потребує розв'язання проблема встановлення кримінальної відповідальності за незаконний обіг комбінованих лікарських засобів. На її розв'язання спрямований проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за порушення встановлених правил виробництва, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання, відпуску та обліку комбінованих лікарських засобів» (реєстр. № 5178).

Нині дедалі частіше наркотизація населення відбувається через використання лікарських засобів, що перебувають у легальному обігу. Споживачі наркотиків, насамперед молодь, без рецептів купують у закладах аптечної мережі медпрепарати, якими зловживають або використовують для виготовлення психотропних речовин. У сфері обігу комбінованих лікарських засобів загострилася проблема використання їх наркозлочинцями для виготовлення наркотичних засобів та психотропних речовин.

Відповідно до змін, унесених наказом Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) № 525  від 12.09.2008 року до чинних наказів МОЗ, що регламентують правила відпуску та обліку підконтрольних лікарських засобів: «... комбіновані лікарські засоби (тверді форми), що містять трамадолу гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид, псевдоефедрину гідрохлорид, крім препаратів, які містять більше двох діючих речовин» підлягають предметно-кількісному обліку. Однак на практиці у разі вчинення дій, що порушують установлені правила обігу зазначеної категорії лікарських засобів (відпуск без рецепта, відсутність записів у журналі обліку, невідповідність записів фактичній наявності препарату і т.п.) узагалі не передбачено кримінальної відповідальності.

Зазначена обставина сприяє поширенню фактів порушень на об'єктах легального обігу підконтрольних лікарських засобів та їх масовому витоку в нелегальний обіг. Тому проектом закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за порушення встановлених правил виробництва, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання, відпустку та обліку комбінованих лікарських засобів» пропонується доповнити чинний Кримінальний кодекс новою статтею 321-1 «Порушення встановлених правил виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, відпуску, обліку, перевезення, пересилання комбінованих лікарських засобів», установивши кримінальну відповідальність за вказані діяння.

Необхідно доповнити санкції частин 1-4 ст. 321 КК України «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів» додатковим видом покарання у вигляді «позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років», як зазначено в законопроекті. Таке нововведення стане важливим запобіжником для вчинення рецидиву злочинів, пов'язаних із «незаконним виробництвом, виготовленням, придбанням, перевезенням, пересиланням, зберіганням із метою збуту або збут отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів».

Оскільки згідно з ч. 3 ст. 52 та ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю є покаранням, що може застосовуватися і як основне, і як додаткове, то нормативне закріплення його у санкціях відповідної статті сприятиме ефективнішому призначенню покарання.

Також доцільно встановити такий вид покарання в інших запропонованих у законопроекті частинах цієї кримінально-правової норми у зв'язку з тим, що, наприклад, за ч. 2 ст. 321 КК України суб'єкт злочину є спеціальним, тобто особа, яка за характером дорученої їй роботи зобов'язана була дотримуватися встановлених правил поводження із сильнодіючими чи отруйними речовинами або засобами.

Положення законопроекту заслуговують на підтримку за умов урахування окремих пропозицій, зокрема: використання замість терміна «комбіновані лікарські засоби» терміна «комбіновані лікарські засоби, які містять діючі речовини наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів». Це сприятиме конкретизації предмета зазначеного злочину та вдосконаленню чинної редакції ст. 321 Кримінального кодексу.

Узагальнюючи викладене, зазначимо, що на сучасному етапі розвитку суспільних, культурних та економічних відносин в України особливої уваги потребує ціла низка питань, вирішення яких неможливе без максимальної консолідації зусиль суб'єктів законотворчої діяльності, теоретиків та практиків. Потужний потенціал для цього мають сучасні українські університети та інститути, серед яких своїми можливостями та науковим потенціалом вирізняється Донецький юридичний інститут. У навчальному закладі вже традиційними стали зустрічі науково-педагогічного складу з представниками підкомітету з питань законодавчого забезпечення та парламентського контролю за діяльністю органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Під час цих зустрічей обговорюють проблеми законопроектної діяльності, актуальні питання протидії злочинності, реформування системи органів внутрішніх справ тощо. Продовженням цієї традиції стало проведення 24 березня 2010 року в Донецькому юридичному інституті спільного засідання «круглого столу» зазначеного підкомітету комітету Верховної Ради та науково-педагогічного складу Донецького юридичного інституту на тему «Актуальні питання вдосконалення кримінального законодавства й реформування системи органів внутрішніх справ». Під час цього наукового заходу розглядали проблеми вдосконалення законодавства, що регулює застосування амністії в Україні, встановлення кримінальної відповідальності за порушення правил обігу комбінованих лікарських засобів, обмеження у сфері релігійної діяльності. Результатом проведення «круглого столу» стало розроблення пропозицій щодо змін та доповнень до чинного кримінального законодавства України.

Джерела

1. Швець В. Д., Грицак В. М., Василькевич Я. І., Гацелюк В. О. Законодавча реалізація кримінально-правової політики: аналіз законопроектної діяльності Верховної Ради України V скликання з питань кримінального права / Вступне слово проф. М. І. Мельника – К.: Атіка, 2008. – 244 с.

Автори: Володимир МАЛИШЕВ, Віктор БЕСЧАСТНИЙ