№12, червень 2010
В історії становлення та розвитку вітчизняної юридичної науки кінця ХІХ- початку ХХ сторіччя є постаті, інтерес до яких не згасне ніколи, й на кожному наступному етапі пізнання значущість їхніх ідей і праць буде переосмислена по-новому.
Ці видатні вчені-правознавці визначали магістральний напрям розвитку тогочасної політико-правової думки, але, на жаль, їхній внесок у юридичну науку в багатьох випадках іще не дістав належної оцінки. У цьому контексті принагідно згадати насамперед таких відомих учених, як К. Неволін, С. Пахман, М. Хлєбніков, М. Ренненкампф, О. Жилін, Є. Трубецькой, А. Фатєєв, Л. Петражицький, Є. Ерліх, Б. Кістяківський, Є. Спекторський, Ф. Тарановський, М. Василенко, О. Малиновський.
Серед цих постатей одним із перших слід згадати ім'я видатного українського та російського вченого-правознавця Максима Максимовича Ковалевського.
Максим Ковалевський досліджував державно-правові явища з позицій позитивістської традиції. Відомий російський дослідник творчості вченого Б. Сафронов, зокрема, пише, що протягом життя Ковалевський високо цінував праці Спенсера та Конта й до останніх днів відчував їхній величезний вплив, навіть попри те, що з часом виявив у їхніх доктринах чимало обмеженості [6]. В. Яковенко, підтримуючи цю думку, однак, характеризує Ковалевського як позитивіста примітивної формації [10]. А В. Пустарнаков, називаючи Ковалевського справжнім лібералом, в іншій праці, присвяченій дослідженню філософської думки університетського товариства тогочасної Російської імперії, додає: «Раціоналістично-позитивістські погляди в російському лібералізмі того часу домінували у світогляді деяких університетських професорів, що дотримувалися ліберальних поглядів, поєднуючи наукову діяльність із активною суспільно-політичною роботою… Одним із найвпливовіших ідеологів лібералізму початку ХХ сторіччя був історик і соціолог-позитивіст М. М. Ковалевський» [5].
Означені традиційні характеристики у своїх дослідженнях продовжують і українські вчені-правознавці, філософи, політологи, історики, соціологи. Ю. Павленко, наприклад, відносить Ковалевського до представників найвпливовішого у другій половині ХІХ сторіччя світового напряму суспільно-філософської думки, орієнтованої на осмислення стадійності історичного процесу, – позитивістського еволюціонізму. Поряд із англійцем Г. Спенсером, австрійцем Ю. Ліппертом, німцем В. Вундтом, українцями М. Драгомановим, І. Франком, М. Грушевським. Усі вони поділяли еволюціоністські погляди й з цих позицій підходили до вивчення історії розвитку людства загалом [4].
Інші вчені також зазначають, що Ковалевський був прихильником теорії соціологічного позитивізму, яка наприкінці ХІХ сторіччя набула розвитку поряд із іншими течіями правової думки.
В. Тимошенко, знову ж таки, вказує на появу в російському правознавстві позитивістської течії, що розвивалася під впливом філософії Конта та її англійських тлумачів. Першими представниками цієї течії, на думку дослідниці, були В. Сергієвич та М. Ковалевський, який не розглядав право й державу як щось самодостатнє, але незмінно вивчав їх у зв'язку із загальним соціальним контекстом, беручи до уваги всі доступні дослідженню явища суспільного життя. Він був прихильником традиції, родоначальником якої вважається Ш. Монтеск'є [8, с. 40].
Осмислення передумов наукового світогляду Ковалевського, природи виникнення та розвитку політико-ідеологічних і філософських засад його правових поглядів неможливе без ґрунтовного аналізу загальних тенденцій розвитку тогочасних течій світової та вітчизняної філософсько-правової думки.
Загальновизнано, що ліберальні реформи 60–70-х рр. ХІХ сторіччя означали перші кроки на шляху перетворення в Російській імперії феодальної монархії на буржуазну. Зважившись на реформи, російська держава фактично створила передумови для формування нової форми суспільства, яке дедалі менше задовольнялося відведеним йому місцем і прагнуло перегляду системи відносин із владою.
Зауважмо, що Ковалевський усе життя залишався на позиціях класичного європейського лібералізму англійського типу. Учений визнає тільки еволюційний розвиток суспільства, зокрема й у праві. Ліберальні за спрямованістю погляди вченого й на роль держави в суспільстві, функції якої полягають у забезпеченні фізичного та розумового розвитку громадян. Формула Маркса «революції – локомотиви історії» як загальний принцип і домінуючий тезис для Ковалевського неприйнятна.
У 60-х роках другої половини ХІХ сторіччя, після проведення реформ, ситуація у правовій думці змінюється: те, що ліберал кінця XIX сторіччя розумів як основні ліберальні ідеї, різко відрізнялося від того, що вважав з цього приводу його попередник у XVII – першій половині ХІХ сторіччя. Основними напрямами ліберально-правової думки Російської імперії стають течії позитивізму, батьківщиною якого є Франція, а засновником – французький учений Огюст Конт, який 1830 року запровадив і сам цей термін – юридичний та соціологічний позитивізм.
В юридичній літературі зазначається, що ідеї позитивізму почали проникати в Росію в 40-ві роки ХІХ сторіччя, однак не набули широкої популярності. У 60-х рр. ця течія вже утвердилася на російському ґрунті, ставши доволі помітною й неодмінною належністю філософської та публіцистичної літератури. Журнали всіх напрямів містили матеріали, що викладали, аналізували та критикували ідеї мислителів періоду першого позитивізму Конта, Мілля, Спенсера.
Щоб відповісти на запитання, звідки в Росію прийшов позитивізм, на думку деяких авторів, необхідно звернутися до європейської кодифікації ХІХ сторіччя, яка, у свою чергу, пов'язана з утвердженням позитивізму в праві як наукового вчення Конта, його попередників і послідовників.
У цьому контексті треба сказати, що російська інтелігенція сприйняла ідеї позитивізму досить неоднозначно, але з неабияким інтересом.
Деякі українські автори, не заперечуючи, що друга половина ХІХ сторіччя була часом великих соціальних реформ, однак не поділяють райдужних настроїв з приводу популяризації ідей позитивізму у філософській думці. Вони вважають, що «світогляд «шестидесятників» вибудовується на переконанні в одномірності буття: на найвищий п'єдестал підноситься те, що можна виміряти й порахувати, побачити й помацати. Гегелівська філософія втратила довіру в очах російського суспільства 50–70-х рр.» [3].
На наш погляд, правильну позицію з цього питання має Н. Уткіна, яка вважає, що позитивізм Конта, Мілля та Спенсера хоча й не став з різних причин впливовим напрямом у російській філософії, але «в інших галузях знань позитивістська методологія набула неабиякого поширення». До таких галузей дослідниця відносить історію, економіку, філологію та юриспруденцію [9].
Філософія позитивізму стала підґрунтям російської школи юридичного позитивізму, яка сформувалася на початку 80-х років позаминулого століття та представлена плеядою знаних учених: О. Градовським, О. Романовичем-Славотинським, Ф. Тарановським, Г. Шершеневичем, С. Пахманом, М. Ренненкампфом та багатьма іншими.
Популярність ідей позитивізму у правовій думці пояснюється тим, що здобутки природничих наук у ХІХ сторіччі переконливо доводили колосальний потенціал емпіричного методу. Це був своєрідний тріумф раціоналізму, поєднаного з експериментом.
Позитивістський підхід у праві – це спроба досліджувати діюче право як емпіричний матеріал, що його можна аналізувати й систематизувати, як у дослідженнях природничих наук.
Цю думку доповнює у своїх дослідженнях Ю. Павленко, котрий окреслює найвпливовіші ідейно-філософські течії середини ХІХ сторіччя – марксизм і позитивізм, особливо в його еволюціоністській формі (Г. Спенсер), який, на погляд автора, багато в чому відповідав духові «позитивної філософії» О. Конта і постав дещо раніше за формаційну теорію К. Маркса.
Позитивістська рефлексія права виникає як реакція на спекулятивно-метафізичну філософію права ХVІІ-ХVІІІ сторіч із метою заміни метафізичного вчення про абсолютні начала права вивченням, що спирається на позитивний дослідний матеріал, на «факти», якими є насамперед норми права. Позитивність права означає його «фактичне існування», його «реальність».
Доречно зауважити, що перші вчителі Ковалевського – юристи Д. Каченовський, К. Гаттенбергер, П. Цитович – були прибічниками позитивістського напряму, який на той час починав посідати панівні позиції у філософсько-правовій думці, тому це також не могло не позначитися на науковому світогляді майбутнього вченого.
Великою заслугою Конта, на думку Ковалевського, є те, що, «правильно розуміючи положення теорії Монтеск'є, він раніше за Спенсера звертає увагу соціології переважно на еволюційні процеси в суспільстві й доходить думки про взаємодію та взаємовплив психічних, економічних, політичних та естетичних явищ у розвитку людського суспільства. Ковалевський також зазначає: «Завдання Конта при створенні соціології полягало в поширенні на сферу суспільних явищ тих самих наукових прийомів індукції та спостереження, які використовують у природознавчих науках» [2, с. 186–188].
Вплив позитивізму Конта на погляди Ковалевського полягає в тому, що наукові дослідження останнього спиралися на принцип взаємообумовленості та взаємозв'язку всіх явищ і елементів того чи іншого процесу. Жоден із чинників суспільної життєдіяльності не може існувати окремо, він обов'язково перебуває в певній залежності від інших. Чинники суспільної життєдіяльності, згідно з Ковалевським, мають не статичний, а динамічний характер. Тож відбувається поступова зміна одних чинників іншими. За Ковалевським, будь-яке суспільство є чутливим до еволюційних процесів, однак не тільки прогресивних, а й, навпаки, регресивних.
Разом із тим Ковалевський не обмежився лише ознайомленням із філософією позитивізму Конта, його наукові інтереси, підкріплені знайомством із передовими доробками європейської філософсько-правової думки, простягалися далі: він звернувся до соціологічного напряму загальної теорії права.
Право вже тлумачилося «не формально-догматично як абстрактна система нормативних розпоряджень у суверенній державній владі, а як один із взаємозв'язаних соціальних фактів, як широка соціальна структура, соціальний порядок у контексті інших фактів-явищ», тобто вихідною точкою права для соціологічного позитивізму стало не законодавство, а саме суспільство [8, с. 37–40].
Слід зауважити, що основне знайомство Ковалевського з філософією позитивізму відбулося під час закордонних подорожей, насамперед у Англії. У цьому контексті наведімо слова П. Сорокіна, його учня та секретаря, котрий зазначав: країною, яка передусім вплинула та певною мірою визначила характер праць і симпатій Ковалевського, була Англія [7].
За спогадами самого Ковалевського, паризький приятель Г. Вирубов увів його в дім Д. Льюїса, палкого прихильника позитивізму Конта, де він потрапив у коло англійських позитивістів – як ортодоксальних, так і схизматичних: Конгріва, Бісле, Коттера, Морісона, Дж. Морлея та Спенсера [1].
Розглядаючи питання впливу наукових теорій Спенсера на формування правових поглядів Ковалевського, звернімо увагу на слова самого вченого, який наголошував: «Коли для ХІХ сторіччя настане час кінцевої оцінки всього зробленого ним для історії прогресу, одним із його духовних керманичів, нарівні із Сен-Сімоном і О. Контом, буде визнано Герберта Спенсера» [2, с. 199].
Ковалевський зазначає, що Спенсер є прямим послідовником позитивізму, найбільша його заслуга – створення органічної школи в соціології, а найоригінальніша частина соціологічної доктрини мислителя – теорія еволюціонізму, порівняння суспільства з людським організмом, до якої вчений спонукався вивченням усієї суми позитивних знань природничих наук. Порівнюючи суспільство та організм, Спенсер знаходить риси схожості та відмінності.
Однак на відміну від Конта, Спенсера та їхніх послідовників Ковалевський розумів соціологію як науку про загальні закони розвитку суспільства, котра, залишаючись методологічною щодо всіх інших конкретних наук, сама збагачується їхніми даними. Відкидав він і характерне для Конта трактування поділу соціології на соціальну статику, що ґрунтується на вивченні існуючого суспільного порядку, та соціальну динаміку, що підкреслювала тільки один бік суспільного розвитку – прогрес.
Звернімо також увагу, що знайомство Ковалевського з Карлом Марксом узимку 1874–1875 рр. у Лондоні, зачарування постаттю мислителя мали потужний вплив на зміст його наукової діяльності. Учених не завжди пов'язувала спільність інтересів і намірів, навпаки, кожен мав власні судження, іноді геть протилежні. Як пише М. Купріц: «Ковалевський навіть висловлює жаль з приводу неприйняття Марксом позитивного методу».
Визнаючи прогресивність і значущість теорії Маркса та Енгельса, Ковалевський при цьому не міг погодитись із пріоритетною роллю економічного чинника в розвитку суспільних відносин і вважав, що під час вивчення правових і суспільних явищ зведення значення всіх чинників до одного, економічного, є однобоким. У цьому він був незмінним прихильником незрівнянно ширшої концепції Конта, який розглядав економічний розвиток суспільства в постійному взаємозв'язку з розумовим, суспільним, політичним й естетичним, визнаючи накопичений досвід і спостереження, тобто знання, найбільшим імпульсом до трансформації суспільства [2, с. 4–15]. Ковалевський вважав, що вивчати суспільство потрібно з урахуванням його історії та взаємозв'язку з іншими явищами та чинниками.
Джерела
1. Ковалевский М. М. Мое научное и литературное скитальчество // Русская мысль. – 1895. – № 1. – С. 70.
2. Ковалевский М. М. Социлогия: Соч.: В 2-х т. – Спб.: АЛЕТЕЙЯ, 1997. – Т. 1.
3. Мотренко Т. В. Рецепція гегелівських ідей у світоглядно-релігійній парадигмі російської філософії ХІХ – початку ХХ століть: Автореф. дис. … д-ра філос. наук: спец. 09.00.05 «Історія філософії». – К., 2004. – 37 с.
4. Павленко Ю. В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства: Навч. посібник / Відп. ред. та автор вст. слова С. Кримський. – Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 1999. – С. 81.
5. Пустарников В. Ф. Университетская философия в России: Идеи. Персоналии. Основные центры. – СПб.: Изд-во Русского Христианского гуманитарного центра, 2003. – С. 209.
6. Сафронов Б. Г. М. М. Ковалевский как социолог. – М., 1960. – С. 60.
7. Сорокин П. А. Общедоступный учебник социологии: Статьи разных лет. – М.: Наука, 1994. – С. 269–270.
8. Тимошенко В. І. Правова держава (теоретико-історичне дослідження) – К.: Наукова думка, 1994.
9. Уткина Н. Ф. Позитивизм, антропологический материализм и наука в России (вторая половина ХІХ века). – М.: Наука, 1975. – С. 121–123.
10. Яковенко В. И. Очерки русской философии. – Спб., 1985. – С. 56.
Автор: Наталія НІКОЛАЄНКО
Архів журналу Віче
№10 | |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Фіцо мріє про "нормальні відносини з РФ" після війни в Україні
Україна отримала систему Patriot від Румунії
У Польщі вітають крок України в бік відновлення ексгумацій жертв Волинської трагедії
Сибіга і Сікорський не мали у Варшаві офіційної зустрічі, але перетнулись на "дружню розмову"
У Франції відхилили ініціативу ультралівих щодо імпічменту Макрону
Суд ЄС підтвердив законність заборони на юридичні послуги для російських компаній
Ідеї де і як організувати тимбілдинг у Києві
Регистрация оффшорных компаний: ключевые моменты
Новий прем’єр Франції у програмній промові пообіцяв підтримку Україні
Парламент Румунії схвалив створення навчального центру для підготовки українських морпіхів