«Ніхто не може так ефективно захищати нтереси громади, як депутат, обраний від цієї громади», – стверджує голова Вінницької облради Григорій ЗАБОЛОТНИЙ

У 58-річного Григорія Заболотного репутація досвідченого господарника та керівника. До обрання головою Вінницької обласної ради пройшов шлях від агронома господарства, керівника низки районних структур і району до першого заступника голови Вінницької облдержадміністрації. Трохи більше чотирьох років тому, на першій сесії новобраної облради, йому довірили керувати депутатським корпусом Вінниччини. Посаду голови облради виборював на альтернативній основі. Виробничий досвід та уміння працювати з людьми стали козирями, завдяки яким переміг опонентів.

Однією з найбільших своїх заслуг на посаді керівника облради вважає те, що вдалося згуртувати депутатів різних фракцій заради роботи на результат для розв’язання наболілих проблем регіону. «У нас не обходилося й не обходиться без гострих політичних дискусій, але, на щастя, гору бере здоровий глузд. Тому й маємо низку позитивних здобутків».

– Це один із недоліків системи обрання депутатів до місцевих рад, зокрема облради, за партійними списками. Але спершу хочу уточнити. Місць в облраді справді сто. Однак депутатів менше. На жаль, ми втратили декого з товаришів. Двоє загинули в автокатастрофі, життя декого обірвала хвороба. Так сталося, що всі вони з однієї фракції. Однак лава запасних у цієї політичної сили виявилася настільки короткою, що навіть одразу після виборів їм не вдалося замінити тих, хто перейшов на роботу до парламенту. Ось вам іще один недолік: політична сила сформувала короткий список. Очевидно, не сподівалася на успіх. Натомість виборці активно підтримали їх. Тим часом у раді їхні місця залишаються порожніми.

Загалом у нас шість районів і одне місто не мають своїх представників в облраді. Пригадую, скільки невдоволення викликало це у виборців після оголошення результатів виборів. Із таким фактом і вони, і ми стикнулися вперше. Люди слушно запитували: хто ж має відстоювати в раді інтереси їхньої громади? Водночас більш як третину місць зайняли представники обласного центру. Ось яку ситуацію нам підкинула нова виборча система. Треба було шукати рішення, як із цієї ситуації вийти. Добре розуміли, що депутат, який живе на асфальті у Вінниці, не поспішатиме у віддалений район для надання допомоги тамтешнім виборцям у розв’язанні їхніх проблем. Формально він не зобов’язаний це робити. Адже законодавчо не визначено принципу закріплення депутата за територіальною громадою.

– Одразу після виборів я особисто звернувся до керівників фракцій із пропозицією розподілити депутатів за районами. Тому що «безприв’язне утримання» депутатів, даруйте за такий вислів, не на користь виборцям. Коли керівники фракцій внесли свої пропозиції, з’ясувалося, що є чимало випадків дубляжу. У деяких районах охочих працювати виявилося з надлишком, а в деякі, навпаки, ніхто не хотів їхати. Більшість депутатів віддавала перевагу успішним великим територіям. Але ж проблем більше там, де менші територіальні громади. Довелося, як кажуть, вносити правки в подані фракціями списки. Клопоту мали достатньо. Найбільше пригнічував сам факт «прив’язування» депутатів. Розумів, що так бути не повинно, але все одно такі списки спочатку затвердили на президії ради, а тоді вже й на сесії. Попри те, що врешті питання врегулювали, дехто з депутатів, не приховуватиму, так і не вивчив дороги до своїх районів.

– Депутатський тиждень запроваджено з вашої ініціативи, аби теж нагадати депутатам про виборців?

– Саме так. І депутатський тиждень, і дні єдиного інформування, і виїзні прийоми громадян спрямовані на те, щоб депутати йшли до виборців. Хоча активних народних обранців не варто підганяти. Вони й без того працюють. На щастя, таких у нас більшість. Ті, хто не вперше в раді, кого раніше обирали від конкретної територіальної громади, зберегли оте високе почуття відповідальності перед виборцями. Знають, що слід прозвітувати перед громадою про виконану роботу, систематично зустрічатися з людьми. Однак, повторюю, є депутати, які не відчувають такої відповідальності. Тож законодавець має чітко визначити відповідальність депутата перед виборцями. Треба обумовити й питання звітності, проведення прийомів виборців…

Якби не закріпили депутатів за районами, не було б можливості справедливо розподілити кошти депутатського фонду, більшість яких була б надана виборцям Вінниці, бо саме звідси, як я вже наголошував, маємо найбільше депутатів. По п’ять тисяч гривень виділяємо на кожного обранця. У разі перевиконання плану власних надходжень до обласного бюджету ці суми збільшуємо. Їх депутати витрачають для надання матеріальної допомоги хворим на лікування, малозабезпеченим. За ці кошти купували слухові апарати, оплачували хірургічні операції. Траплялося, депутати збирали кошти, щоб оплатити високовартісну операцію виборцю. Дуже багато людей звертаються з проханням допомогти грішми на лікування. Коли стикаєшся з такими фактами, серце крається. Буває, дістаєш із кишені власні гроші, щоб бодай чимось зарадити людині. Хоча керівнику облради, як і голові облдержадміністрації, затвердили більшу суму депутатського фонду допомоги виборцям – по десять тисяч гривень. Однак і цих грошей бракує. Повторюю, дуже багато людей потребують допомоги. І це також свідчить про необхідність змінити нинішню систему обрання депутатів до місцевих рад.

Тому я за те, щоб керівників територіальних громад, депутатів сільських, районних рад, міст районного й обласного значення, а також облрад обирали за мажоритарною системою. Кожна громада, особливо на рівні села, селища, району, добре знає своїх лідерів. І це дасть можливість обрати справді гідних людей.

– Дехто називає це одним із недоліків «мажоритарки». Але проаналізуймо докладно, що мається на увазі під терміном «підкуп виборців». Я особисто добре знаю, як саме працювали кандидати в депутати в нашій області, коли діяла мажоритарна система. Наввипередки намагалися заявити про себе конкретною справою. Один шукав кошти для прокладення газопроводу, другий знаходив гроші для завершення будівництва школи чи дитсадка, третій організовував лікування хворих у столичних клініках тощо. Це підкуп? Я назвав би це по-іншому: добрі справи для громади. А що нині? Порівняйте. Частково ми вже говорили про це. Відповідальність зведена до нуля, до того ж на всіх рівнях – від сільської до Верховної Ради. Припускаю, якби нинішніх народних депутатів обирали за мажоритарною системою, то приблизно вісімдесят відсотків із них навряд чи потрапили б до парламенту. Багатьох із таких обранців не тільки не бачать виборці у себе в регіонах, їх не видно на трибунах, вони не є авторами законопроектів, а дехто з’являється в парламенті, щиро кажучи, чи не раз на рік. На мою думку, нам потрібен закон про те, хто може балотуватися до Верховної Ради. Це має бути не просто громадянин, якому виповнилося вісімнадцять років, у вищому законодавчому органі повинна працювати еліта суспільства. Тоді й закони в нас будуть дієвіші.

– Ідеального в нашому житті немає нічого. Але це, повторюю, кращий порівняно з нинішнім варіант. Недоліком я назвав би те, що в деяких населених пунктах, насамперед невеликих, є, скажімо так, кланові почуття ліктя родичів, сватів, кумів. Якщо родичі згуртуються, можуть, даруйте, протягти до влади когось зі своїх. А достойник, отже, опиниться на узбіччі. Нам відомі такі факти. Приміром, керівниками деяких сільських територіальних громад стали люди, які не мають навіть середньої спеціальної освіти, без найменшого досвіду роботи з людьми. Нічого в них не виходить. Добре, якщо хоча б мають бажання працювати. Таких змушені навчати. Систематично проводимо заняття для сільських голів. Тих, хто справді зарекомендував себе, направляємо на навчання в інститут. На базі Вінницького торговельно-економічного інституту Київського торговельно-економічного університету відкрили спеціальність «адміністративний менеджмент». Готуємо магістрів державного управління. Добираємо для навчання, яке оплачуємо з обласного бюджету, також бажаючих працювати на перспективу в системі місцевого самоврядування. Щорічно на ці потреби спрямовуємо 100–150 тисяч гривень.

– Як ви ставитеся до пропозиції, щоб керівники сільських, селищних територіальних громад автоматично ставали депутатами райрад?

– Позитивно. У цьому вбачаю раціональне зерно. Це підвищить роль керівника громади й водночас сприятиме підвищенню його відповідальності перед громадою. Він, як то кажуть, зубами вигризатиме все, що потрібно для поліпшення життя людей, для розвитку інфраструктури території. Тим більше, що попереду на нас неодмінно чекає адміністративно-територіальна реформа. Самостійними залишаться тільки сильні територіальні громади. Хто зробить їх такими, той буде на коні.

– Так склалося, що маємо найбільше місцевих рад. Це, безперечно, впливає насамперед на формування бюджету, його наповнення. Протягом п’яти років в області місяць у місяць виконували місцеві бюджети. І це за умови, що більшість місцевих рад дотаційні. Незважаючи на це, доведені показники наповнення місцевих скарбниць вони виконують. А в разі невиконання (такі випадки в нас були, зокрема в місті Могилів-Подільський) фахівці детально з’ясовували, чому місто не виконує бюджетних показників. Такий аналіз дає позитивні результати. Бо самою лише критикою ситуації не зміниш.

– Обласний бюджет теж має «дірки»?

– Непросто було сформувати головний фінансовий документ регіону. Однак збалансували його непогано. Він справді має, як ви кажете, «дірку»: 17 мільйонів гривень бракує на медицину. Сподіваємося, протягом двох-трьох наступних місяців ми закриємо всі «діри» у видатках на медичну галузь. Зробимо це за рахунок коштів від перевиконання власних надходжень у першому кварталі нинішнього року. Частину грошей маємо з минулого року. У січні їх не розподіляли, бо передбачали, що ситуація з фінансуванням бюджетної галузі буде досить складною.

В області розпочали моніторинг усіх підприємств, аби максимально укомплектувати робочі місця. Адже основним джерелом наповнення бюджету є надходження від податку на прибуток громадян. Під час перевірки маємо намір встановити, яку частину зарплати видають у конвертах. Не таємниця, що деякі роботодавці вдаються до такої практики. Ситуація в регіоні непроста: у нас один працюючий, як то кажуть, годує сімох пенсіонерів. Тому створення бодай одного-двох додаткових робочих місць на підприємствах – це вже крок уперед у наповненні бюджету. Реалізація двох інвестиційних проектів – будівництва потужного цементного заводу (мільйон тонн продукції на рік) і найбільшої в регіоні птахофабрики – неабияк поліпшить фінансову ситуацію в області. Зведення обох об’єктів заплановано розпочати нинішнього року.

Прийнятий бюджет, як я вже згадував, збалансований непогано. Порівняно з минулим роком видатки зростуть на 480 мільйонів гривень (загалом їхня сума становитиме 2 мільярди 31 мільйон гривень). Більше, ніж торік, передбачено коштів на галузь охорони здоров’я. Істотно (майже на 30 відсотків) збільшаться видатки на розвиток культури, а також фізкультури і спорту. Зросте зарплата. За розрахунками, місячний фонд зарплати працівників бюджетної сфери збільшиться на 34 відсотки. А в нас – 125 тисяч працюючих зайняті саме в цій галузі. Кожен із них матиме більшу платню, ніж раніше.

Вів розмову

Віктор СКРИПНИК.