"Не розвивати цей метод злочинно. Адже бачимо, як він допомагає у випадках, що вважалися безнадійними"

У клініці ми працюємо з мононуклеарними клітинами, які є стовбуровими. Їх узято з росткових зон трупа ембріона віком 3–8 тижнів, коли саме відбувається закладка органів. Клітини вже пройшли детермінацію, тобто "навчання", всередині зародкового листка і знають, клітинами яких органів будуть, знають, що їм робити. Вони не можуть бути пухлинними й володіють якісно замісним ефектом (якщо застосовувати клітини ембріона до 3 тижнів, є ймовірність отримати доброякісні пухлини). У світі є інший напрям: робота з клітинами штучно створених ембріонів. Але для цього їх треба вбивати. Такий шлях вважаємо неприйнятним, неетичним. Ми працюємо з клітинами, взятими в мертвих ембріонів, отриманих у результаті легальних абортів. Однією з головних умов у такій делікатній сфері є гласність: необхідно декларувати норми, яких дотримуєшся.

З огляду на це співробітники клініки одні з перших в Україні видали біоетичні рекомендації та норми під час роботи з ембріональними тканинами людини. Після проведення понад 3000 трансплантацій можу сказати: потенційні можливості стовбурових клітин надзвичайні. Вони допомагають у випадках, що вважалися безнадійними. Це підтверджено клінічним застосуванням ембріональних клітинних суспензій в онкології, гематології, діабетології тощо. Узагалі, клітинна терапія – це науковий метод, який може застосовуватися для лікування захворювань, що супроводжуються втратою клітинної маси. Мені часто закидають: навіщо ви беретеся за ту чи іншу хворобу, якщо не розробили методики її лікування? Необхідно розуміти, що клітинна терапія – це наука методу. Фахівець знає, як відновити клітинну масу хворого й досягти ремісії. Звичайно, наука про стовбурові клітини перебуває на початковій стадії і багатьох речей ми ще не розуміємо. Україна не має помітних успіхів у теоретичних дослідженнях стовбурових клітин. Ми тут не просунулися вперед. Дуже багато складностей, пов'язаних переважно з недосконалістю українського законодавства. Закон "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини", яким регламентується клітинна терапія, не сучасний. Нині рушіями прогресу є потужні фармацевтичні та біотехнологічні компанії. Ми в нашій країні намагаємося просувати науку за допомогою об'єктів державної і комунальної власності. Із закону виключили приватну власність, хоча у світі біотехнологічні компанії здебільшого належать приватному капіталу. Наприклад, у США на програму клітинної трансплантології держава виділила приблизно 40, а приватні компанії – 50 млрд. доларів. Разом виходить 90 млрд. Лікування стовбуровими клітинами – у світі досить дорога річ. У медицині все має свою ціну, тому що працюють колективи, треба розвиватися – купувати прилади, середовища, адже клітини на воді не ростуть. А не розвивати цей напрям у медицині, вважаю, злочинно.

Застосування стовбурових клітин уже дало дуже добрі результати в лікуванні таких тяжких недуг, як цукровий діабет, автоімунні хвороби, цитостатична мієлодепресія, дегенеративні захворювання нервової системи тощо.

Лікування стовбуровими клітинами – це недалеке майбутнє. Але знову-таки повернуся до умов розвитку і сприяння цій галузі. Клітинна терапія, наука про стовбурові клітини та їх застосування повинні бути виведені із закону про трансплантологію. Це геть інша галузь науки, цілковито відмінна від трансплантології органів. Тут інші принципи виготовлення, транспортування, зберігання та застосування матеріалів. І найголовніше: у цьому законі треба передбачити, що досліджуваний матеріал не може бути відчужений від дослідника, його не можна передавати й продавати, бо він стає тоді небезпечним. Можливі порушення норм зберігання, транспортування, розморожування. Дуже багато моментів, які потім можуть зашкодити реципієнту. Той, хто розробляв матеріал, той і має його застосовувати для лікування.

Ще одна проблема. Нині у світі створюють банки пуповинної крові. Як відомо, вона багата на стовбурові клітини, котрі потім за потреби можна використовувати впродовж життя людини. Це дуже позитивна практика. Але… Банки пуповинної крові – державні установи. Звідки в такої організації гроші, щоб зберігати кров упродовж 25–40, а то й більше років для автотрансплантацій? А коли діють, як справжній банк, тобто пускають в обіг свій "капітал" – використовують пуповинну кров для алотрансплантацій – це аморально. Ви забрали в новонародженого, котрий ще не може відстояти свої права, кров, яка, можливо, знадобиться йому в майбутньому. Це теж повинно законодавчо регулюватись, а чинним законом про трансплантацію робота з пуповинною кров'ю не регулюється.

Автор: Олександр СМИКОДУБ