№7, квітень 2010
Наявність еліт у суспільстві й політикумі в сучасних реаліях – доведений факт. Але що стосується демократичних режимів, то головне – не боротьба з елітарністю, а формування результативної й корисної для загалу еліти, а також вчасне і якісне її оновлення. Роль і можливість оновлення політичної еліти дискутуються постійно, однак особливо активно в перехідні періоди розвитку суспільства. Саме такий період ми переживаємо нині, тому дискусія про зміну політичної еліти в Україні вкрай актуальна. До того ж її треба вести конструктивно й не вдаватися до крайнощів на кшталт пропозицій про люстрацію.
Ми спостерігаємо кардинальний розкол вітчизняного політикуму. Однією з першопричин стала революція 2004 року, яка була подана «під соусом» зміни політичної еліти, хоча, по суті, створювала лише ілюзію такої. Тим часом протистояння між представниками політичної еліти, що не на жарт розгорілося й триває дотепер, може призвести в перспективі до справжнього політичного стихійного лиха. За таких умов неминучим є або крах державності, або вихід на арену нових політичних сил і постатей. Саме в часи суспільної нестабільності стара «консервована» політична еліта дає тріщини. Однак поки що зарано говорити про якісне оновлення політичної еліти в українському політикумі. Натомість спостерігається феномен політичних відщепенців, які або «побили горщики» зі своїми партійними босами, або просто вирушили у вільне плавання, сподіваючись на більші дивіденди. Та чи можна змінити ситуацію? Чи очікує Україну справді якісно нова еліта політиків?
Досвід старої політичної еліти
Основна мета політичної еліти – вказати суспільству шляхи розв’язання наявних проблем, консолідувати його. Але вітчизняні правлячі еліти здебільшого цього не робили, а, навпаки, максимально використовували роз’єднаність суспільства. Усе це спричинило соціальну апатію та розкол. Чого лише вартий період правління «помаранчевої» політичної еліти, під час якого відбувся безпрецедентний розкол України на Схід і Захід.
В Україні на відміну від більшості країн колишнього соцтабору – Польщі, Чехії, Угорщини й інших досі не відбулося зміни «критичної маси» політичної еліти. На підтвердження цього – статистика. Так, за даними Національного інституту стратегічних досліджень, серед осіб, котрих за період незалежності України призначали на впливові посади в системі влади (прем’єр, віце-прем’єр, секретар Ради національної безпеки і оборони, голова адміністрації Президента), 73% становлять вихідці з партійної, господарської, комсомольської номенклатури радянських часів. Окрім того, згідно з тим-таки дослідженням, дві третини української політичної еліти – це особи старші за 50 років.
Етапи формування політичної еліти України також є специфічними, з огляду на досвід інших країн. Окреслю їх у загальних рисах:
1991–1994 рр. Створюється основа політичної еліти країни. Кількісно та якісно в її складі домінує номенклатура, що відмовилася від комуністичної ідеології й узяла на озброєння ідею національно-державного будівництва та незалежності України.
1994–1998 рр. З’являється професійна політична еліта. Політика починає ставати професією. Спостерігається тенденція регіоналізації політичної еліти. Саме в цей період регіональні еліти вперше продемонстрували, що здатні посісти домінуючі позиції на загальнодержавному рівні.
1998–2004 рр. Головна тенденція цього етапу – зрощування бізнесу та влади. Утім, як свідчить досвід формування політеліт в інших країнах, прихід бізнесу в політику – явище аж ніяк не однозначне. З одного боку, посилюється увага до економіки, проявляються нові управлінські підходи, що більше відповідають ринковим умовам. З другого – владні повноваження дедалі частіше використовуються для лобіювання певних бізнес-інтересів.
2004–2009 рр. Псевдозміна політичної еліти часів помаранчевої революції спричинила початок її глибокої деформації. Характерними для політичної еліти в п’ятирічку «помаранчевої» влади стали:
– відносно низький рівень професіоналізму значної її частини;
– відсутність необхідного стратегічного мислення;
– низька ефективність і якість прийнятих політичних рішень;
– невміння домовлятися, погоджувати інтереси, доходити політичних компромісів і в зовнішній, і у внутрішній політиці;
– відчуження від суспільства, що призвело до поглиблення соціального розриву між її представниками й пересічними громадянами.
Зміна еліт: процес розпочато?
Доля української держави залежить від того, якою стане нова політична еліта. Чи уявлятиме вона чітку картину майбутнього, чи матиме стійкі принципи діяльності й відповідальність. Але не варто сподіватися, що зміна політичної еліти відбудеться винятково природним шляхом – так само, як зміна поколінь. Приклад того ж таки Києва свідчить, що команда, створена з молодих політиків, фактично є продовженням, а то й посиленням негативного політичного досвіду своїх старших політичних попередників.
Вочевидь, нова еліта не зможе повноцінно сформуватися самотужки, та нинішня політична верхівка нічого для цього не робить. Однак в інтересах самих політичних партій України – приділяти належну увагу формуванню молодіжних підрозділів, діяти які мають не задля галочки або з піар-метою, а щоб стати дієвим базисом формування нових політиків.
Нині налічується понад 150 молодіжних всеукраїнських громадських організацій. Проте експерти не раз зазначали, що рівень їхньої співпраці й комунікацій між собою та з органами влади надто низький. Як наслідок так зване електоральне болото, тобто частину населення, що традиційно не бере участі у виборах, становлять особи віком 18–30 років. Утім, дарма українські політики не сприймають їх як серйозну суспільну силу й у передвиборних програмах приділяють набагато більше уваги проблемам пенсіонерів, аніж молоді.
Мабуть, істотно вплинути на якість еліти можна, зробивши жорсткішими правила приймання на державну службу. Це має сприяти приходу у сферу державного управління найкращих представників молоді. Слід також запровадити механізм якісної селекції всередині самої політичної еліти.
* * *
Історія не раз доводила: якщо суспільство хоче уникнути переродження еліти на деспотичну або недієздатну, потрібні максимальна відкритість еліт на всіх рівнях, постійне поповнення фахово підготовленими людьми, що відбулися як особистості. Крім того, специфіка української еліти полягає в тому, що вона мусить постійно пропонувати нові ходи й рішення для розвитку країни. Еліта в Україні має стати основним джерелом зміни суспільства. Тому без оновлення якісно виконати свою функцію їй не до снаги. Якщо усвідомимо це нині, то цілком можемо розраховувати на успішне майбутнє держави Україна.
Автор: Ірина БЕРЕЖНА
Архів журналу Віче
№10 | |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
У Польщі вітають крок України в бік відновлення ексгумацій жертв Волинської трагедії
Сибіга і Сікорський не мали у Варшаві офіційної зустрічі, але перетнулись на "дружню розмову"
У Франції відхилили ініціативу ультралівих щодо імпічменту Макрону
Суд ЄС підтвердив законність заборони на юридичні послуги для російських компаній
Ідеї де і як організувати тимбілдинг у Києві
Регистрация оффшорных компаний: ключевые моменты
Новий прем’єр Франції у програмній промові пообіцяв підтримку Україні
Парламент Румунії схвалив створення навчального центру для підготовки українських морпіхів