Що буде записано в «Білій книзі» парламентаризму?

До 20-річчя українського парламентаризму Лабораторія законодавчих ініціатив спільно з Вестмінстерською фундацією за демократію в рамках міжнародної конференції «Європейські парламентські традиції та українські реалії» провела обговорення «Білої книги» – концепції законодавчих змін для підвищення ефективності функціонування Верховної Ради.

Голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут зазначив, що мета документа – сприяти політичному та громадському консенсусу щодо найважливіших і найактуальніших реформ.

Заступник Голови Верховної Ради Микола Томенко вважає: парламент щоденно має перебувати під пресом необхідності внесення змін до виборчого законодавства, які дали б змогу підвищити рівень професіоналізму та відповідальності народних депутатів, подолати політичну корупцію.

За словами народного депутата Юрія Ключковського, для початку реформ потрібен «дощ» подібних пропозицій, а не поодинокі «крапельки». Парламентарій критично оцінив можливість швидкого ухвалення запропонованих змін, адже вони навряд чи дістануть підтримку нинішнього депутатського корпусу.

То що пропонують розробники «Білої книги» для підвищення ефективності роботи Верховної Ради?

У розділі про загальні засади організації парламенту наголошується: практично в усіх європейських країнах статусу коаліції не закріплено на конституційному рівні, а припинення її діяльності не повинно ставати причиною дочасних виборів законодавчого органу.

Законодавцям також радять відмовитися від імперативного мандата, бо після відповідних змін до статті 81 Основного Закону кількість міжфракційних переходів зведено до мінімуму, член фракції все одно може голосувати, виходячи з власних переконань і не втрачаючи при цьому місця в парламенті.

Актуальними є рекомендації щодо вдосконалення формування й роботи парламентської опозиції. Нині відповідно до положень статті 68 Регламенту опозиційною може називатися лише фракція, чисельність якої більша, ніж половина народних депутатів,  що  не  ввійшли до складу коаліції, й голова чи заступник голови якої на пленарному засіданні Верховної Ради оголосив заяву про опозиційність до політичного курсу коаліції та/або сформованого нею Кабінету Міністрів. Також ця фракція може прийняти рішення про утворення  опозиційного об’єднання депутатських фракцій.

Фактично статус опонента влади визначається за суто формальною ознакою – достатньою кількістю «багнетів». Такий підхід, зазначають експерти, є дискримінаційним стосовно фракцій і народних депутатів, котрі не ввійшли ні до коаліції, ні до опозиції, а отже, не отримують права на виступ під час обговорення деяких питань, на формування опозиційного уряду, на представництво в керівництві парламентських комітетів.

До речі, голова фракції «НУ–НС» Микола Мартиненко та його колега по фракції Анатолій Матвієнко вже зареєстрували проект закону, що дасть змогу кожній депутатській фракції, яка прийняла рішення про опозиційність до чинної влади, в повному обсязі здійснювати свої контрольні функції.

Стосовно прозорості діяльності парламенту автори документа зауважують, що на веб-сайті законодавчого органу донині не оприлюднюються кошторис Верховної Ради й результати його виконання, а також висновки щодо законопроектів, які на запити профільних парламентських комітетів надаються урядом, науковими установами, громадськими організаціями. Лише 10 із 28 комітетів мають власні інтернет-сторінки, однак там відсутні протоколи та стенограми засідань.

Починаючи з 2003 року на розгляд Верховної Ради щорік вноситься близько тисячі законопроектів, із яких лише 10–20 відсотків стають законами. З огляду на це, зазначали учасники конференції, у структурі апарату парламенту необхідно створити спеціалізований підрозділ, що здійснював би планування законодавчого процесу, його наукове забезпечення, виявляв прогалини в правовому регулюванні тощо.

Автори «Білої книги» звертають увагу на те, що скорочена процедура розгляду законопроектів, яка мала б застосовуватись як виняток, на практиці використовується дуже часто, що позначається на якості розгляду питань порядку денного.

Окрім цього, пропонується передбачити норму в Регламенті,  згідно з котрою законопроекти можуть розглядатися парламентом лише після їхньої експертизи в Кабінеті Міністрів. Якщо уряд заперечуватиме проти прийняття депутатської ініціативи, яка негативно впливає на дохідну або видаткову частину держбюджету, її потрібно зняти з розгляду Верховної Ради.

Ішлося на конференції й про досвід забезпечення депутатської діяльності в інших країнах, його порівнювали з нашими реаліями. Зазвичай за кордоном парламентаріям відшкодовують вартість оренди житла чи надають його в тимчасове використання (до закінчення терміну повноважень чи тільки на період сесії). Якийсь із цих варіантів треба запровадити й в Україні.

На думку авторів рекомендацій, також варто підвищити рівень прозорості матеріально-фінансового забезпечення депутатів і парламенту загалом. Для цього до законів «Про статус народного депутата України» та «Про Регламент Верховної Ради» потрібно внести зміни, передбачивши обов’язковість щорічного оприлюднення інформації про обсяг матеріально-фінансового забезпечення діяльності кожного народного депутата України протягом звітного року.

А ще в «Білій книзі» є антикризова порада: оскільки всі законопроекти розміщуються на веб-сайті парламенту, доцільно відмовитися від їх тиражування та поширення серед народних депутатів, бо щорічно на це витрачають 120 тонн паперу.

Підготував Олексій СИЩУК.