Зібралися якось разом Лифар, Шевченко, Пікассо

Рукописи не горять. Картини не тонуть. Автографи не змиваються забуттям. Ніщо не пропадає навіки. Усе безцінне, що колись пішло з України в інші краї, обов’язково притягується магнітами рідної землі та врешті вертається назад. Адже є кому турбуватися про спільну пам’ять, закомпоновану в те, що циркуляри називають нехитрим сполученням «культурні цінності».
Раз у раз спостерігаємо, як культцінності, примхами долі закинуті на чужину, знову опиняються на Вкраїні милій. Та постають
у всій своїй красі перед нашими очима. Виставки повернених раритетів у нашій столиці – вже тенденція. Оптимістична, слід сказати.

Не так давно обширну експозицію приймав у своїх стінах Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років. Виставку присвятили 10-му ювілею Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через держкордон України. Відвідувачам запропонували перегляд потужного пласта того, що повернулося до країни протягом 2000–2009 років. Географія  надходжень вразила б навіть бувалого мандрівника: Австралія, Бразилія, Велика Британія, Венесуела, Канада, Німеччина, Росія, США, Швейцарія, Франція. Перелік країн аж ніяк не повний.

«Врятовані, збережені та повернені» – так назвали надзвичайно розмаїтий добір експонатів організатори. Для полегшення споживання візуальної та вербальної інформації розділили культурні дива на три частини. Окремою главою подали образотворче мистецтво. Другий розділ – «Реституція» – об’єднав незаконно вивезені культурні цінності. Третій – притягнув до себе здебільшого буквоїдів, адже демонстрував меморіальні пам’ятки, архіви, друковані видання.

У залах образотворчого мистецтва купкувалися справжні гурмани прекрасного. Не дивно, бо на них тут чекали шедеври Гніздовського, Левицького, Василя і Миколи Кричевських, Хмелюка, Архипенка та інших відомих митців.

Розділ «Реституція» представив повернуті культурні цінності, що їх вивезли фашисти під час Другої світової війни. До слова, тоді Україна втратила понад 300 тисяч музейних експонатів, близько 51 мільйона книжок, 46 мільйонів архівних справ. Варвари нищили й довоєнну облікову документацію, що згодом дуже гальмувало роботу пошуковців. Серед унікальних експонатів – полотно «Сільська сцена», яке належить пензлеві голландського майстра XVII ст. (вивезене з Уманської картинної галереї), скіфське дзеркало, свого часу втрачене Чернігівським історичним музеєм імені Тарновського, фрагменти фресок Михайлівського Золотоверхого собору, книжки митрополита Флавіана (Києво-Печерська лавра). Вражає уяву колекція декоративно-ужиткового мистецтва народностей Криму, яку зберігав віденський Музей народознавства. Дісталися Батьківщини й фотодокументи, вилучені під час Другої світової оперативним штабом рейхсляйтера Розенберга із фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Пшеничного.

«Меморіальні пам’ятки, архіви, друковані видання» – виставкова глава, цікава з огляду на особливий інтерес сучасних українців до своєї історії. Матеріали повідали про національно-визвольний рух, його провідників, діяльність громадських організацій. Дивували, занурюючи в інші епохи, прижиттєві видання культурних діячів діаспори з приватних бібліотек та пам’ятні речі. Тут можна було побачити рідкісні книжки, театральні костюми, афіші, картини. Запам’яталися малюнок Пікассо з колекції Лифаря, рукописи та речі Лесі Українки, живописні твори Винниченка, посмертна маска Петлюри.

Почесне місце на виставці посіли рукописи Тараса Шевченка, його автографи з «Кобзаря», вивезені з Будинку-музею поета в Києві.

Автор: Ольга КРАСОВСЬКА