№5, березень 2010

Від «Надії» - до радостіВід «Надії» - до радості

Засновники клініки «Надія» працюють у галузі репродуктивної медицини вже понад 15 років. Відкриваючи заклад 2006 року, вони реалізували найкраще зі свого багаторічного досвіду. Ми звернулися до директора з наукової роботи й розвитку клініки Ірини СУДОМИ з проханням розповісти про досягнення і перспективи їхньої клініки:

 

– На початок нинішнього століття репродуктивна медицина увібрала в себе досягнення багатьох наук: гінекології і андрології, біології, генетики, кріобіології. Основні напрями діяльності нашої клініки, крім допоміжних репродуктивних технологій, – медицина плода, амбулаторна акушерськогінекологічна допомога (спостереження вагітності і гінекологічні консультації), оперативна гінекологія.

Крім того, «Надія» застосовує такі дослідження, процедури і методики, до яких ніде в Україні не вдаються. Наприклад, процедура ІMSI (від міжнародної назви – Intracytoplasmic Magnificant Sperm Injection) – дослідження  і вибір під стереомікроскопом найкращих (за всіма необхідними показниками) сперматозоїдів, що за певних видів чоловічої неплідності дуже важливо. Цю новітню технологію використовують лише у двох-трьох клініках світу. Другий приклад: досить поширеними є випадки еритроцитарної алоімунізації (несумісності матері й плода за резус-фактором), коли резус-фактор матері негативний, а батька – позитивний, який і успадковує дитина; це може призводити до резус-конфлікту між мамою і дитиною в її лоні та виразної анемії немовляти. За таких умов дитина може загинути ще до народження чи одразу після нього або стати інвалідом унаслідок токсичного ураження. Ми допомагаємо уникнути повторення таких випадків, визначаючи резус-фактор зародка і переносячи до порожнини матки лише зародки з негативним резус-фактором. Ми також маємо змогу лікувати таких дітей внутрішньоутробно – під контролем ультразвуку їм переливається донорська кров через судини пуповини.

 

Ірина Судома – директор з науки і розвитку клініки «Надія». Доктор медичних наук, професор кафедри акушерства, гінекології та репродуктології НМАПО імені П. Л. Шупика. Загальний стаж роботи в галузі акушерства та гінекології – 27 років, у галузі репродуктивної медицини працює з 1996 року. Попередні посада й місце роботи – науковий директор клініки «Ісіда». Автор 150 наукових праць і монографій. У 2006 році захистила першу в Україні докторську дисертацію з проблем допоміжних репродуктивних технологій. Дійсний член Європейського товариства репродуктологів і ембріологів (ESHRE) та Світового товариства ультразвуку в акушерстві та гінекології (ISUOG), член правління Українського товариства репродуктивної медицини.

Наша генетична лабораторія працює над такими проблемами, яких навіть українські науково-дослідні інститути не вивчають. Ми широко використовуємо методику передімплантаційної генетичної діагностики (ПГД) не лише для визначення  резус-фактора в отриманих за програмами допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) зародків ще до перенесення їх у матку, а й для дослідження їхнього каріотипу (набору хромосом), генних мутацій, що спричиняють розвиток тяжких спадкових захворювань. Ембріони, не перенесені до матки, консервуються шляхом заморожування. Ми укладаємо угоди з батьками, де прописуються умови, за якими дається дозвіл використовувати ці ембріони для наукових досліджень; частина пар дарує їх тим, у кого не може бути своїх зародків; частина родин просить знищити свої ембріони, і ми їх розморожуємо.

Ще один дуже важливий для нас напрям – мінімізація невдалих спроб допоміжних репродуктивних технологій. Загалом частота настання вагітності у пацієнтів клініки кожного місяця – не менш як 40 відсотків, серед тих, хто пройшов першу програму лікування, цей показник за 2009 рік становив 56 відсотків. Вважається, що близько 70–80% усіх пар, які звертаються по допомогу, в межах трьох спроб запліднення in-vitro (ЗІВ) отримують результат, тобто вагітність. Але 30 відсоткам пацієнтів завагітніти не вдається, тому ця їх категорія належить до «багаторазових невдалих програм ДРТ». Причини тут різні, зокрема генетичні чи імунологічні проблеми. У цій групі, що вважається найважчою, світові показники настання вагітності за програмами ДРТ коливаються від 5 до 20 відсотків. У «Надії» цей показник – 20–35%. Ми маємо відпрацьований комплекс обстежень для цієї категорії пацієнтів, що передбачає дуже серйозні генетичні, імунологічні, гістологічні та морфологічні дослідження. Водночас намагаємося допомогти таким людям, пропонуючи їм різні фінансові знижки (іноді навіть безкоштовні цикли ДРТ), бо такий комплекс досліджень потребує чимало коштів пацієнтів.

Хотілося б привернути увагу до медицини плода. Як медична галузь, в Україні вона взагалі нерозвинена. Свідомість лікарів відстає від свідомості суспільства, що полягає в переконанні: дитина (плід) у лоні матері – це вже людина, яку не потрібно вбивати, якщо вона хворіє. Її можна і необхідно(!) лікувати. І це вже стало можливим. Те, що ми вже зробили, залишається поодинокими випадками,  бо більшість лікарів і пацієнтів навіть не знають,  що такі методики існують у світі, тим паче в нашій країні. Наприклад, окрім оперативних фетоскопій, про які вам докладніше розповість лікар Олексій Соловйов, є лікувальне втручання, що не потребує складного чи високовартісного обладнання. У разі дуже раннього відходження навколоплідних вод дитина погано розвивається, і навіть доношене до життєздатного стану маля може загинути після народження внаслідок недорозвинення легенів, оскільки останні розвиваються за сприяння «дихання» плода власною оплідною рідиною. Тож у таких випадках ми проводимо амніоінфузію – вводимо підігріту до температури тіла стерильну рідину, даючи в такий спосіб дитині шанс на життя. Отже, пацієнтки, що потребують застосування наведених методик, мають змогу зберігати вагітність на базі Київського міського центру репродуктивної і перинатальної медицини (колишній 4-й пологовий будинок), з лікарями якого ми співпрацюємо. «Надія» має вже трьох дітей, які змогли народитися після низки таких процедур.

– Які завдання ви особисто як директор з наукової роботи ставите перед співробітниками клініки?

– По-перше, доносити до загалу лікарів і суспільства новітні світові досягнення; по-друге, використовувати ці світові досягнення в своїй медичній практиці. Наші лікарі виступають з доповідями на різних медичних світових конгресах, конференціях; усі наші лікарі є активними членами Європейського товариства репродуктологів і ембріологів (ESHRE) та багатьох інших міжнародних фахових інституцій. Від останніх ми отримуємо наукові журнали, відповідну сучасну літературу, також маємо змогу друкувати свої наукові статті. Наші дослідження з імунології та генетики репродукції були представлені мною і лікарями клініки у США та Європі на кількох фахових конгресах. Торік у жовтні я й Олексій Соловйов як єдині представники України їздили до Австралії на 15-ту Міжнародну конференцію «Плацента – ключ до успішної вагітності» Міжнародної федерації товариств з вивчення плаценти, де представили наукову доповідь, що викликала щиру зацікавленість провідних фахівців світу з цього напряму. Щочетверга у клініці проводимо наукові конференції за різноманітною, але обов’язково сучасною й «наукоємною» тематикою. Наші лікарі щомісяця проводять у Києві (з передачею наживо в Інтернет) засідання новоствореного неформального лікарського Клубу перинатальних п’ятниць (КПП), які відвідують усі бажаючі фахівці з Києва та України. У неформальній обстановці вони щиро й неупереджено обговорюють спільні проблеми, діляться досвідом, намагаються співпрацювати й поєднувати зусилля. Нещодавно відбулася така зустріч з київськими кардіохірургами, які мріють про існування в Україні хірургії на плодах, бо певні вади серця дитини краще прооперувати ще в лоні жінки, ніж після народження. Але це операції високої складності, що потребують відповідних умов і витрат. Тож тут не обійтися без державної підтримки. 

– Ірино Олександрівно, хотілося б почути про можливі ризики допоміжних репродуктивних технологій…

– Усі технології циклу ДРТ пов’язані з гіперстимуляцією яєчників, тобто активнішою їх діяльністю порівняно з природними циклами. Це робиться для того, щоб після штучного запліднення ми могли обрати найкращі зародки для перенесення в організм жінки. Хоча стимуляція яєчників за програмами ДРТ здійснюється згідно з затвердженими клінічними протоколами, звичайно, бувають і ризики. Синдром гіперстимуляції – стан різного ступеня тяжкості, коли значно збільшуються розміри яєчників, у черевній порожнині накопичується специфічна рідина, може статися тромбоз кровоносних судин. За весь час існування клініки серйозних ускладнень було лише два. Менш тяжкі трапляються частіше, але ми їх лікуємо самотужки і безкоштовно, беручи на себе відповідальність за наслідки. Це також обумовлено в угодах. Водночас у світі поширюються тенденції зменшення агресивності ДРТ, розвиваються так звані помірковані стимуляції з обмеженим використанням гормонів для зниження ризиків.

Основні ризики ДРТ – це багатоплодовість унаслідок перенесення більш як одного зародка, у третині випадків розвиваються багатоплодові вагітності – подвійні або потрійні. Надмірну багатоплодовість  (три дитини й більше) виносити важко, тому (за згоди на це сімейної пари) відбувається так звана редукція ембріона – операція під контролем ультразвукової діагностики зі зменшення кількості живих зародків. Але є батьки, які згодні виношувати трійню, і маємо вже такі три пари. Останнім часом працюємо за внутрішніми протоколами, згідно з якими в порожнину матки у більшості випадків переноситься лише один або два ембріони, що значно зменшує ризик багатоплодовості.  

– Як відомо, фахівці відділу медицини плода клініки проводять відносно рідкісні втручання під час вагітності, про які майже невідомо не лише пацієнтам, а й навіть більшості лікарів-гінекологів. Тому було б цікаво дізнатися, які саме?

 

В Україні близько півтора мільйона неплідних подружніх пар. Із них у допоміжних репродуктивних технологіях мають потребу від 20 до 40%. У житті, звичайно, ці цифри набагато менші, оскільки деякі родини відмовляються від лікування неплідності з етичних причин, деякі подружжя взагалі не хочуть мати власних дітей.

За статистикою, неплідність родини виникає у майже 35% випадків за негараздів в організмі жінки, такий самий відсоток випадків залежить від чоловіків; у кожної четвертої пари спостерігається поєднання обох цих чинників; у 5% випадків причину неплідності встановити так і не вдається.

– Деякі вади, наприклад, обструктивні уропатії (звуження чи зарощення сечовивідних шляхів плода) у новонароджених досить легко усунути оперативним шляхом. Але сечовидільна система дитини працює ще в лоні матері і сечовий міхур, сечоводи та нирки без відтікання сечі в оплідну рідину можуть значно розширитися і зруйнуватися ще до народження дитини. Тому не слід очікувати пологів і лише потім вживати якихось заходів. Краще допомогти дитині внутрішньоутробно, зберегти її органи від руйнації, а після пологів хірургічним шляхом остаточно усунути причину вади. На жаль, і тут поінформованість суспільства загалом і лікарів зокрема дуже обмежена. Як правило, на таких операціях багато грошей не заробиш (та й люди в нашій країні часто не мають особливих статків), тому деякі з них робимо безкоштовно або за символічну плату.

– Усіх цікавить питання: «діти з пробірки» такі самі, як і звичайні?

– На підставі деяких досліджень можна стверджувати, що коефіцієнт ІQ у них значно вищий, але це пояснюється радше тим, що зазвичай таким дітям приділяють більше уваги. Якщо серйозно, маємо вже певну статистику про те, що деякі вади і патологічні стани в цих дітей трапляються дещо частіше, але, найімовірніше, це пов’язано з самими причинами неплідності родин (генетичні аномалії, важкі форми чоловічої неплідності тощо).

Кількість відхилень під час народження у дітей після ЗІВ порівнянно така ж, як і у дітей після природного запліднення. Перед початком програми ДРТ пацієнти укладають із клінікою угоду, в якій зазначено й можливі ускладнення після лікування, і  можливості розвитку та народження дітей із вадами розвитку та іншими хворобливими станами, і наші спільні зобов’язання в разі їх виникнення.

***

«Чи може європейська країна, що вимирає, дозволити собі не допомогати збереженню життя власних ненароджених дітей?»

- запитує Олексій Соловйов, експерт Українсько-швейцарської програми перинатального здоров’я, акушер-гінеколог, завідувач відділу медицини плода клініки «Надія»

Науковими дослідженнями зародка людини доведено, що життя людини починається не від її народження, а від зачаття. Відповідно до сучасних міжнародних етичних і правничих поглядів плід вважається людиною, тобто дитиною, яка ще не народилась, і це є юридичним підґрунтям для існування медицини плода. Її головне завдання – пошук можливих хворобливих станів плода, точна діагностика та надання медичної допомоги плоду. Щоб дізнатися про стан цієї медичної галузі в Україні, редакція звернулася до завідувача відділу медицини плода клініки «Надія» Олексія Соловйова:

Олексій Соловйов – лауреат премії ім. С. М. і Є. Ф. Давиденкових за видатні успіхи в розвитку УЗД в Україні; подяки Українсько-швейцарської програми «Здоров’я матері та дитини», Швейцарського центру міжнародного здоров’я та Українського фонду «Благополуччя дітей» за вагомий внесок у покращення здоров’я матерів і дітей в Україні. Має перше в Україні міжнародне свідоцтво Фонду медицини плода (Fetal Medicine Foundation). Член Міжнародного товариства ультразвуку в акушерстві і гінекології (ISUOG). Член правління Українського товариства перинатальної медицини.

Автор та співавтор 33 науково-практичних тез і статей, співавтор монографії «Інфекції в акушерстві та гінекології», має два патенти на медичні винаходи, три зареєстровані медичні раціоналізаторські пропозиції. Є редактором рубрики «Перинатологія» науково-практичного журналу «Здоров’я жінки».

– У світі ненароджені діти давно вже стали пацієнтами, яким ще внутрішньоутробно проводиться діагностика і за необхідності лікування, оскільки це гарантується «Декларацією прав

дитини» (1959 р.) та «Конвенцією про права дитини» (1989 р.). Багато вад розвитку можуть піддаватися лікуванню або вони є сумісними з життям. Іноді ми маємо справу з родинами, де батьки навіть за страшного діагнозу не збираються позбуватися дитини. З огляду на сповідувану релігію або з якихось інших переконань вони чекають, коли дитина помре сама. «Ми її поховаємо і знатимемо, що це член нашої родини, який мав смертельну хворобу і не вижив», – пояснюють такі батьки.

– У клініці «Надія» 7 серпня 2009 року відбулася майже історична подія – вперше в історії України було проведено унікальну ендоскопічну операцію всередині вагітної матки – оперативну фетоскопію. Що це означає?

– Така подія була б неможливою без особистого бажання професора Ірини Судоми та директора клініки Валерія Зукіна розвивати медицину плода в Україні.

Операція, що її здійснили лікарі клініки «Надія», пройшла вдало, без ускладнень, і наприкінці 2009 року вчасно народилася жива здорова дитина, якій нині вже три місяці. Таке втручання було єдиним в Україні, і завдяки йому від невідворотної загибелі врятовано наразі єдину дитину. Шкода, що це сталося не внаслідок, а всупереч наявному стану медицини плода в нашій країні. І, звісно, без бажання самої родини (після всіх необхідних пояснень та попередніх досліджень) і віри батьків у добрий результат здійснити цю операцію було б неможливо. Стан, у якому перебували плоди з раннім важким синдромом перетікання (обкрадання) під час однояйцевої багатоплодової вагітності, надалі невідворотно призвів би до загибелі обох близнюків. У такій ситуації без хірургічних утручань у порожнину матки шансів на життя не мали обидві дитини, оскільки в разі неминучої смерті одного плода кров другого плода через спільні судини була б, як насосом, перекачана до мертвої дитини. За приблизними розрахунками (точної статистики у країні немає), таких близнюків в Україні щороку має бути близько півтисячі, і без вчасної діагностики та лікування вони просто загинуть…

Хоча вперше у світі фетоскопію здійснено ще 1954 року, широкого застосування цей спосіб допологової діагностики й лікування плодів набув у дев’яності роки минулого сторіччя завдяки створенню тонкого (близько 2 міліметрів у діаметрі) ендоскопічного знаряддя, і сталося це в Бельгії, Великій Британії, Італії, Німеччині, США, Франції, Швеції. За цей час у світі здійснено вже тисячі ендоскопічних внутрішньоутробних операцій. Очевидно, не у всіх країнах розвиток суспільства й медицини відбувається одночасно. Для порівняння, в Іспанії із населенням 46 мільйонів з 2002 року здійснено вже близько 500 фетоскопій; у сусідній Польщі з населенням 38 мільйонів перші фетоскопії почали здійснювати лише 2006 року, і вже зроблено понад півтори сотні таких операцій. А це не лише врятовані життя, а й безцінний практичний досвід лікарів для розвитку у своїх країнах цього напряму медицини.

Але, хоч би як розвивалися події, прецедент першої в Україні хірургічної фетоскопії є, і ми віримо, що це стане значним поштовхом  для розвитку вітчизняної медицини плода.

– Отже, за кордоном уже ні для кого не є дивиною такі оперативні втручання. І їх державна підтримка, мабуть, не на останньому місці…

– Керманичі ближчої до нас за географією, способом мислення, кількістю населення, економічним і політичним розвитком Польщі, розуміючи важливість і невідворотність надання допомоги дітям не лише після їх народження, а й під час внутрішньоутробного життя, ще 2006 року прийняли «Програму поєднаної внутрішньоутробної діагностики і терапії у попередженні наслідків та ускладнень вад розвитку плода і його хвороб – як складової покращення стану здоров’я плодів та новонароджених». Ця програма безпосередньо присвячена питанням розвитку допомоги ненародженим дітям у країні. Показовим є те, що в документі серед основних завдань програми визначено «впровадження ідеї внутрішньоутробного лікування плода, що створить нову систему опіки над вагітною і плодом».

Частота вад розвитку в середньому становить близько 3,5% від кількості новонароджених. Відповідно в Україні на 530 тисяч пологів за 2009 рік слід було очікувати близько 18,5 тисячі дітей з різними вадами розвитку. Внутрішньоутробне виправлення деяких із них або хворобливих станів під час багатоплодових вагітностей дало б можливість значно поліпшити умови перебігу вагітності, подовжити час виношування. Прикладами є застосування якісної допологової діагностики та діагностично-лікувальних внутрішньоутробних утручань під контролем ультразвуку й ендоскопічного устаткування при таких дуже небезпечних станах плодів, як: значні маловоддя та багатоводдя (порушення кількості навколоплідної рідини), синдром близнюкового перетікання під час багатоплодових вагітностей; обструктивні уропатії (порушення або припинення відтоку сечі з тіла плода), загальний набряк плода, несумісність крові матері та плода, накопичення вільної рідини у грудній клітці плода, пухирі легень плода; синдром перетікання крові від плода за наявності деяких внутрішньоматкових пухлин тощо. За більшості із зазначених патологій плоди після надання ще внутрішньоутробної допомоги можуть народжуватися життєздатними з наступним лікуванням і одужанням, або й цілком здоровими. Без неї діти гинуть ще до народження або згодом після нього. Терапія й хірургія плода у світі вже давно вийшли за межі експериментів, що дає шанси на виживання та повноцінне життя після народження у 60–90 відсотках випадків залежно від виявленої патології.

– А в нас, як завжди?

 

За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, чисельність постійного населення України вже на 2050 рік може зменшитися до 36 млн. осіб. За п’ятнадцять років країна втратила понад 6 млн. людей, що є досить високим показником порівняно з Данією, Грузією, Шотландією, Фінляндією, Норвегією.

Станом на 1 травня 2009 року чисельність населення України становила 46 млн. 61 тис. 403 особи. Коефіцієнт природного скорочення міського населення на 2009 рік дорівнював 3,5 особи на тисячу жителів, сільського – 9,5.

– Ми не маємо необхідних умов для надання внутрішньоутробної допомоги, як-от: поінформованість пацієнтів, лікарів; вчасна  й  правильна діагностика; потрібне обладнання й досвід такої роботи тощо. Тому діти в таких станах, на жаль, переважно гинуть, і їхня кількість, за дуже обережними оцінками, становить декілька тисяч. Дітей, які могли б повноцінно жити в суспільстві.

Але нині, у добу швидкого поширення інформації, ці дані поступово «оволодівають масами», і варто очікувати, що українські родини ВИМАГАТИМУТЬ гарантовану Конституцією медичну допомогу своїм ненародженим дітям. Оскільки для передбачення цього не треба бути оракулом, ми й намагаємося (зокрема цією статтею) привернути до посталої проблеми увагу і всього суспільства, і представників влади України.

Можна сказати, що за умов нинішньої організації роботи системи охорони здоров’я та відсутності джерел фінансування більшість дітей так і не отримають такої медичної допомоги. Хоча собівартість внутрішньоутробних операцій у медицині плода є незрівнянно меншою, ніж, наприклад, кардіохірургічних операцій.

Для сталого розвитку медицини плода в Україні також потрібні чітко визначені державні чи страхові джерела фінансування та механізми прозорого розподілення грошей між медичними осередками за якісно виконану роботу (незалежно від їхньої форми власності), а не між «організаторами здравоохранєнія». Це потребує змін законодавства, яких ми всі, шановні народні депутати, давно й безнадійно чекаємо. І змін – не «назад», а «вперед».

 

 

 

Автори: Світлана ФІЛОНЕНКО, Ольга ПРОКОПЧУК (фото)

Останні новини

Байден відмовляє Ізраїль від ударів по нафтових об’єктах Ірану 05 жовтня

"Торгова війна" ЄС і Китаю, Молдову лякають путчем, рішення ЄС про сосиски: новини дня 05 жовтня

Литва визнала Корпус вартових ісламської революції терористами і закликала ЄС брати приклад 04 жовтня

Оборонний бюджет Польщі на 2025 рік буде рекордним 04 жовтня

Фіцо мріє про "нормальні відносини з РФ" після війни в Україні 03 жовтня

Україна отримала систему Patriot від Румунії 03 жовтня

У Польщі вітають крок України в бік відновлення ексгумацій жертв Волинської трагедії 03 жовтня

Сибіга і Сікорський не мали у Варшаві офіційної зустрічі, але перетнулись на "дружню розмову" 02 жовтня

У Франції відхилили ініціативу ультралівих щодо імпічменту Макрону 02 жовтня

Суд ЄС підтвердив законність заборони на юридичні послуги для російських компаній 02 жовтня