№5, березень 2010

Основний критерій якості влади – це рівень якості життя громадян», – переконаний Вінницький міський голова Володимир ГройсманОсновний критерій якості влади – це рівень якості життя громадян», – переконаний Вінницький міський голова Володимир Гройсман

– Ми щойно пережили президентські вибори. Упевнений, що один із головних висновків цих виборів, який зробила для себе більшість наших виборців і має зробити більшість наших політиків: Україна потребує системних реформ, проведення котрих не можна більше відкладати на завтра.

Уся наша система розбалансована, непрозора й недієздатна, хоч би якої сфери ми торкнулися. Важко знайти того, хто не погодився б із такою оцінкою. Маємо серйозні проблеми в економіці, охороні здоров’я, освіті, комунальній сфері й, головне, в системі відносин між владою та громадянами.

На рівні місцевого самоврядування гостроту цих проблем видно чи не найкраще. Адже це саме та гілка влади, що постійно перебуває в контакті з населенням. Наведу одну цифру. Через багатоканальну систему взаємодії вінничан і міської ради, яку ми побудували та до складу якої входять Центр адміністративних послуг «Прозорий офіс», відділ звернень, диспетчерська служба «Цілодобова варта», телефонна «Гаряча лінія міського голови», декілька каналів електронної пошти, тільки торік надійшло понад 170 тисяч звернень (за кількості населення міста понад 360 тисяч осіб). Звернення стосуються і отримання дозволів, і аварійних ситуацій, і скарг на роботу тих чи інших служб. Це й прохання про допомогу в разі складних життєвих ситуацій.

Узагальнюючи такий інформаційний потік «знизу», можна впевнено сказати: потребою № 1 для громадян України нині є забезпечення гідної якості життя. Ми багато дискутуємо над геополітичними та світоглядними питаннями, які нас розділяють, але є мета, що може нас об’єднати. Обравши її як основу для всієї державної політики, ми не стали б оригінальними – є чимало країн, що саме забезпечення якості життя громадян зробили своєю національною ідеєю.

Існують різноманітні індекси, які застосовуються для оцінки якості життя: валовий дохід на душу населення, рівень споживання, індекс розвитку людського потенціалу, тривалість життя, показники енергоспоживання, зайнятості, продуктивності праці тощо. Якщо спробувати їх узагальнити, то йдеться про те, наскільки комфортно почувається пересічний громадянин у кожному селі, селищі, місті. А це, у свою чергу, визначається тим, чи перебуває цей громадянин, з його потребами і прагненням до самореалізації, у фокусі уваги державної та місцевої влади.

Говорячи про якість життя як основний зміст реформ, що сьогодні на часі, запитаймо: «Чому за майже два десятиріччя незалежності ми так і не змогли наблизитися до цієї мети?». Так, нам дістались у спадок деформовані система державної влади, економіка й інфраструктура, зрештою, навіть деформована свідомість. Багато нинішніх проблем мають глибоке коріння в минулому. Але більшість наших сусідів у Східній Європі, починаючи приблизно з тієї ж стартової позиції, нині залишили нас далеко позаду. Чому? Тому що наважилися на системні реформи й змогли довести їх до логічного завершення.

Візьмімо для прикладу галузь охорони здоров’я. Наша Конституція передбачає право на безкоштовне медичне обслуговування. Добрий намір. Але він нічим не підкріплений. У результаті маємо одну з найкорумпованіших у нашому суспільстві систем без належного матеріального забезпечення як самих лікарів, так і закладів охорони здоров’я. А пацієнт не може отримати якісні послуги ні за гроші, ні, тим паче, безкоштовно.

У світі, напевно, немає жодної іншої системи, окрім страхової медицини, яка дала б змогу залучити в цю галузь реальні кошти й зробити їх розподіл прозорим. А без додаткових і значних фінансових вливань неможливо «підтягнути» якість медичного обслуговування до сучасних стандартів.

Щоб наважитися на таку реформу, справді потрібна воля. Звісно, відмова від декларативного принципу безкоштовної медицини не є популярним кроком. Зрозуміло й те, що далеко не одразу ми отримаємо відчутні зміни та результати. Але тільки прийнявши цю «гірку пігулку», маємо шанс на одужання.

Інший приклад – житлово-комунальна галузь. Нині вона перебуває у вкрай занедбаному стані. Застарілі комунікації, котельні з низьким коефіцієнтом корисної дії, ліфти, які давно вичерпали термін експлуатації, будинки, мешканці котрих уже й не пам’ятають, коли там проводився капітальний ремонт. На підтримання цього господарства щорічно витрачають колосальні кошти. А організації, які надають комунальні послуги, постійно на межі банкрутства.

Однією з головних причин такого незадовільного стану справ є багаторічна практика застосування економічно необґрунтованих тарифів. У результаті утворилися борги, які переходять із року в рік і не дають можливості проводити модернізацію. Слід, правда, визнати, що в цій галузі останніми роками відбулися зміни – зовнішні обставини привчають нас платити за послуги, які ми споживаємо. Як наслідок тема тарифів стала однією з найпопулярніших для політичних спекуляцій. Та хоч ситуація й далека від ідеалу, все ж маємо певні позитивні зрушення.

Принаймні з позиції Вінницького міського голови я можу про це говорити з упевненістю. Ми змогли провести часткову модернізацію тепломереж і відповідно скоротити кількість проривів навіть такої суворої зими, як цьогоріч. Поступово проводимо заміну застарілих потужностей, змогли забезпечити гарячою водою майже все місто протягом цілого року. І найголовніше –  втримали галузь від руйнування, підвищили рівень вимог до якості послуг, які надаються населенню. Звичайно, за рахунок не лише запровадження економічно обґрунтованих тарифів, а й підтримки з боку місцевого бюджету та пошуку додаткових ресурсів. До того ж ми постійно інформуємо про це мешканців міста.

Два наведені приклади зі, здавалося б, далеких одна від одної галузей мають спільні риси. Звідси випливає потреба послідовної політики держави, її волі до змін як альтернативи популізму. Але жодна з таких реформ не буде успішною, якщо здійснюватиметься винятково «згори». Кожна потребує зміни позиції насамперед мешканців як споживачів послуг – їхню активну участь у формуванні стандарту якості послуг, зокрема завдяки «контролю гривнею». Тому критичне значення має долучення до реалізації реформ влади того рівня, який найближче до цих людей, – органів місцевого самоврядування, що від імені територіальних громад можуть і вимагати якісної роботи, і допомагати.

Насамперед слід підкреслити, що принципові рішення в життєво важливих сферах не можуть прийматися без урахування думки та практики представників місцевого самоврядування. Далі – місцева влада повинна бути якомога більше самостійною у вирішенні конкретних питань. Уся європейська історія доводить розумність принципу субсидіарності, згідно з яким усі питання управління мають вирішувати безпосередньо там, де вони виникають. Тобто соціальні та управлінські послуги населенню повинні надавати на місцевому рівні. Цей принцип закладено й в основу конструкції влади абсолютної більшості європейських держав і Євросоюзу загалом. Як практик, можу навести численні приклади, коли спроби втручання центральної влади в розв’язання місцевих проблем призводять до абсурдних ситуацій.

Але делегуючи повноваження й відповідальність на місцевий рівень, потрібно їх підкріпити відповідними ресурсами через перерозподіл податкових надходжень на користь місцевих бюджетів. Сьогодні міська влада з об’єктивних причин мало зацікавлена в розвитку економічної бази своїх територій і мало може на нього впливати за нинішньої системи формування місцевих бюджетів. А стимулювання розвитку регіональної економіки, на моє переконання, є саме тією основою, на якій може відбуватися відродження економіки держави.

Отже, якість життя як мета і системні практичні кроки влади на шляху реалізації давно очікуваних реформ потребують третьої складової. Провідним суб’єктом реалізації цих реформ має стати місцеве самоврядування, яке, у свою чергу, теж потребує докорінних змін. На мою думку, реформування місцевого самоврядування і є основою основ комплексу змін, на котрі всі ми чекаємо. І основним принципом яких має стати рівень якості життя як критерій якості влади.

На завершення хочу навести ще один аргумент на користь цієї тези й процитувати слова генерального секретаря Асоціації європейських регіонів Клауса Кліпа, які пролунали 2008 року під час його візиту в Україну: «Для того, щоб добитись успішного розвитку країни, необхідно розпочинати з розвитку міст та областей… Надання більших повноважень регіонам сприятиме об’єднанню країни».

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня