№3, лютий 2010

Суб’єктна та об’єктна складові інституту лобіювання у США

Сполучені Штати Америки є своєрідним «законодавцем мод» у галузі лобіювання та найбільше урізноманітнюють його конституційно-правові форми. На сьогодні у США фактично реалізовано медісонський постулат: суспільні групи мають змогу впливати на правотворчий вектор владних інституцій [13, с. 78]. Окрім того, в американській літературі поширена теза, що система лобістського впливу на владу є вулицею з двостороннім рухом, від якого виграють не лише суспільні групи, котрі репрезентують власні інтереси, а й органи влади, зацікавлені в підтриманні постійної комунікації із суспільством [8, с. 18–19].

З огляду на конституційно-правові процеси, одними з основних виразників інтересів американських громадян та їхніх об’єднань  наразі виступають лобісти.

До даних у діаграмі 1 та таблицях 1 і 2 слід навести низку уточнень і пояснень:

– основна кількість лобістів входить до складу юридичних, консалтингових, лобістських контор, фірм, представництв і PR-, PA- та GR-офісів, які зосереджені у Вашингтоні;

– головним чинником обрання лобістами саме Вашингтона є розташування в ньому федеральних органів влади США – Конгресу, президентської адміністрації, урядових установ і відомств, Верховного Суду, до яких вони тяжіють;

– у процесі інституційного оформлення американського лобіювання у Вашингтоні утворилася за декілька кілометрів від Капітолія навіть так звана лобістська вулиця – «K Street», де зосереджена переважна більшість лобістських фірм і представництв [19, с. 1];

– у вашингтонській індустрії просування інтересів, наголошують американські експерти, загалом працює вп’ятеро більше людей, ніж у виробничій галузі (за приблизними оцінками, від 80 до 90 тисяч осіб) [4, с. 349];

– кількість зареєстрованих лобістів на професійній основі постійно збільшувалася до 2005 року включно. А причиною зменшення їхньої кількості протягом 2006– 2007 років є перегляд лобінгового законодавства США, унаслідок чого значно посилилися вимоги до реєстрації та звітності лобістів, а також юридична відповідальність за порушення лобінгового законодавства.

Традиційно сильні позиції в системі американського лобіювання посідають корпоративні суб’єкти лобіювання. Відомий французький учений А. де Токвіль у праці «Про демократію в Америці» відзначав, що з усіх країн світу у США найбільше скористалися перевагами асоціації та застосували цей могутній спосіб дії до найбільшої кількості різноманітних галузей життя, й особливо у політичній сфері [1, с. 152]. Із 60-х років ХІХ століття у США починають виникати такі загальнодержавні об’єднання громадян, як Американська асоціація за рівноправність жінок (1869), Національна асоціація за право голосу для жінок (1869), Спілка фермерів (1874), Американська асоціація банкірів (1875), Американська федерація профспілок (1881), Американська асоціація Червоного Хреста (1881), Національна асоціація виробників (1895) та інші численні організації бізнесу, які активно почали шукати шляхи впливу на владу [6, с. 85].

Нині система корпоративних суб’єктів лобіювання ще більше ускладнилася та набула інституційних форм. Сприяло цьому розширювальне тлумачення першої поправки до Конституції США, зроблене Верховним Судом США у справі «Національна асоціація сприянню прогресу кольорового населення проти Алабами» від 1958 року (NAACP v. Alabama ex rel. Patterson). Зокрема, цим судовим рішенням право на свободу об’єднань визнано фундаментальним конституційним правом, яке, попри те, що не знайшло свого закріплення в першій поправці до Конституції США, випливає з неї, бо є похідним від права на свободу слова, зібрань і петицій. Ефективне обстоювання як публічних, так і приватних поглядів, наголосив Верховний Суд, підтримується груповим об’єднанням з огляду на тісний зв’язок між свободою слова та зборів [7, с. 27].

Звичайно, найпомітніші позиції серед корпоративних суб’єктів лобіювання посідають різні громадські об’єднання суб’єктів господарювання, що становлять близько 70% від усіх зареєстрованих лобістських представництв у Вашингтоні [11, с. 27]. До того ж, наголошує американський учений Дж. Мур, великі корпорації, що діють у декількох галузях, можуть водночас належати до більш ніж двадцяти лобістських організацій [10, с. 208–209].

Основними рушіями лобістських бізнес-об’єднань є Національна асоціація промисловців і Торгова палата США. Так, перша наразі об’єднує понад 25 тисяч, або 75% усіх промислових підприємств країни. Асоціацію очолює рада директорів (150–160 осіб), під керівництвом якої діють постійні комітети: зовнішньої політики, економіки, сільського господарства, трудових відносин, національної оборони. У комітетах напрацьовують проекти багатьох законодавчих актів, планів і програм, які доволі часто згодом реалізуються через федеральні органи влади. Наприклад, саме за ініціативи Національної асоціації промисловців свого часу  прийнято такі відомі акти, як Тафта–Хартлі та Лендрама–Гріффіна.

Інша асоціація американського бізнесу – Торгова палата США (US Chamber of Commerce) є корпоративним суб’єктом лобіювання, який найбільше витрачає коштів на лобіювання інтересів своїх членів (див. діаграму 2):

Найчисленнішим і найдинамічнішим за розвитком корпоративним суб’єктом лобіювання у США є Американська асоціація пенсіонерів (The American Association of Retired Person (AARP)), кількість членів якої з 3 мільйонів у 1971 році зросла до понад 11 мільйонів у 1977-му, до 30 мільйонів у 1982-му та до 40 мільйонів у 2009-му. Неабияке зростання її чисельності американські вчені пояснюють загальною тенденцією старіння населення США [11, с. 265]. Лобістський актив асоціації функціонує за рахунок членських внесків (розмір внеску становить 16 доларів на рік для одного члена) та лобіює питання, пов’язані з поліпшенням умов життя американців, яким понад п’ятдесят років [14].

Загалом прямі витрати на лобіювання у США, за даними Центру зворотної політики (The Center for Responsive Politics), постійно зростають (див. діаграму 3).

Окрім наведеної в таблицях 3, 4, 5 інформації щодо фінансової складової інституту лобіювання у США, слід також навести деякі уточнення та доповнення, які ґрунтуються на результатах інших досліджень лобістських відносин у Сполучених Штатах:

– зважаючи на досить високу латентність лобіювання, а також враховуючи витрати у суміжних галузях, які посилюють його ефективність, загальні фактичні лобістські витрати щонайменше в п’ять разів вищі;

– на лобіювання одного конгресмена в середньому щорік витрачається близько 5 мільйонів доларів;

– комерційний прибуток на кожен американський долар, витрачений на лобіювання, у середньому становить не менш як 100 доларів [9, с. 5–6].

– деякі контракти можуть містити, крім загальних умов надання лобістських послуг,  ще й так звані екстрастимули. Приміром, якщо лобіст доб’ється офіційного внесення законопроекту до Конгресу, замовникові доведеться «викласти» лобісту 7 тисяч доларів. У разі схвалення документа комітетом – 10 тисяч, а в разі прийняття його Палатою представників чи Сенатом – 25 тисяч.

Отже, наведені дані, які характеризують фінансову складову інституту лобіювання, свідчать, що оплата послуг лобістів є однією з найвищих у Вашингтоні. За даними зарубіжних джерел, погодинна ставка впливових лобістів сягала до 400 доларів. У середньому, за матеріалами авторитетного американського видання «The Washington Post», прибуток лобіста становить майже 300 тисяч доларів США на рік, чи 25 тисяч на місяць [2, с. 3]. Для порівняння: зарплата конгресмена чи сенатора станом на 2009 рік – лише 174 тисячі доларів США на рік, або 14,5 тисячі на місяць [12]. Тобто прибутки лобіста в середньому в 1,7 разу перевищують прибутки конгресмена чи сенатора.

Фінансовий бум в американській галузі лобіювання певною мірою сприяв поширенню практики «дверей, що обертаються» (revolving door) – переходу конгресменів і сенаторів на лобістську роботу. Але таке «обертання» член американського парламенту може зробити тільки через два роки з моменту припинення своїх посадових повноважень. Установлені обмеження, на жаль, не змогли мінімізувати застосування практики «дверей, що обертаються» й лише відтермінували її  на два роки. Для багатьох конгресменів і сенаторів, наголошують експерти американської громадської організації «Публічний громадянин» (Public Citizen), Конгрес став перевалочним пунктом до заможнішого життя, а час виконання парламентських повноважень – необхідним періодом професійної підготовки, щоб після припинення своїх повноважень можна було якнайдорожче продати здобутий у Конгресі вплив [3, с. 1].

Докладніше динаміку переходу конгресменів і сенаторів у США на професійну лобістську роботу наведено у трьох діаграмах.

Отже, на основі таблиці 6 та діаграм 4, 5, 6 можна дійти низки висновків:

– практика «дверей, що обертаються» у США надзвичайно поширена. Свідчення цього – перехід на лобістську роботу майже половини конгресменів і сенаторів, які мають право на здійснення лобіювання (43,4%);

– конгресмени та сенатори, які належать до Республіканської партії, більш схильні до переходу на лобістську роботу (51,8%), ніж їхні колеги-демократи (32,6%);

– більш схильні до переходу на лобістську роботу саме сенатори (50%), ніж конгресмени (42%).

Із таблиці 7 видно, що основним об’єктом лобіювання у США під час прийняття нормативно-правових актів є саме орган законодавчої влади. Недарма американська Конституція юридично визнає за ним  перше місце в системі федеральних органів влади. Незважаючи на реалізацію у Сполучених Штатах концепції бікамерного парламенту з рівноправними палатами, Палата представників привертає більшу увагу лобістів та їхніх замовників. Єдиний виняток із цього зумовлений наявністю в Сенату виключного повноваження щодо надання згоди Президенту США на призначення посадових осіб, посади яких установлені законом, якщо Конституцією прямо не передбачене інше.

Першість Палати представників у лобіюванні можна пояснити:

– значно більшими фактичними обсягами її законодавчої роботи;

– тим, що всі фінансові акти згідно з Конституцією США можуть ініціюватися лише через Палату представників;

– а також тим, що Палата представників є набагато численнішою, а звідси – репрезентативнішою порівняно із Сенатом (435 конгресменів проти 100 сенаторів).

Як видно з таблиці 7, окрім Конгресу, об’єктом лобіювання є також федеральні органи виконавчої влади. Важливість здійснення лобіювання в цих органах зумовлена двома чинниками:

1. Поширенням у конституційній практиці процедури законодавчого делегування – передання Конгресом Президенту США повноважень щодо прийняття  нормативно-правових актів з питань, які належать до відання Конгресу. Правомірність делегованого законодавства американські юристи обґрунтовують, спираючись на положення останнього абзацу Розділу 8 ст. І Конституції США, відповідно до якого Конгрес має право прийняти будь-які закони в межах компетенції федерації. Це дає йому підстави, стверджують правники, приймати також закони, що делегують виконавчій владі повноваження з врегулювання суспільних відносин, які повинні визначатися Конгресом.

Правомірність делегування законодавчих повноважень визнана не лише конституційною доктриною, а й цілою низкою судових рішень. Першим із них було рішення Верховного Суду США від 1913 року, в якому встановлено конституційність делегування, якщо в законі, котрим делегується законодавче повноваження, чітко визначені межі правового регулювання, що здійснюється на підставі делегування. З ускладненням правотворчої діяльності сфера делегування розширюється, а вимоги, встановлені Конгресом до актів делегованого законодавства, стають дедалі менш деталізованими. Більше того, Президент США досить часто почав практикувати процедуру субделегування – передання наданих йому Конгресом повноважень органам виконавчої влади.

2. Наявністю у Президента США виключного повноваження щодо подання до Конгресу проекту закону про бюджет на наступний фінансовий рік. До його формування постійно залучаються федеральні органи виконавчої влади, які надають власні пропозиції. Як видно з  таблиці 8, саме федеральний бюджет та асигнування найбільше піддаються лобіюванню.

Для конституційної практики США характерно, що фактично кожний нормативно-правовий акт (див. табл. 9) під час його прийняття органами влади є предметом лобіювання [4, с. 362–363].

Отже, інституційне оформлення лобіювання у США сприяло перетворенню його на високоприбуткову галузь, обсяг обігу коштів у якій просто вражає. Наявність потужного лобінгового законодавства зобов’язує лобістські фірми детально декларувати прибутки від лобіювання, а замовників – лобістські видатки, розголошувати зміст укладених лобістських контрактів, посадових осіб, щодо яких здійснювалося лобіювання тощо. Уся ця інформація систематично оприлюднюється клерком Палати представників і секретарем Сенату в офіційних виданнях, а також на веб-сторінках палат Конгресу США.


Джерела

1. О демократіи въ Америкђ: Сочиненіе Алексђя де Токвиля / Пер. съ 14-го французкаго изданія В. Н. Линдъ. – Москва: Книжное дело, 1897. – 620 с.

2. Birnbau J. H. The Road to Riches Is Called K Street // The Washington Post. 2005. – June 22. – Wednesday. – P. 3.

3. Congressional Revolving Doors: The Journey from Congress to K Street / Public Citizen. – Washington, D.C.: Public Citizen’s Congress Watch, 2005. – 46 p.

4. Davidson R. H., Oleszek W. J. Congress and its Members. – Eighth edition. – Washington, D.C.: Congressional Quarterly Inc., 2002. – 505 p.

5. Gelak D. R. Lobbying and Advocacy: winning strategies, recommendations, resources, ethics and ongoing compliance for lobbyists and Washington advocates. – Alexandria, VA.: The Capitol.Net, 2008. – 490 p.

6. Hurst J. W. Law and the Conditions of Freedom: in the nineteenth-Culture United States. – Madison: The University of Wisconsin Press, 1986. – 139 p.

7. Jost K. The Supreme Court A to Z. – Second еdition. – Washington, D.C.: Congressional Quarterly Inc., 1998. – 584 p.

8. Keefe W. J., Ogul M. S. The American legislative process: Congress and the States. – Eighth edition. – New Jersey: Printice Hall, Inc., 1993. – 485 p.

9. Lobbying in a democratic society (European Code of conduct on lobbying): Report Committee on Economic Affairs and Development of 5 June 2009 / Council of Europe Parliamentary Assembly. – Strasbourg, 2009. – 16 р.

10. Moore J. L. Elections A to Z. – Washington, D.C.: Congressional Quarterly Inc., 1999. – 560 p.

11. Ripley R. B. Congress: process and policy. – Fourth еdition. – New York: W.W. Norton & Company, 1988. – 452 p.

12. Salaries and Benefits of US Congress Members // Website The About. com: US Government Info. [Electronic resource]. – Mode of access: http://usgovinfo.about. com/ od/uscongress/a/congresspay.htm

13. The Federalist papers; Alexander Hamilton, James Madison, John Jay. With an introd., table of contents, and index of ideas by Clinton Rossiter. – New York: New American Library, 1961. – 559 p.

14. Website The American Association of Retired Person. [Electronic resource]. – Mode of access:http://www.aarp.org/

15. Website The American League of Lobbyists. [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.alldc. org/publicresources/lda_registration.cfm

16. Website The Center for Congressional and Presidential Studies. [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.american.edu/ spa/ccps/Lobbying.cfm

17. Website The Center for Responsive Politics. [Electronic resource]. – Mode of access: http:// www.opensecrets.org/lobby/index. php

18. Website The Lobbyists.info. [Electronic resource]. – Mode of access: http: //www. lobbyists.info / white_papers_template.cfm?id=10

19. Wolpe B. C., Levine B. J. Lobbying Congress: How the System Works. – Second edition. – Washington, D.C.: Congressional Quarterly Inc., 1996. – 206 p.

Автор: Володимир НестеровиЧ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня