№2, січень 2010

Стимулююча функція охорони земель

Стимулююча функція правової охорони земель є характерною для демократичної правової держави, що зумовлено активним розвитком різних форм права власності та підприємництва.

Стосовно цього Г. Чубаков писав, що за радянських часів, коли земля та інші природні об’єкти були в державній власності, земельні ділянки надавали громадянам та юридичним особам на безоплатній основі. Це мало низку переваг та недоліків: зокрема, не стимулювало раціонального використання державних земель [14]. Аналізуючи наведене твердження, О. Семчик конкретизувала: «Водночас  законодавство припускало покриття витрат на утримання та поліпшення земельних ділянок, що надавалися у тимчасове користування, і не відміняло стягнення інших видів податків та зборів. Отже, встановлення принципу безоплатності землекористування за фактичної наявності платності у прихованій формі через систему оподаткування зумовили відсутність дієвого економічного механізму регулювання земельних відносин, а також неефективність використання землі» [13, с. 169].
Із запровадженням користування земельним фондом на платній основі незалежно від форм  права власності та інших прав на земельні ділянки, як це визначено у ст. 206 ЗК України, постало питання  про стимулювання раціонального землекористування з врахуванням цільового призначення земельної ділянки. Зокрема, у вітчизняній юридичній науці земельного права почали виокремлювати стимулюючу функцію правової охорони земель, зміст якої полягає в запровадженні економічних стимулів раціонального  використання  та охорони   земельних  ресурсів [8].

Так, у ст. 205 ЗК України, ст. 27 Закону України «Про охорону земель»  визначено заходи, що становлять зміст економічного стимулювання у сфері використання земельних ресурсів із максимальним дотриманням природоохоронних норм:

– надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють власним коштом заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання й охорони земель;

– виділення коштів державного або місцевого бюджету громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їхньої вини;

– звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їхнього стану згідно з державними та регіональними програмами;

– компенсація з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів унаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їхньої вини.

Загальновідомо, що традиційними формами плати у сфері земельних відносин є земельний податок та орендна плата. Правове регулювання земельного податку здійснюється переважно за допомогою Закону «Про плату за землю» №  2535–ХII від 3 липня 1992 року [6], а орендної плати – Закону «Про оренду землі» № 161-ХІV від 6 жовтня 1998 року [5]. Бюджетне фінансування заходів щодо забезпечення охорони земельних ресурсів в Україні здійснюється переважно на підставі Закону «Про місцеве самоврядування» № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року [4], Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 тощо. Водночас слід зазначити, що заходи податкового та бюджетного заохочення є предметом дослідження фінансового та адміністративного права, тобто юридична природа та зміст цих заохочень докладніше вивчаються цими галузями права [7]. Для земельного права істотне значення має сам факт наявності таких заохочень, що сприятиме раціональному розвитку земльних правовідносин з урахуванням інтересів як нинішніх, так і майбутніх поколінь людства. Окрім цього, зазначмо, що «...держава створює пільгові умови для сплати земельного податку з метою залучення коштів у розвиток різних галузей народного господарства» [13, с. 170].

Інший аспект економічного стимулювання у сфері правової охорони земель висвітлив Н. Вєденін: «Під державним регулюванням розуміють організаційно-правовий та економічний вплив держави на використання та охорону земель. З переходом до ринкової економіки відбулися докорінні зміни форм та методів державного регулювання використання та охорони земельних ресурсів, їхнього змісту та співвідношення. Почали широко застосовувати економічні методи впливу й у сфері земельних відносин, де раніше неподільно панували адміністративні методи. Водночас в умовах ринкової економіки та скасування державної монополії на землю говорити  про переважно економічні методи державного регулювання цієї сфери відносин і тим паче про заміну адміністративних методів економічними  не доводиться» [2]. Це твердження є актуальним і для нашої держави, де поряд з економічним стимулюванням раціонального землекористування важлива роль відводиться адміністративним методам. Зокрема, державне регулювання використання та охорони земель тими чи іншими формою й мірою в Україні здійснюють усі гілки державної влади – законодавчої, виконавчої та судової.

Стимулююча функція правової охорони земель полягає не лише у запровадженні економічних заохочень і психологічному впливі на суб’єктів земельних правовідносин. Наприклад, за допомогою заохочення чи висвітлення позитивного іміджу певного землекористувача або власника земельної ділянки, що є свого роду рекламою правомірного та успішного характеру його діяльності. Зокрема, до повноважень Держземінспекції належать вивчення та впровадження у практику досягнень вітчизняної й зарубіжної науки й техніки для здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, а також взаємодія із засобами масової інформації у питаннях висвітлення актуальних проблем здійснення державного контролю за використанням і охороною земель [10]. Тут слід зазначити, що заохочення до використання досягнень науково-технічного прогресу в процесі використання землі можна розглядати як один із видів економічного стимулювання.

имулююча функція охорони земель може проявлятися також і у формуванні інформації про інвестиційну привабливість землекористування та оцінці ефективності інвестицій у земельні поліпшення. Зокрема, досліджуючи питання про правові проблеми залучення інвестицій у сферу використання земель сільськогосподарського призначення, П. Кулинич зазначив: «У широкому розумінні, інвестиціями у сфері сільськогосподарського використання земель слід, на нашу думку, вважати всі  матеріальні та інтелектуальні вкладення, які безпосередньо впливають на територіальну організацію сільськогосподарських угідь як об’єкта господарської діяльності, їхню потенційну й ефективну родючість та ринкову оборотоздатність сільськогосподарських земельних ділянок. При цьому не має значення характер джерела інвестицій. Уважаємо, що суб’єктами інвестування у сферу сільськогосподарського використання земель можуть бути держава, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи» [9].

Досить цікавою є пропозиція Н. Рев’юк розглядати іпотеку земель сільськогосподарського призначення як господарсько-правову конструкцію залучення інвестицій у сільське господарство. Досліджуючи чинне законодавство України  в цій сфері та, зокрема, положення Закону України «Про іпотеку» № 898 від 5 червня 2003 року [3], вона доходить цілком логічного висновку: «... якщо дослідити іпотеку з точки зору господарського права, то з’ясовується, що остання є не лише способом забезпечення господарського зобов’язання, а й інструментом залучення інвестицій у народне господарство. Саме іпотека дає змогу суб’єкту господарювання (іпотекодавцю) у процесі здійснення господарської діяльності за рахунок ефективного використання своїх ресурсів залучати додаткові інвестиції, згодом перетворюючи їх на джерело формування свого капіталу і майна, а кредитору (іпотекодержателю) знизити кредитний ризик за рахунок високої цінності нерухомого майна, щодо стійкої ціни та можливості першочергового задоволення вимог кредитора у разі неналежного виконання боржником свого основного зобов’язання або рефінансування своєї діяльності» [11]. Водночас із цим справедливо зазначається про необхідність подолання цілої низки недоліків у правовому регулюванні земельних відносин –, зокрема, положення п. 15 перехідних положень ЗК України: «...українським законодавцем встановлено мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, який, у свою чергу автоматично блокує застосування іпотеки до таких земель» [12]. Один із шляхів розв’язання цієї проблеми вітчизняні вчені-правознавці справедливо вбачають у необхідності формування ринку землі та наголошують на потребі вдосконалення системи оподаткування України, від чого залежить привабливість певного інвестиційного проекту.

Таке заохочення психологічного характеру може виявлятися чи застосовуватися, наприклад, у процесі надання Держземінспекцією  методичної допомоги й рекомендацій органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, власникам землі, землекористувачам із питань використання й охорони земель. У результаті вивчення та здійснення аналізу зібраної й зведеної інформації про використання та охорону земель Держземінспекція подає до Держкомзему, його територіальних органів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо фінансування заходів з охорони земель. У такий спосіб застосовується індивідуальний підхід до кожної з груп землекористувачів з огляду на цілковите дотримання ними норм чинного законодавства України в процесі землекористування та володіння.

Отже, стимулювання в цій сфері може розглядатися як спонукання до активних дій з дотримання та реалізації норм природоохоронного законодавства та як заохочення за вже досягнуті результати. Однак слід зауважити, що економічне стимулювання є необхідним не для всіх господарських заходів, спрямованих на охорону земельних ресурсів, а лише для тих, що мають істотне значення. Наприклад, було б безглуздо заохочувати землекористувача та власника земельної ділянки до боротьби з бур’яном, оскільки це є стандартна повсякденна дія землекористувача та власника земельних ділянок, що водночас є його обов’язком. Невиконання цього заходу призводить до негативних наслідків для відповідного суб’єкта земельних відносин як економічного характеру – зниження продуктивності ґрунту, а отже, зниження врожайності й прибутку, так і правового характеру – юридичної відповідальності.

На противагу стимулюванню в цій сфері чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність, яку в цьому разі можна назвати примусовим стимулюванням. Окрім того, слід зазначити, що поєднання заходів економічного стимулювання й відповідальності у сфері використання та охорони земель, згідно зі ст. 3  Закону «Про державний контроль за використанням та охороною земель», було визнано одним з основних принципів здійснення державного контролю за використанням та охороною земель поряд із такими принципами: забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; пріоритет вимог економічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України.

На додаток до викладеного зазначмо, що фінансування заходів з охорони земель і ґрунтів, відповідно до ст. 55 Закону «Про охорону земель», здійснюється за рахунок державного бюджету України, місцевих бюджетів, у тому числі коштів, що надходять як відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, від плати за землю, а також коштів землевласників і землекористувачів та інших джерел, не заборонених законом. На жаль, на практиці ці заходи є малоефективними як через низький рівень фінансування державою заходів з охорони земель та ґрунтів, так і через юридичну нерозвиненість заходів, що становлять зміст економічного стимулювання в цій галузі, відсутність ефективного механізму його реалізації на практиці. Все це негативно позначається на якісному стані земель і як наслідок виникає потенційна небезпека для реального забезпечення екологічної безпеки, а отже, йдеться про порушення конституційного права людини на сприятливе навколишнє природне середовище. Зокрема, правильно зауважує Л. Решетник: «Будь-яке право особи, яке не може бути реалізоване та захищене державою через різноманітні правові механізми, не має жодної соціальної цінності. До того ж держава, яка проголосила себе правовою, характеризується не формальним проголошенням прав людини, а їх реальним забезпеченням. Це особливо стосується права громадян на безпечне для життя та здоров’я довкілля і на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням цього права, оскільки воно є невід’ємним від права на життя та здоров’я».


Джерела

1. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року (із змінами) // Голос України . – 2001 – 24 липня.

2. Веденин Н. Н. Земельне право: Вопросы и ответы. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юриспруденція, 2001. – С. 42–43.

3. Закон України «Про іпотеку» № 898 від 5 червня 2003 року (зі змінами) // Голос України. – 2003. – № 129.

4. Закон України «Про місцеве самоврядування» № 280/97-ВР від 21 травня 1997 року (із змінами) // Урядовий кур’єр. – 1997. – 24 червня.

5. Закон України «Про оренду землі» № 161-ХІV від 6 жовтня 1998 року (із змінами) // Голос України. – 1998. – 23 жовтня.

6. Закон України «Про плату за землю» № 2535-ХІІ від 3 липня 1992 року (зі змінами) // Голос України. – 1997. – 23 липня.

7.  Костецький В. В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). – К.: Український інформаційно-правовий центр, 2001. – 390 с.

8. Кулинич П. Ф. Правова охорона земель / Земельне право України: Підручн. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008.– С. 353.

9. Кулинич П. Ф. Правові проблеми формування інвестиційної привабливості земель сільськогосподарського призначення // Інвестиційна діяльність у сільському господарстві: правові питання. Монографія / За ред. В. І. Семчика. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. – С. 115.

10. Положення «Про утворення державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель» (ст. 9, 10, п. 1), затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 1958 від 25 грудня 2002 року // Офіційний вісник України від 10.01.2003–2002 р. – № 52. – С. 100, стаття 2378, код акта 23935/2002.

11. Рев’юк Н. В. Іпотека земель сільськогосподарського призначення як господарського призначення як господарсько-правова конструкція залучення інвестицій у сільське господарство // Інвестиційна діяльність у сільському господарстві: правові питання. Монографія / За ред. В. І. Семчика. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. – С. 156, 161.

12.  Решетник Л. П. Гарантії забезпечення права громадян на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права на екологічну безпеку // Актуальні питання реформування правової системи України: Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Луцьк, 2–3 черв. 2006 р.: У 2-х т. / Уклад. Т. Д. Климчик, І. М. Якушев. – Луцьк: РВВ «Вежа», 2006. – Т. 2. – С. 64.

13. Семчик О. О. Плата за землю в контексті здійснення інвестицій у заходи щодо забезпечення ефективного використання та охорони земель // Інвестиційна діяльність у сільському господарстві: правові питання. Монографія / За ред. В. І. Семчика. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008.

14. Чубаков Г. В. Земельное право России: Учеб. для студентов ВУЗов, обучающихся по специальности «Юриспруденция». – М.: Изд-во г-на Тихомирова М. Ю. – 2002. – 328 с.

Автор: Олег Вівчаренко

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Politico: На зустрічі західних лідерів і Зеленського у Брюсселі говоритимуть про миротворців Вчора, 14 грудня

ЗМІ: Колишнього генпрокурора Костіна відправлять у Гаагу послом Вчора, 14 грудня

ЗМІ: Макрон винесе на саміт ЄС питання миротворців для України Вчора, 14 грудня

NBC: У Трампа обговорили припинення війни з Україною і Білим домом Вчора, 14 грудня

ЗМІ: Зеленський відвідає Брюссель для зустрічі, яку організовує генсек НАТО 13 грудня

Трамп проти ударів по РФ, російські диверсії на Балтиці, новий уряд Литви: новини дня 13 грудня

Туск прокоментував можливість відправки польських військ в Україну 12 грудня

Шість європейських глав МЗС: Україна має перемогти, ми збільшимо допомогу 12 грудня

Суд у Страсбурзі підтвердив право України карати Борзих за носіння "георгіївської стрічки" 12 грудня

Орбан каже, що Зеленський відмовився від його ідеї "перемир’я" і обміну полоненими 12 грудня