№1, січень 2010

Чи готовий український бізнес до соціальної відповідальності?

52-річний Білл Гейтс, засновник корпорації «Майкрософт», статок якого оцінюється в 57 мільярдів доларів, залишає у спадок власним дітям всього-на-всього приблизно по 11 мільйонів доларів. Решту віддає на благодійність і потреби корпорації. Це неможливо! – скажете ви. Гадаєте, він просто скнара? Аж ніяк. Це цілком усвідомлений вчинок далекоглядної людини, яка чудово розуміє значення та цінність праці й не хоче, щоб його діти деградували від величезної кількості отриманих «просто так» грошових знаків. Він сам ніколи не жив мегарозкішно, і діти його – теж.
Мало того, благодійний фонд Білла та його дружини Мелінди виділив близько 3,4 мільйона доларів на розвиток інтернет-доступу в публічних бібліотеках п’яти штатів США, бо майже 40 відсотків американців не мають домашнього Інтернету, а громадська бібліотека – єдине місце безкоштовного веб-доступу. А як же бідні українці? Білл подумав і про нас: 2009 року в рамках програми «Бібліоміст» фонд надав Українській бібліотечній асоціації грант на 25 мільйонів доларів. Гроші підуть на створення в бібліотеках комп’ютерних класів і забезпечення їх безкоштовним доступом до Інтернету. От вам і дивак, який змінює світ. І він не єдиний, а лише один із багатьох, просто менш відомих.

 

Глобальний договір (ГД) є добровільною ініціативою, спрямованою на сприяння соціальній відповідальності бізнесу й підтримку розв’язання підприємницькими колами проблем глобалізації та створення стабільнішої і всеосяжної економіки. Нині понад 6 700 компаній стали учасниками ГД та його 80 національних мереж. Цей рух започатковано 1999 року Генеральним секретарем ООН (1997–2007) Кофі Аннаном під час Світового економічного форуму в Давосі. Ініціатива обстоює принципи соціальної відповідальності бізнесу для досягнення цілей ООН у чотирьох основних сферах: права людини, трудові відносини, навколишнє середовище та боротьба з корупцією.

Учасники ГД і його мережі оприлюднюють так званий звіт про прогрес, або соціальний звіт.

Така й подібна до неї діяльність називається дуже просто: соціальна відповідальність бізнесу, або, як кажуть у Європі, корпоративна соціальна відповідальність. Нам так не жити, зауважите ви. А що нам заважає? Коли ж нарешті наші багаті співвітчизники дозріють до розуміння важливості бути відповідальними перед суспільством і навіть відчуватимуть у цьому потребу? Звісно, є серед успішних добрі люди, спасибі їм – допомагають. Наприклад, Всеукраїнська громадська організація «Магнолія» спільно з Фондом Ріната Ахметова «Розвиток України» та Держдепартаментом з питань усиновлення і захисту прав дитини недавно запустили перший національний інтернет-портал Sirotstvy.net, де міститься доступна потенційним батькам інформація про українських дітей, котрі потребують усиновлення.

Отже, соціальна відповідальність бізнесу – підприємництво, в основі якого повага до зацікавлених у результатах діяльності компанії суспільних груп (так званих стейкхолдерів). Від цих груп залежить і водночас саме на них впливає будь-яке підприємство. До них відносять акціонерів, керівників і працівників компанії, її кредиторів, постачальників та споживачів продукції або послуг, територіальну громаду, органи влади й суспільство, засоби масової інформації.

Під час слухань «Соціальна відповідальність бізнесу: українські реалії та перспективи», проведених парламентським Комітетом з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва й  ініційованих Представництвом ООН і мережею Глобального договору ООН в Україні, пролунали пропозиції розробити спеціальний комплекс нормативних актів, спрямованих на розвиток відповідальності бізнесових структур.

Основними визначальними чинниками соціально орієнтованої держави є стан та умови реалізації соціальної відповідальності. Учасники слухань були одностайні в тому, що залучення значного потенціалу бізнесу через механізми корпоративної соціальної відповідальності сприятиме створенню стабільної зайнятості, скороченню бідності, раціональному використанню енергії та захисту навколишнього середовища, посиленню національної конкурентоспроможності, ефективному управлінню та боротьбі з корупцією.

Соціальна відповідальність в Україні набуває поширення, зокрема, й завдяки таким потужним організаціям, як ООН, що започаткувала та підтримує діяльність української мережі Глобального договору, котрий охоплює вже понад 140 організацій.

«Держава повинна бути зацікавлена у створенні спеціальної концепції соціального розвитку бізнесу», – заявила голова Комітету Верховної Ради з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва Наталія Королевська. Вона розповіла: нині в багатьох країнах уже давно діють державні програми, що пропонують соціально відповідальним компаніям істотні преференції у сфері оподаткування, державних закупівель і кредитування. А такі серйозні міжнародні інституції, як Європейський банк реконструкції та розвитку й Міжнародна фінансова корпорація, надають чималу допомогу соціально відповідальним корпораціям. «Якщо бізнес і влада працюватимуть у партнерстві, соціальна відповідальність стане цікавою для всіх», – резюмувала Н. Королевська.

Директор Представництва Програми розвитку ООН в Україні Рікарда Рігер зауважила: «Якщо компанії роблять більше, ніж від них вимагає закон, то держава повинна допомогти їм у цьому».

 

«Бібліоміст» – це частина програми «Глобальні бібліотеки» добродійного фонду Білла Гейтса та його дружини Мелінди. Реалізовуватимуть програму в Україні некомерційна організація IREX (International Research & Exchanges Board), Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) і Міністерство культури і туризму України. Також у ній візьме участь компанія «Майкрософт Україна», яка планує подарувати бібліотекам програмне забезпечення на 4,4 мільйона доларів. 30 вересня 2009 року відбулося офіційне відкриття програми, оголошено конкурс серед бібліотек. У рамках першого раунду оберуть по одній районній або міській бібліотеці з декількома філіями.

Програма «Бiблiомiст» розрахована на чотири роки й охопить понад тисячу публічних бібліотек України. У її рамках у кожному регіоні відкриють навчальні центри для бібліотекарів. Головний тренувальний центр уже працює в Києві.

В Україні проживають близько 46 мільйонів осіб, яких обслуговує приблизно 18 тисяч публічних бібліотек. Менш як 2,5 відсотка з них надають відвідувачам безкоштовний доступ в Інтернет. У інформаційному бюлетені «Бібліомосту» повідомляється, що до Інтернету підключено 490 публічних бібліотек України (2,8 відсотка від усіх) і лише 20 відсотків із 35 тисяч українських бібліотекарів мають базові комп’ютерні знання та навички.

Уявіть, дати відповіді на виклики, що нині  постали перед людством, уряди країн не в змозі без участі приватного сектору. «Європа розуміє соціальну відповідальність бізнесу як концепцію залучення соціальних і екологічних аспектів у комерційну діяльність на засадах добровільності та взаємодії між різними зацікавленими групами», – зазначив Томас Додд, радник з питань корпоративної соціальної відповідальності (директорат з промисловості та підприємництва Єврокомісії). Він наголосив: відповідальність – це не те, що компанія робить із прибутком, а те, в який спосіб вона його заробляє. З огляду на конкурентність, компанія дотримується певних принципів відповідальності, аби уникнути негативної корпоративної репутації. Бо репутація, хоча і є нематеріальним активом, може неабияк підвищити престиж, а також ціну товарів і послуг.

В Україні посилюється тенденція інтеграції до європейського ринку. Обов’язковим елементом цього процесу і є соціальна відповідальність. Т. Додд назвав чотири умови її розвитку в Україні.

По-перше, це довіра до бізнесу: суспільство має побачити, що він поділяє його інтереси.

По-друге, діалог між зацікавленими сторонами, бо відповідальність – процес багатосторонній. І найважливішою тут є роль держави у створенні ситуаційного простору для розвитку діалогу з усіма сторонами навіть тоді, коли вони не завжди  можуть порозумітися.

По-третє, соціальні й екологічні питання мають бути включені до освітніх програм, адже процес культурних змін потребує відповідної манери поведінки в бізнесі. 

По-четверте, дотримання прав людини: лише тим компаніям, які їх дотримуються, видають державні гарантії, субсидії і кредити.

Отже, роль бізнесу не зводиться до заробляння грошей. Прибуток для компанії – це як кисень для людини. Але якщо вона думатиме тільки про це дихання, то чимало втратить. Тобто бізнес повинен мати ще якусь мету, окрім прибутку. Він не самоціль, а засіб зробити щось корисне для інших.

На переконання голови організаційного комітету мережі Глобального договору Джока Мендози-Вільсона, головна роль уряду – стимулювати відповідальну ділову практику в контексті ефективного державного управління. Що означає не так накази й контроль, як низку механізмів, котрі влада має у своєму розпорядженні: сприятливе законодавство, створення стимулів, зокрема фінансових (наприклад, пільгове оподаткування для компаній, що інвестують в енергоефективні технології та скорочення викидів парникових газів). В ООН визнають, що за останні три роки, відколи існує ініціатива Глобального договору в Україні, ми зробили великий крок, але це тільки початок шляху.

«Якщо грамотно підійти до корпоративної соціальної відповідальності, то виявиться, що вона містить багато секретів виживання й процвітання бізнесу в кризові часи, а не є просто додатковими витратами», – зазначив Адлай Гольдберг, партнер Ernst&Young, член мережі Глобального договору.

Учасники слухань запропонували створити при профільному парламентському комітеті багатосторонню Консультативну раду з розробки Національної концепції розвитку соціальної відповідальності бізнесу та ухвалили низку рекомендацій. Зокрема, уряду запропоновано залучити до обговорення представників ділових кіл, організацій профспілок, наукових та експертних установ, міжнародних організацій. Забезпечити під час підготовки державного бюджету на наступні роки спеціальні джерела фінансування програм, спрямованих на заохочення до соціальної відповідальності в Україні.

Утім, корпоративна соціальна відповідальність навіть в умовах кризи розвивається в Україні скоріше за власним сценарієм. Нерідко вітчизняні компанії беруть на себе зобов’язання з покращення інфраструктури та соціальної ситуації на місцях. Підписують так звані договори соціального партнерства, що передбачають будівництво житла, доріг, розвиток інфраструктури тощо. Проте подеколи нівелюється сама суть такої відповідальності – добровільність. Тому важливо, щоб ці зобов’язання не стали руйнівними для українського бізнесу й не були результатом відвертого примусу, як  це часто й трапляється.

Автор: Світлана Філоненко

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня