Драбина в небо. І навпаки

Економічна криза для вітчизняної культури – манна небесна. Керманичі-гуманітарії мають молитися на кризу. Бо коли її не стане, не буде на кого списувати професійні грішки. Не те що нинішня «лафа». Когось обділили грошима – криза! «Профукали», недорахувалися – криза! Не вклалися у терміни, забули про обіцянки: криза, криза, криза!!!
Отже, виконавця на роль винуватця знайдено. Тож не треба дивуватися, що для культурного фронту минулий рік видався сонним, кволим. У надзвичайно небойових умовах «Віче» склало топ-п’ятірки найпомітніших подій зі знаком «плюс» (що заслуговують на схвалення) та зі знаком «мінус» (що залишили кислий присмак). Між тим, ці рейтинги не претендують на статус абсолютної істини та можуть бути творчо допрацьовані читачами.

+5

Святкування 100-річчя Марії Приймаченко та 200-річчя Миколи Гоголя.

Не може не тішити, як вправно, як натхненно відзначають у наших широтах круглі дати. Особливо коли врочистості благословляють високі державні чини. Та коли це стосується справді достойних персон. Ретроспективний погляд зупиняється на 100-річчі художниці Марії Приймаченко та весняних заходах із нагоди 200-річчя Миколи Гоголя. Щоправда, в Україні нашого письменника вшанували, порівняно з Росією, блідіше. Навіть не зняли жодного солідного фільму на честь Миколи Васильовича.

-5

Спалення арт-центру «Я-галерея» Павла Гудімова.

Років зо два тому в столиці лютували рейдери. На очах державної влади вони захоплювали ласі будинки в центрі міста, що породжувало сумніви стосовно існування самої цієї влади взагалі. Поступово на мапі Києва зникло чимало книгарень, галерей, художніх майстерень, місць локації танцювальних та хорових колективів, навчальних закладів. Останній рік показав ще одне обличчя сучасного варвара. У ніч на 30 вересня невідомі підпалили «Я-галерею» на Подолі пляшками з коктейлем Молотова. Творам мистецтва та приміщенню було завдано величезної шкоди. На ремонт «скинулися» друзі Гудімова (страхова компанія підпалення не визнала). Час волати: «Караул, жлоби наступають!». Новий хам не лише вдерся в ненависний йому культурний простір столиці, а й набув войовничих замашок.

+4

Поява Київського кінофестивалю – нового міжнародного.

Фестиваль імені Ступки – так ще можна назвати КМКФ за спиною Богдана Сильвестровича. Народний артист, президент кінофоруму готував його підпільно, не чекаючи фінансової милості від держави. Тож поява фестивалю на межі весни–літа стала сюрпризом для всіх, кому не байдужа десята муза. КМКФ вийшов по-європейському «елегантським», дислокувався в новому респектабельному готелі та в Театрі імені Франка (теж, у певному сенсі, імені Ступки). До конкурсної та позаконкурсної програм увійшли ігрові фільми не більш як дворічного віку (їх левова частка для українців – прем’єрні). Фестиваль вилився у майстер-клас на майже бездоганну організацію масштабних заходів такого типу.

-4

Судилище над письменником Олесем Ульяненком.

Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі торік піддала обструкції роман Олеся Ульяненка «Жінка його мрії». Історія із судом над нібито «порнографічним» твором українського літератора завершилася наприкінці листопада мировою угодою. Комісія відкликала експертний висновок стосовно роману. А письменник, у свою чергу, за свідченням інформджерел, «привів текст книги у відповідність до чинного законодавства». Приміром, вилучив слово «член». Не варто витрачати дорогоцінний час на пошук у законах певного пунктика щодо цього багатозначного поняття. Ліпше звернути увагу на інше. Комісія сама не помітила, як зробила рекламу опальному роману. Так само, як Мінкульт, що, виступивши проти показу фільму «Бруно» в Україні, перетворив його на  надзвичайно популярний. І ще. Мабуть, настав час насторожитись. А що як наступним кроком «регулювання еротики» (термін із сайта експертної ради) стане заборона книжок Генрі Міллера, Уельбека, кінокартин Бертолуччі, Пазоліні, Грінуея, Альмодовара… Немає кінця-краю переліку видатних митців світу, творчість яких деяким пуританам може видатися недостатньо пристойною. Однак, не будучи з нею знайомим, не можна вважати себе інтелектуально розвиненою особистістю.

+3

Відкрита брама «Мистецького арсеналу».

Славнозвісний довгобуд (у народі – «вітчизняний Лувр»), який критика давно тримала в полі зору, неждано-негадано для всіх розчинив двері виставкових залів. Ті, хто був у курсі заплутаної історії зі спорудженням культурного центру світового рівня під боком Києво-Печерської лаври, розуміли: повний комплекс на всій своїй велетенській площі відзначатиме день народження ще не скоро. Але у верховних планах значилося: відкрити на честь Дня незалежності у 2009 році основну експозиційну «арсенальну» територію. Вередливий скепсис нагадував: плани в нашому ментальному тлумаченні – це те, що в кінцевому варіанті має зовсім інший вигляд. Однак. Улітку непорушні стіни об’єкта реконструкції (старий завод з ремонту військової техніки) раптом струснулися та віддалися владі  будівельників. А оскільки їх тут кістьми лягала як мінімум ціла армія, то в означене свято експозиційна територія освятилася грандіозною скульптурною виставкою. Та й скепсис сховався якнайдалі, коли перед очами постали по-справжньому респектабельні приміщення українського музею номер один.       

-3

Туга за «Молодістю».

Якби Годар знімав свій фільм «На останньому диханні» у наші дні, певне, присвятив би його Київському міжнародному кінофестивалю «Молодість». Саме такими словами мимоволі хотілося супроводжувати торішній, 39-й кінофорум. Що з того, що кіномани пишаються фестивалем та глибоко поважають його команду? Головне: рік у рік «Молодість» піддається тортурам. Недофінансування з боку держави –  загальне місце фестивальної епопеї. Підтримувати складний механізм фестивальної машини лише спонсорським коштом нереально. Чи бути 40-й «Молодості»? Це вже на совісті тих, хто зі своєї недосяжної гори завзято розписується в любові до мистецтва взагалі й українського кіно зокрема.

+2

ГогольFest.

Уже традиційний фестиваль, що втретє приймав у Києві служителів різних муз, пройшов у згаданому вище «Мистецькому арсеналі». У містичний спосіб фест перетнувся з ювілеєм Гоголя та відкриттям «Арсеналу», які увійшли до нашого переліку топових «плюсових» подій. До радості від колосального розмаху мистецького свята, програми, перенасиченої делікатесами для естетів, додавалося приємне усвідомлення: ГогольFest залишається вірним собі.    

-2

Тінь «Червоної рути».

Фестиваль української пісні «Червона рута» на 20-ту свою річницю повернувся до Чернівців. Саме там 1989-го на нечуваному піднесенні національного духу відбувся перший музичний форум. Роками «Рута» виконувала материнську місію, народжуючи світил вітчизняної поп- та рок-музики, а також бардівської пісні. Ювілейна подія, на жаль, минула навдивовижу тихо. Преса майже не помітила фестивалю, що свого часу відіграв визначну роль у творенні української державності.

+1

Арт-проекти Українського дому. 

Держпідприємство «Український дім» протягом кількох років поспіль залишало позаду всіх конкурентів, які вправляються в організації масштабних мистецьких акцій. Здавалося, навіть криза обминула подвижників. У результаті протягом 2009 року культурна громадськість була свідком та учасницею цілої низки свіжих проектів: Великого скульптурного салону (березень), виставки-ярмарку «Арт-Київ» (травень), Великого антикварного салону (жовтень) та виставки «Арт-Київ contemporary» (жовтень–листопад).

-1

Коло та навколо «Олімпійського».

Столичний стадіон, що виборов право на проведення фінальної частини чемпіонату ЄВРО-2012, торік прославився скандалами. Тимчасова слідча комісія Верховної Ради для перевірки дотримання законодавства України під час проведення реконструкції об’єктів державного підприємства НСК «Олімпійський» виявила купу зловживань та порушень. Зафіксувала висновки у звіті. Та через пресу ознайомила з ними громадськість. Тепер реконструкція стадіону контролюється численними перевіряльниками. До нашої столиці регулярно навідуються іноземні спостерігачі. Ось-ось – і щезне за горизонтом шлейф пам’яті про збитки, завдані державі невловимими шахраями. Усе забудеться. І воцариться ЄВРО-2012! 

Автор: Ольга КРАСОВСЬКА