№7, квітень 2006

Судочинство: гласність чи права людини

У статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі – Конвенція) проголошено, що "кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Судове рішення оголошується прилюдно, але преса і відвідувачі можуть не допускатися в зал засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини з метою збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси малолітніх чи захисту конфіденційності особистого життя сторін або в разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках привселюдність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя"1.

Конвенція не містить такого поняття, як "гласність", зате вживає термін "відкритість". Натомість у переліку основних засад судочинства пунктом 7 частини третьої статті 129 Конституції України закріплена засада гласності судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, що чітко дотримано в назвах ст. 20 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК) та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК).

У назвах статей 6 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) та 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) поряд з терміном "гласність" міститься термін "відкритість". Отже, виникає потреба з'ясувати значення термінів "гласність" і "відкритість" судового процесу.

Так, авторами "Юридичної енциклопедії" подається визначення термінів "гласність" і "гласність судового розгляду". "Гласність" за їхнім твердженням, є одним із принципів: здійснення демократії, гарантії ефективного функціонування всіх її інститутів; діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян; реалізації права на інформацію.

"Гласність судового розгляду", за визначенням цих же авторів, – це відкритий розгляд у всіх судах цивільних і кримінальних справ.

Гласність судового розгляду, за тлумаченням авторів "Популярної юридичної енциклопедії", – один із конституційних принципів судового процесу, який полягає в тому, що розгляд цивільних і кримінальних справ у всіх судах України провадиться у відкритих для всіх громадян, які досягли 16 років, засіданнях суду.

Аналогічне визначення термінів "гласності" та "гласності судового процесу" надано і в "Большом юридическом словаре" за редакцією О. Сухарєва та В. Крутських.

"Новий тлумачний словник української мови" дає декілька значень терміна "відкритий". Це, по-перше, такий, "який можна бачити без перешкоди; доступний зорові"; по-друге, "доступний для всіх бажаючих"; по-третє, "неприхований, нетаємний, явний.

Як вбачається з викладеного, термін "гласність" є ширшим за термін "відкритість", оскільки вміщує в собі весь зміст значення терміна відкритості. Тому є всі підстави вважати відкритість одним із елементів гласності, її складовою частиною.

За приклад можна взяти зміст статті 4 ГПК України, що називається "Гласність розгляду справ". У частині першій статті зазначено: "Розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна зі сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи й подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті".

Стаття 20 КПК України, що називається "Гласність судового розгляду", в частині першій містить припис, за яким "розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці".

Водночас стаття 6 ЦПК України та стаття 12 КАС України мають назву "Гласність та відкритість...", але ці поняття не розмежовуються.

Не знаходимо їх розмежування й у фаховій літературі. Так, провідний учений у галузі кримінального процесу доктор юридичних наук В. Маляренко, розкриваючи сутність конституційних засад судочинства, між гласністю і відкритістю судового процесу не проводить жодних меж.

Немає розмежування цих понять і в науково-практичному коментарі до статті 20 КПК України.

Автори "Популярної юридичної енциклопедії" вважають, що гласність є також одним із принципів судочинства, який полягає у відкритості діяльності судових органів під час розгляду кримінальних і цивільних справ.

Тож, ведучи мову про гласність судового процесу, ми не виділяємо якісь окремі його елементи, зокрема й відкритість. Ось чому вживання в назвах законів чи статей словосполучення "гласність і відкритість" є недоречним, оскільки відкритість (поряд, наприклад, із публічним оголошенням вироку) є однією з форм реалізації гласності судочинства.

Аналізуючи відповідні статті процесуальних кодексів та ст. 9 Закону України "Про судоустрій України", можна говорити про три аспекти гласності.

По-перше, це обов'язок суду забезпечити гласність судового розгляду справи, який реалізується шляхом розміщення оголошення про час, день та місце судового засідання, надання можливості сторонам процесу ознайомитися з матеріалами справи тощо.

По-друге, це право сторін на гласний розгляд справи, яке полягає в їхньому праві на гласне судочинство, поінформованість про зміст вимог і заперечень сторін, ознайомлення з матеріалами судової справи, бути вислуханим у судовому засіданні тощо.

По-третє, це право бажаючих бути присутніми на відкритих судових засіданнях, у тому числі представників засобів масової інформації, поширювати та отримувати інформацію про діяльність суду.

Звідси можна стверджувати про існування гласності для сторін і загальної гласності.

Загальна гласність є однією з форм забезпечення суворого дотримання судової процедури, передбаченої процесуальними законами, вона сприяє підвищенню довіри та авторитету судової влади й поваги до закону. Найефективніше загальна гласність реалізується через засоби масової інформації.

Водночас говорити лише про права було б украй неправильно, адже реалізація будь-яких прав тісно пов'язана з певними обов'язками та наслідками.

Отже, говорячи про реалізацію права на гласність судового процесу, треба говорити й про обов'язки, невиконання яких призводить до певного обмеження реалізації цього права. Звідси випливає, що гласність може бути певною мірою обмежено. При цьому українське законодавство не знає випадків обмеження гласності для сторін, обмеженню підлягає тільки загальна гласність.

Про це яскраво свідчить прийняття Верховною Радою України 22 грудня 2005 року Закону України "Про доступ до судових рішень". Уже назва самої статті 7 цього закону говорить сама за себе: "Відомості, що не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу".

Так, частина перша статті 7 зазначає, що "в текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу через оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади або офіційне опублікування, не можуть бути розголошені відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу. Такі відомості замінюються літерними або цифровими позначеннями".

Частина друга цієї статті конкретизує ідентифікуючі ознаки, до яких віднесено: 1) імена (ім'я, по батькові, прізвище) фізичних осіб; 2) адреси місця проживання або перебування фізичних осіб, номери телефонів чи інших засобів зв'язку, адреси електронної пошти, ідентифікаційні номери (коди); 3) реєстраційні номери транспортних засобів; 4) інша інформація, що дає можливість ідентифікувати фізичну особу.

Проте в частині третій статті 7 законодавцем закріплено, що "до відомостей, зазначених у частинах першій-другій цієї статті, не належать: 1) прізвища та ініціали суддів, які ухвалили судове рішення; 2) імена посадових чи службових осіб, які, виконуючи свої повноваження, беруть участь у цивільній, господарській, адміністративній чи кримінальній справах, справах про адміністративні правопорушення (проступки)".

У четвертій частині також наводиться умова, за якої не можуть бути розголошені певні відомості. "У текстах судових рішень, відкритих для загального доступу відповідно до цього Закону, не можуть бути розголошені відомості, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні".

Як бачимо, загальну гласність у частині, що стосується ідентифікуючих даних сторін та учасників судового процесу чи відомостей, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято відповідне судове рішення, обмежено безпосередньо законом. Процесуальні кодекси України також містять перелік умов, за яких може бути обмежено гласність судового процесу. Цей перелік є виключним.

Такі обмеження повністю відповідають статті 32 Конституції України, якою визначено, що жодна особа не може зазнавати втручання в її особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визнаних законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Загальновідомо, що право на невтручання в особисту сферу життя є не тільки природним правом людини, а й демократичним надбанням суспільства. Це випливає із Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року.

Про те, що кожна людина має право на повагу до особистого й сімейного життя, вказується і в статті 8 Конвенції.

Однак у Верховній Раді України зареєстровано законопроект № 8616 від 16 грудня 2005 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (щодо гарантій гласності та відкритості судового процесу), підготовлений і поданий народним депутатом України М. Катеринчуком.

Його автором, зокрема, запропоновано: "1. Частину 2 статті 9 Закону України "Про судоустрій України" (Відомості Верховної Ради, 2002, № 27–28, ст. 180) викласти у такій редакції:

Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Учасники судового розгляду та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо й телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди чи за заявою хоча б однієї з осіб, які беруть участь у справі (підкреслено автором. – Л.В.). Про проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню суд постановляє ухвалу, яка оголошується негайно. Ухвала про відмову у проведенні в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо й телебаченню може бути оскаржена".

Ці зміни запропоновано також внести до всіх процесуальних кодексів України, крім КПК.

Положення законопроекту в частині щодо проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо й телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди чи за заявою хоча б однієї з осіб, які беруть участь у справі, суперечить нормам ЦПК, ГПК та КАС України, де передбачено права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, а також порядок розгляду заяв і клопотань, оскільки заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановлюється ухвала.

Автор законопроекту пропонує постановлювати ухвалу за наявності згоди чи за заявою хоча б однієї з осіб, які беруть участь у справі, обмежуючи так право решти учасників процесу у висловленні своєї думки з цього питання. Це положення має наслідком порушення процесуальних прав, адже особи, які беруть участь у справі, мають право подавати свої клопотання, доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду справи, і заперечення проти цих клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Обмеження передбачених законом процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі, є порушенням основних конституційних засад судочинства, є неконституційними, бо суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (п. 2 ч. 3 ст. 129 Конституції України).

Оскільки автор законопроекту передбачив подання заяви хоча б однією особою, яка бере участь у справі, щодо проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо й телебаченню, логічно було б вважати, що така заява повинна бути або задоволена судом, або відхилена. Процес відмови в задоволенні заяви зрозумілий: суд постановлює ухвалу про відмову.

Цікаво інше: як суд має задовольнити таку заяву. Уявімо собі, що один із учасників судового процесу під час розгляду справи, наприклад, про розірвання шлюбу, реалізуючи своє право на гласність, подав таку заяву. Напевно, автор законопроекту повинен був би написати, що суд своєю ухвалою мусить зобов'язати це зробити певних спеціалістів, кореспондентів, фотокорів тощо, бо ніхто з цієї категорії фахівців добровільно не піде знімати чи фотографувати те, що відбувається під час слухання такої справи (за умови, що це не знаменитості). Тож написання такої заяви хоча б однією з осіб, що беруть участь у справі, є просто алогічним.

Запропоновані автором законопроекту зміни, найімовірніше, продиктовані благородним бажанням надати засобам масової інформації якомога більший обсяг інформації про діяльність суду та перебіг судових процесів, але при цьому ним зовсім не враховано, як це може вплинути на учасників судового процесу. Бо висвітлення перебігу судового засідання, наприклад, по телебаченню, може негативно позначитися на їхньому особистому житті, діловій репутації, бізнесі тощо. Отже, перетворення судового засідання на телешоу може закінчитися гірким плачем.

У цьому сенсі варто також сказати про прийняту Кабінетом Міністрів України Постанову від 25 січня 2006 року № 52 "Про порядок визначення друкованого засобу масової інформації, в якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме" як одну з форм гласності.

З прийняттям цієї постанови в повному обсязі реалізовано приписи статей 39 КАС України та 74 ЦПК України щодо виклику в судове засідання відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання яких невідоме, за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Проте ця постанова, на наш погляд, не є безспірною з точки зору прав людини. Звичайно, розміщення в друкованих засобах масової інформації виклику до суду вважається належним повідомленням особи. Але ж не всі громадяни мають змогу передплатити, купити та читати газету "Урядовий кур'єр" чи якесь інше регіональне видання, де будуть розміщувати оголошення про виклик. Водночас у статті 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення міститься припис, за яким наслідком злісного ухилення від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача є накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб. А за що? Виходить, за те, що людина не читає пресу. Ось саме тут виникне проблема з порушенням прав людини, для розв'язання якої необхідно буде залучати фахівців у галузі права.

Як бачимо, конституційна засада гласності судочинства може реалізовуватися різними шляхами.

Зі ста шістдесяти однієї статті Конституції України безпосередньо правам і свободам людини присвячено сорок вісім, що становить майже їх третину. Таким чином, права людини в Україні піднесено на найвищий рівень, тому в будь-якому разі під час розроблення нових законів, інших нормативно-правових актів насамперед треба співвідносити пропозиції з правами та законними інтересами людини і громадянина. Це співвідношення має бути різноплановим, з прогнозуванням тих життєвих ситуацій (правовідносин), що можуть виникнути в майбутньому.

До речі, у приміщенні Конституційного Суду України є спеціальна кімната, обладнана моніторами та динаміками, на які транслюються судові засідання, що відбуваються у відкритому режимі. Право на вхід до цієї кімнати мають усі без винятку акредитовані журналісти, фото- та телекореспонденти зі стаціонарною апаратурою. Можливо, такий досвід варто було б розширити й на суди загальної юрисдикції. Тоді таких випадків, що мали місце під час слухання справи про вбивство Георгія Гонгадзе в апеляційному суді Києва, коли один із адвокатів обвинувачених "заявив суду клопотання зробити засідання суду закритим, бо нібито представники ЗМІ погіршують стан здоров'я його підзахисного, фотографуючи та знімаючи на відео підсудного", напевно не було б.

Можна було б відділити осіб, які беруть участь у судовому засіданні, від бажаючих бути присутніми на судовому процесі шляхом встановлення в залі судового засідання скляної звуконепроникної перегородки з відповідними динаміками для трансляції інформації на цю частину зали.

Звісно, це лише пропозиції, що потребують опрацювання, удосконалення, окремої дискусії тощо. Але, по-перше, їх впровадження дало б змогу особам, які беруть участь у справі, вільно почуватися, не бути скутими численними присутніми. По-друге, не заважало б суду чи судді здійснювати свої функції, оскільки кінцевий результат їхньої діяльності – вирішити спір по суті, а не позувати перед камерами.

Автор: Віктор ЛИСАК

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Парламент Греції не зміг оголосити вотум недовіри уряду Сьогодні, 29 березня

Молдова не підтверджує дані про проліт ракет своєю територією під час удару РФ по Україні Сьогодні, 29 березня

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня