№1, січень 2010

Ганна ДрульГанна Друль

у співтворчості зі стихіями – головне, щоб Дух був понад усе

Хто бував у Львові, не раз чув звертання «пане майстер». Саме в такий спосіб тут закарбувалося шанобливе ставлення до майстрів своєї справи. Так здавна зверталися у Львові до людей ремісничих професій. Адже вони творили це місто, навіки обдарували його неповторною красою. І нині Львів особливо причаровує тих, хто відчуває в собі високий дух творчості. Так сталося і з Ганною Друль – знаною нині львівською художницею-керамістом.

– Усі діти полюбляють малювати, і я не була винятком, але змалку вміла спостерігати, – пригадує Ганна. – Залюбки ходила Львовом і оглядала будинки, бо кожний – неповторний у своїй красі. Після такої мандрівки мені теж хотілося зробити щось гарне, аби всі дивилися й тішилися. І я почала малювати. Львів – дивовижне місто, яке вплинуло на мій вибір. Я пішла вчитися до Академії мистецтв.

Ганна обрала кераміку. Цей вид образотворчого мистецтва поєднує в собі  і графіку, і живопис, і скульптуру. А для тендітної жінки то тяжка фізична праця – руки завжди у воді, глині, обличчя пашить від розжареної печі. Коли споглядаєш таку картину, справді думаєш: як мало в цьому трудомісткому процесі мистецтва. Усе  більше схоже на тяжку працю чорнороба. Та не для Ганни. Бо вона тут митець, який щодня біля печі на паритетних умовах вступає в процес співтворчості з трьома божественними стихіями – Землею, Водою й Вогнем.  Саме їхня таємничість, непередбачуваність додають наснаги художниці, підносять Дух творчості, який злітає й застигає у неповторному творінні, якого й не сподіваєшся.

– Коли тримаєш у руках готовий виріб, сама з цікавістю його розглядаєш і не перестаєш дивуватися, як щедро посприяв тобі Бог у твоїх задумах, – каже Ганна Друль. – Я щодня дякую Богові за все.

– І що, ніколи не обурюєтеся, не бунтуєте?

– Ще й як сварюся! Коли даішники зупиняють моє авто на дорозі, – сміється Ганна. – Але заспокоює робота. Заспокоює глина. У процесі ліплення є особливі чари – впливати на організм людини. Сьогодні цю методику успішно використовують у медицині і називають таке лікування арттерапією. Отож я  маю особливі переваги для підтримки здоров’я й краси, тому й косметичних салонів не відвідую, – жартує Ганна і дивиться на свої руки, яким манікюр протипоказаний.

У майстерні Ганни Друль живуть вишукані творчі роботи, які експонувалися на багатьох вітчизняних та  міжнародних виставках, і знайти покупців цих творінь дедалі важче. Бо в пошані більше ужиткове мистецтво: декоративні керамічні пласти, тарелі, гуцульські кахлі, розмаїта сувенірна продукція. Саме це й дає можливість художникові заробляти на життя. Та Ганна, як досвідчений митець, знає, що важливо не порушити пропорції творця й ремісника. Пірнути в підприємництво – велика спокуса (у Ганни троє дітей), але такий конвеєр, даючи копійчину, поступово поборює те, що завжди цінується найвище – світлий Дух творчості. Важливо тонко відчувати і не перейти тієї межі, коли втрачається рівновага краси й користі. Бо на справжнього митця завжди, як рої мух, чатують спокуси. Вони лестять і лицемірять, роздмухують полум’я гордині, слави, а коли досягають своєї мети, то в цьому вогні згорає  даний  Богом талант. На щастя, у Ганни є чоловік Орест Друль – її друг і порадник, особистість творча, інтелігентна, з яким вона, жінка, що за мужем, почувається захищеною, впевненою і самодостатньою. А тому Ганна встигає всюди, куди кличе її Душа. Вона – постійний учасник виставок, пленерів, не пропускає симпозіумів керамістів у Європі. Як стипендіатка премії «Гауде Полонія» (нагорода Міністерства культури Польщі) їздить до Варшави на зустріч із зарубіжними  колегами. А минулого літа біля ратуші на площі Ринок у Львові брала участь у конкурсі-забаві, хто найкраще розмалює львівського лева. І хоча Львів – місто художників, левів розмальовували і любителі, і маститі митці, зокрема і Ганна Друль. Вона свого лева «одягла» в камуфляж, а на паспорті написала: «Камуфляж можна сірий мати не тільки як захист, а як злиття із середовищем, інтеграцією в нього. Ми обираємо середовище, яке відповідає нашим мріям і прагненням, нашим культурним потребам, й інтегруємо! Головне, щоб Дух був понад усе! Лева впізнають по пазурах!»

Автор: Лариса Марчук

Архів журналу Віче

Віче №7/2016 №7
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Зеленський: участь США в зустрічі "коаліції рішучих" – це сигнал від Трампа Сьогодні, 11 липня

Зеленський: є ідея, щоб послом у США був Умєров – і це вплине на уряд Сьогодні, 11 липня

Зеленський про нові санкції США та ЄС проти Росії: думаю, ми дуже близькі Сьогодні, 11 липня

Мерц: Німеччина готова придбати у США Patriot для України Вчора, 10 липня

"Це тероризм": Зеленський розповів про атаку РФ на Київ і закликав посилити ППО Вчора, 10 липня

Глава Єврокомісії оголосила про створення фонду відновлення України Вчора, 10 липня

Мерц закликав Україну не звертати зі шляху реформ, йдучи до ЄС Вчора, 10 липня

Дональд Туск: відновлення України неможливе без її перемоги у війні Вчора, 10 липня

Президентка Єврокомісії на URC оголосила про 4 млрд євро допомоги бюджету України Вчора, 10 липня

Україна отримала 1 млрд євро від ЄС за рахунок доходів з росактивів Вчора, 10 липня