Камінь, яким зневажили будівничі (про соціальну культуру громадян як основний антикризовий засіб)

Cьогодні в Україні активізуються й урізноманітнюються загрози її нормальному існуванню. Глобальна економічна криза є лише одним із викликів, що визначається як загроза національній безпеці. Це зумовлює необхідність модернізації самої концепції національної безпеки, зокрема правильного уявлення про сучасні кризові загрози національній безпеці й адекватні цим уявленням заходи протидії їм. Інакше і дії із забезпечення соціального прогресу, що є основою національної безпеки, не можуть бути ефективними.

Є достатньо підстав вважати, що нинішня концепція національної безпеки в Україні не є адекватною реаліям. Основна її вада – недооцінка кризогенних загроз соціального характеру, у тому числі загроз ідеологічного, політичного, економічного, правового, морального, релігійного, інформаційного та інших видів, що породжуються людським чинником. Саме тому антикризова концепція має бути реформована з урахуванням визначальності волі та свідомості людей. На нашу думку, саме стан волі  є  основою національної безпеки в Україні. Решта важелів діють у механізмі забезпечення національної безпеки залежно від стану  волі та свідомості людей. У такий спосіб утворюється феномен, який називається соціальною, тобто політичною, економічною, правовою, моральною, культурою людей. Саме ця соціальна культура людей є основою соціального прогресу будь-якого народу, а отже, і основним антикризовим чинником. Образно кажучи: «Культура – мати порядку!».

Очевидно, є всі підстави стверджувати таку закономірність: яка соціальна культура людей, таке й їхнє життя. Отже, життя людей можна змінити на краще лише шляхом розвитку їхньої соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури! Саме через неналежну соціальну (тобто політичну, економічну, правову й моральну) культуру громадян демократія в Україні сьогодні  має форму псевдодемократії, підприємництво – псевдопідприємництва, право – псевдоправа, мораль – псевдоморалі тощо. Лише зі зміною соціальної культури громадян в Україні почнеться соціальний прогрес, що виведе країну з нинішньої кризи.

Це, зокрема, означає, що безпека людей, у тому числі національна безпека, також визначається їхньою соціальною культурою. Від неї залежить, як діятимуть усі інші засоби забезпечення національної безпеки. Отже, джерелом соціального прогресу і заснованої на ньому національної безпеки слід визнати громадянське суспільство, яке втілює в собі прогресивну соціальну культуру громадян. З огляду на це і має розвиватися сучасна концепція соціального прогресу в Україні. А соціальний прогрес є єдиним шляхом виходу з будь-якої кризи в суспільстві.

Якщо це так, то головним важелем наукового забезпечення соціального прогресу, що має вивести Україну з кризи, є прогрес громадянського суспільства, а саме розвиток соціальної, тобто ідеологічної, політичної, економічної, правової, моральної, релігійної та іншої, культури громадян. Для цього в сучасних умовах пріоритетним має бути розвиток соціальних (у тому числі гуманітарних), а не несоціальних, тобто так званих природничих наук. Жодні досягнення природничих (у тому числі технічних) наук не забезпечать соціального прогресу, якщо своєї визначальної ролі не виконують соціальні (у тому числі гуманітарні) науки, які формують соціальну культуру громадян.

Інакше кажучи, навіть найкращі у світі інструменти безпеки (зокрема, й засновані на останніх досягненнях фізичних і біологічних  наук та технологій) не можуть самі по собі забезпечити національну безпеку у країні, якщо її громадяни не мають розвинутої соціальної культури, відповідно до якої ці інструменти вони повинні застосовувати. Більше того, те, що може бути інструментом безпеки, може стати також чинником загрози національній безпеці. Усе залежить від соціальної культури громадян. (Тут доречною є відома метафора про дикуна з атомною бомбою в руках.)

 Тому саме громадяни, котрі мають належну соціальну культуру, є основним антикризовим чинником – гарантом національної безпеки. Соціальна культура громадян є наймогутнішою зброєю для забезпечення національної безпеки. А озброїти нею громадян можна лише з допомогою соціальних (у тому числі гуманітарних) наук. На підтвердження такого підходу слушно згадати тезу відомого французького соціолога Е. Дюркгейма. Зазначаючи, що в сучасному світі не визнається жодний володар, окрім громадської думки, він писав: «Щоб цей володар не став нерозумним деспотом, слід його просвіщати, а як це зробити, якщо не з допомогою науки?» [1].

У доктрині сучасної стратегічної розвідки дедалі більше визнається перевага соціальних наук. Так, відомий теоретик розвідки Джордж Петті зазначав: «Як війна, так і мир за природою своєю «всезагальні» і це потребує від розвідки надзвичайного розширення форм і методів своєї роботи, у тому числі використання усіх останніх досягнень соціальних наук» [6].

Якщо так ставиться питання у стратегічній розвідці, то тим паче воно має так ставитися в інших сферах національної безпеки, де визначальна роль соціальних (у тому числі гуманітарних) чинників є ще очевиднішою. Наприклад, визначальна роль цих чинників у механізмі сучасних антропогенних катастроф, зокрема Чорнобильської, із часом для дослідників стає очевиднішою. Це саме стосується й механізму різноманітних соціальних катаклізмів і міжнародних конфліктів. До речі, сучасна економічна криза, що вразила всі країни, теж спричинена глобальною кризою соціальної (ідеологічної, політичної, економічної, правової, моральної, релігійної та іншої) культури, яка охопила наших сучасників у всіх країнах світу. Економічна поведінка людей останнім часом є порушенням природних законів економічного життя, про дотримання яких зазначав батько політичної економіки Адам Сміт. Уражені економічною сваволею й ілюзіями, люди стали на шлях порушення природних законів економічного життя, що й призвело до економічної кризи.

Такого висновку можна дійти, проаналізувавши «керівну ідею» видатного американського підприємця Генрі Форда. У книзі «Моє життя, мої досягнення», стверджуючи про існування певного кодексу природних законів економічного життя людей, він писав: «Я твердо переконаний, що цей кодекс цілковито природний, і мені хотілося довести це з такою непохитністю, яка привела б у результаті до визнання наших ідей не як нових, а як природного кодексу» [5, с. 11]. Один із цих «природних» законів він формулює так: «Абсолютно природним є працювати, усвідомлюючи, що щастя й благополуччя досягаються лише чесною працею. Людські нещастя значною мірою є наслідком спроби звернути з цього природного шляху» [5, с. 11]. Для пояснення сутності сучасної соціальної кризи в Україні як наслідку порушення «природних» законів економіки звернімося до наступної ідеї Г. Форда: «Як тільки народ стає придатком до уряду, вступає в силу закон відплати, бо таке співвідношення є неприродним, аморальним і протилюдським. Без ділової активності і без уряду обійтися не можна. І те й інше, відіграючи службову роль, так само необхідні, як вода і хліб; але, починаючи владарювати, вони йдуть урозріз із природним укладом» [5, с. 13]. Цей видатний підприємець також помітив, що економічна поведінка, котра відповідає природним законам економіки, може бути забезпечена лише завдяки формуванню економічної культури людей шляхом просвітництва. Він пише: «Але роботодавці й робітники аж ніяк не завжди мислять послідовно; звичку чинити короткозоро важко зламати. Що можна зробити? Нічого. Закони й приписи не допоможуть, лише просвітництво й розуміння власних інтересів можуть привести до мети» [5, с. 106]. Отже, думка видатного підприємця Г.Форда, який керувався  у своїх економічних поглядах «природним принципом», є підтвердженням того, що без модернізації соціальної (включаючи економічну) культури людей, яка здатна вивести людство на шлях соціального прогресу, сучасна криза не може бути подолана. Досвід такої модернізації людство вже мало у вигляді Просвітництва ХVII–ХVIII століть. Тепер настав час для так званого Нового Просвітництва, яке має вивести світ із глобальної кризи.

Соціальний прогрес в Україні, що забезпечить їй національну безпеку, теж може відбутися лише в разі долучення наших громадян до процесу Нового Просвітництва, що має стати глобальним. Це, зокрема, означає, що сподівання на те, що самочинно з’явиться звідкись чудодійна «політична воля» і наведе в Україні лад, є шкідливою ілюзією. Прогресивна «політична воля» може з’явитися лише під впливом громадян, які мають належну соціальну культуру, сформовану Новим Просвітництвом. Це – політична закономірність.

Інакше кажучи, просвітництво – вище політики, а просвітителі – вище політиків. Тому для соціального (у тому числі політичного, економічного, правового, морального) прогресу в Україні найбільше можуть зробити просвітителі, а не політики. Саме просвітителі, що створюють справжню еліту суспільства, формуючи соціальну культуру громадян, здатні вивести суспільство на шлях соціального прогресу. Нинішня українська псевдоеліта є найбільшою загрозою для України.

У сучасних умовах видатну просвітницьку місію виконують також університети. Тому слушною наразі є така теза: «Долю народів визначають університети, а не партії, уряди чи парламенти!».

Без культурницького просвітництва громадян вражає комплекс сваволі й ілюзій, який є коренем усіх антропогенних (тобто похідних від людини) загроз національній безпеці.

Концентрованою формою їх є злочинність. Кримінальний кодекс будь-якої сучасної країни визначає ці загрози як злочини. В Україні злочинність (зокрема, корупція) спричинила кризу національної безпеки, що набула характеру тотальної загрози, є основною перешкодою на шляху до соціального прогресу. Така злочинність має особливу форму – вона стала кризогенним чинником, здатним звести нанівець будь-які реформи в Україні. Це сьогодні проблема № 1 для національної безпеки України: лише той, хто її розв’язуватиме, використовуючи соціальні науки, виведе українське суспільство на шлях прогресу. Так, як це зробив, наприклад, Франклін Делано Рузвельт, вивівши США зі стану Великої депресії у минулому столітті. А вдалося це йому завдяки використанню останніх досягнень соціальних наук. Так само, до речі, як і Наполеону, який, здійснюючи прогресивні реформи у Франції, спирався на  досягнення соціальних наук.

Однією з причин невдач реформ, здійснюваних сьогодні в Україні, є те, що вони не ґрунтуються на досягненнях соціальних наук, а інколи навіть є антинауковими. А це не сприяє гарантуванню національної безпеки.

Однак, якщо українські реформатори захочуть скористатися досягненнями соціальних наук, то чи забезпечать ці науки прогресивні реформи в Україні? Адже сьогодні соціальні науки в Україні знехтувані й ще не досягли відповідного рівня розвитку. Вони ще не остаточно звільнилися від «комплексу» волюнтаризму й утопізму, який сформувався в них під впливом комуністичної ідеології.

Отже, соціальні науки потребують «переформатування» на нових методологічних засадах, щоб остаточно звільнитися від зазначеного комплексу. Таке «переформатування» може бути здійснено на основі методологічного принципу соціального натуралізму, який є єдиним засобом подолання «комплексу» соціального волюнтаризму й утопізму – джерела усіх соціальних криз. Цей принцип полягає у визнанні соціального природним під час розв’язання світоглядної проблеми № 1: «Чи є соціальне природним?». Лише за такого розв’язання світоглядної проблеми № 1 соціальні науки в Україні можуть стати основою Нового Просвітництва, яке забезпечуватиме соціальний прогрес нашого суспільства, що є підґрунтям національної безпеки. Спроби «переформатування» соціальних наук на основі методологічного принципу соціального натуралізму вже робилися [2, 3, 4].

На нашу думку, є достатньо підстав вважати, що сьогодні наявні симптоми кризи соціальних наук, яка повинна привести до своєрідної «наукової революції». Зокрема, можна вже нині передбачати, що революційні зміни у методології соціальних наук на основі принципу соціального натуралізму призведуть до конвергенції соціальних і несоціальних («природничих») наук (у дусі ідей В. Вернадського). Таке оздоровлення соціальних наук зробить їх ефективним засобом забезпечення соціального прогресу, що є основою національної безпеки.

На основі методологічного принципу соціального натуралізму має формуватися нова, «натуралістична» соціальна культура громадян, складовими якої стануть такі соціальні (і гуманітарні) науки, як «натуралістична» філософія, «натуралістична» соціологія, «натуралістична» політологія, «натуралістична» економічна наука, «натуралістична» юриспруденція, «натуралістична» психологія, «натуралістична» педагогіка тощо. Головна ідея «натуралістичної» соціальної культури людини полягає у визнанні факту, що соціальний прогрес відбувається шляхом пристосування волі й свідомості людей до законів Матері-Природи, а не шляхом нехтування чи навіть порушення природних законів, що діють у сфері політики, економіки, права, моралі тощо. Соціальна культура людей згідно з принципом соціального натуралізму – це міра узгодження волі й свідомості людей із природними законами суспільного життя. В разі неузгодженості з цими законами воля набуває стану сваволі, а свідомість – стану ілюзій. Саме у такому стані воля й свідомість людей є джерелом усяких соціальних криз – політичних, економічних, правових, моральних тощо. Наприклад, цей «комплекс» сваволі й ілюзій проявляється в економічній поведінці людей, що порушує природні закони економічного  життя, на які вказували, зокрема, вчений Адам Сміт та підприємець Генрі Форд. Відповідно до ідеології соціального натуралізму саме протиприродна економічна поведінка людей, яка є проявом економічного безкультур’я, тобто економічної сваволі й економічних ілюзій, призвела до економічної кризи в Україні.

Зокрема, цю кризу можна пояснити тим, що в Україні ще не сформувалася «критична маса» справжніх підприємців, воля й свідомість яких узгоджена з природними законами економічного життя. Тому допоки в Україні превалює псевдопідприємництво, тобто підприємництво, яке не узгоджується з природними законами економічного життя або навіть порушує їх, неодмінним атрибутом протиприродної економіки, що ґрунтується на псевдопідприємництві, є наявність переважно сектору так званої тіньової економіки, а також надзвичайне поширення економічної злочинності, у тому числі корупції, рейдерства, шахрайства,  фальсифікації товарів, незаконної торгівлі, контрабанди, ухилення від сплати податків, здійснення заборонених видів господарської діяльності, фіктивного підприємництва, обману покупців та замовників, недобросовісної конкуренції, корисливих убивств на замовлення, лобіювання економічного законодавства, яке суперечить суспільним інтересам, випуску або реалізації недоброякісної продукції, експлуатації людини людиною, злочинів проти довкілля, злочинів проти безпеки виробництва тощо. Це створює в Україні феномен кримінальної експлуатації одних людей іншими. Згідно з принципом соціального натуралізму, економічна поведінка людей, що не ґрунтується на природних законах економіки, не може не бути кримінальною.  Проте, як свідчить кримінологічна наука, практика протидії економічній злочинності, що є проявом комплексу сваволі й ілюзій, лише кримінальними покараннями є волюнтаризмом і утопізмом. Кримінальне покарання може бути ефективним у протидії економічній злочинності лише в поєднанні з формуванням соціальної культури громадян, зокрема економічної культури підприємців. Відповідно до принципу соціального натуралізму діє такий природний закон економіки: «яка економічна культура людей – таке й їхнє економічне життя».

Українські громадяни мають припинити жити марновірством, начебто партії, президенти, уряди чи парламенти можуть забезпечити процвітання народу (зокрема економічне благополуччя) у якийсь інший спосіб, без розвитку економічної культури  в суспільстві, – це суперечить природним законам економічного життя. Щоб зрозуміти, наприклад, чому у Швеції живуть так, а в Україні інакше, треба порівняти економічну культуру пересічного шведа і пересічного українця, застосувавши закон «яка економічна культура людей – таке й їхнє економічне життя». В Україні життя буде таким, як у Швеції тоді, коли в пересічного українця економічна культура буде такою, як у пересічного шведа.

Важливе значення для формування економічної культури в суспільстві має правильне розв’язання проблеми поділу людей на бідних і багатих. Цю проблему за принципом соціального натуралізму можна сформулювати так: «Поділ людей на бідних і багатих – це природно чи протиприродно?». Згідно з тим же принципом соціального натуралізму ця проблема має бути розв’язана так. Якщо цей поділ відбувається внаслідок економічної поведінки людей, яка відповідає природним законам економічного життя, зокрема економічної конкуренції, то він є природним. Якщо поділ є наслідком порушення цих законів, то він – протиприродний. В Україні сьогодні поділ людей на багатих і бідних є наслідком економічної поведінки людей, яка є проявом сваволі та ілюзій, а отже, такою, що порушує природні закони економіки і чинне законодавство України, яке має віддзеркалювати зазначені природні закони економіки. Цей протиприродний поділ є одним із чинників, що породжують економічну кризу в Україні. Для соціального прогресу треба забезпечити природний поділ, а зробити це можна не інакше, як шляхом формування належної економічної культури у громадян, що беруть участь в економічному житті суспільства.

У механізмі забезпечення соціального прогресу, згідно з ідеєю соціального натуралізму, важливу роль відіграє також поділ суспільства на еліту й масу. Водночас слід відрізняти справжню еліту від псевдоеліти. Справжня еліта – це люди, які мають передову соціальну (політичну, економічну, правову, моральну) культуру. Їхня роль полягає у тому, щоб вести за собою народні маси шляхом соціального прогресу. Такий поділ є цілком природним, тобто відповідає законам соціальної природи. Протиприродним є стан суспільства, за якого такий поділ відсутній. Якщо в суспільстві немає справжньої еліти, то її місце посідає псевдоеліта. Вона і стає гальмом на шляху до соціального прогресу, затримуючи розвиток соціальної культури громадян.

Псевдоеліта спотворює всі соціальні цінності – уявлення про справедливість, свободу, людські чесноти та ін., без чого соціальний прогрес унеможливлюється. Зокрема, спотворюється ідея лібералізму. В суспільстві під впливом псевдоеліти формується хибне уявлення про політичну, економічну, правову й моральну свободу як уседозволеність: свобода зводиться не до доброї, культурної волі, а до сваволі. Свобода людини, яка  не має соціальної культури, стає сваволею. Ця сваволя й поширилася сьогодні в суспільстві, дискредитуючи ідею лібералізму. Принцип соціального натуралізму дає змогу відрізнити справжній лібералізм від псевдолібералізму. Він указує на те, що природні закони суспільного життя людей є джерелом не лише природних прав для людини, а й природних обов’язків для неї. Ігнорування останніх і є сутністю псевдолібералізму, який виправдовує сваволю, представляючи її як свободу. Отже, роль держави зводиться до того, щоб бути інструментом для зловживань свободою, а не для забезпечення виконання природних обов’язків людьми. Саме це й маємо сьогодні в Україні. Справжній лібералізм, згідно з принципом соціального натуралізму, полягає в тому, що природні закони суспільного життя породжують не лише природні права людини, а й природні обов’язки, для забезпечення виконання яких створюється держава. Коли держава діє в цих межах, тоді й реалізується ідея лібералізму в політиці, економіці, праві, моралі. Саме так має бути розв’язана проблема свободи заради соціального прогресу. І знову напрошується висновок про те, що забезпечення справжньої свободи в суспільстві можливе лише через формування соціальної культури громадян, яка створює у них імунітет проти враження їх сваволею (яка виправдовується псевдолібералізмом).

Задля активізації потенціалу соціальних наук у забезпеченні антикризового соціального прогресу слід застосувати всі доступні засоби формування прогресивної соціальної культури громадян, апробовані у світовій практиці. Зокрема: запровадити заходи, спрямовані на  підвищення  ролі держави у формуванні соціальної культури громадян в Україні з допомогою еліти; організувати всеукраїнські дискусії з нагальних для нашої країни суспільних проблем, які сприяли б формуванню у громадян соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури; пропагувати і популяризувати з допомогою еліти досягнення соціальних наук, необхідні для розвитку соціальної культури громадян; запровадити формування передової соціальної (зокрема, політичної, економічної, правової, моральної) культури особи у школі; реформувати університети для підвищення їхньої ролі  у формуванні соціальної культури громадян; на конкурсній основі з еліти, озброєної передовою соціальною культурою, створити творчі колективи експертів для розв’язання актуальних проблем суспільного життя, які мають значення для соціального прогресу і національної безпеки тощо.

Отже, для виходу з кризи Україні сьогодні потрібна заснована на досягненнях соціальних наук культурна «революція» у світогляді громадян (здійснювана справжньою елітою, у тому числі через університети), яка стане «мотором» соціального прогресу в країні. А відбутися ця культурна «революція» може через просвітницький рух, гасло якого має бути таким: «Вперед – до Природи, керуючись принципом соціального натуралізму!».

Джерела

1. Дюркгейм Э. Социология. – М., 1995. – С. 197.

2. Костенко О. М. Культура і закон – у протидії злу. – Київ: Атіка. – 2008. – 352 с.

3. Костенко О. М. Проблема № 1 сучасної цивілізації (в українському контексті). – Черкаси: СУЕМ. – 2008. – 112 с.

4. Костенко О. М. Як вийти на шлях соціального прогресу (10 тез до дискусії щодо антикризової реформи соціальних наук) // Вісник Національної академії наук України. – 2009. – № 1. – С. 68–76.

5. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения. – Киев: Грайлик. – 1993.

6. Цит. по кн.: Федько Вл. Философия специальных служб. Собрание афоризмов, высказываний и выдержек из оперативных документов . – Киев: издательский дом «Княгиня Ольга», 2006. – С. 357.

Автор: Олександр Костенко