Більше кандидатів, хороших, різних!

На день здачі номера в друкарню ЦВК зареєструвала 14 кандидатів у Президенти України, а очікується, що балотуватимуться в нинішній гонці щонайменше зо три десятки заможних амбітних людей, котрі встигли чи не на порядок наростити свої статки порівняно з попередніми деклараціями, поданими до ЦВК минулої президентської кампанії.

Солідна сума, прописана рядком у держбюджеті на проведення виборів, — це, звісно, казенна крапля в морі в тому «атракціоні» небувалих щедрот, котрий ще два з половиною місяці демонструватимуть претенденти в батьки нації. Одна з найпрозоріших для них статей витрат — заставні два з половиною мільйона гривень. Для порівняння: це — вартість лише двох квартирок економ-класу в столичній новобудові. Збільшений, здається, вп’ятеро порівняно з попереднім фінансовий поріг для участі у виборах-2010, з усього видно, не спроможний скоротити у стільки ж кількість охочих поборотися за симпатії електорату й розказати нам, що хорошого вони зроблять, коли прийдуть до влади на вулиці Банковій. А заодно й дати прочуханки «помаранчевій владі» та її лідерам. Найпевніше, більшість учасників гонки й беруть у ній участь в ім’я отого «заодно», даруйте, якщо помиляюся.

А втім, нехай ідуть! Роботу дають і несуть гроші до казни. Адже за законом назад свої заставні одержать тільки «вихідці» у другий тур. Тож гасло «Більше кандидатів, хороших і різних!» може бути корисним для бюджету.

Та головне — нам, виборцям, при цьому пам’ятати, що весь кандидатський «барабанний бій» маємо витримати задля благородної мети: поповнення казни за рахунок товстосумів. А ще — задля можливості розв’язання своїх, електоратівських, проблем, на котрі було всім начхати протягом минулої каденції. Приміром, якщо з газифікацією проморгали, то звертайтеся, нехай хоча б вулиці заасфальтують, освітлення проведуть, мости відремонтують, теплом у помешканнях забезпечать, ліфти полагодять, допоможуть із лікуванням, навчанням, відновленням справедливості, роботою, зарплатою та багато з чим іще.

За підмогу справді будемо щиро вдячні. Це правда. Як і те, що на підкуп не підемо. Не підемо ж?

Звісно, реальні моментальні «вирішення питань» у передвиборній кампанії — аргумент залізний на користь кандидата. Справам більше вірять, ніж словам. Однак, мабуть, варто пам’ятати, що одноразова ін’єкція щедрості не може стати показником того, що саме станеться з країною в разі перемоги кандидата-скоропомічника. Хабар ділом у ході президентських перегонів залишиться хабаром.

А ми ж проти корупції. Адже ж проти?

А чим кращий хабар словом? — запитаєте. Він іще підступніший: обіцяв, та не женився. Нам багато чого доброго обіцяли в 2004—2005 роках. Що виконано?

Лишилося «вісяком» навіть те, що стосувалося самої особи кандидата, а згодом — переможця. І на світову кризу в цих правдивих запитах кивати не доводиться, тільки на внутрішню, винятково вітчизняну — моральну, владно-управлінську.

Проте в хабарі словом можна розпізнати фальш на етапі самої президентської кампанії. Якщо, до прикладу, кандидат обіцяє манну небесну чи золотий дощ, а управляти небесами не має повноважень, то хоч як крути, наче циган сонцем, не розверзнуться вони цими благами для народу. Навіть якщо припаси «крупи» в надлишках, а золоті хмари нависають у нас над головами. Без більшості в парламенті Президентові не вдасться просипати або пролити на наші голови благодать. А все тому, що з часів вилучення з Конституції УРСР статті шостої про керівну й спрямовуючу роль компартії нема такої ні ролі, ні партії в нашій державі. Нікому люд не довіряє владу сповна. І правильно робить. Однак при цьому й Президент України у нас не належить до жодної з гілок державної влади. Він у нас — гарант. А що це означає на практиці, яка це гілка влади, нікому в нашому «королівстві» невідомо. Навіть самому главі держави. Роль монарха приваблива теоретично, але тіснувата практично. Не тільки для нинішнього, а й для наступного, котрий нині в кандидатах ходить. Це вони всі розуміють. Однак обіцяють те, що за своїх повноважень, але без власної парламентської більшості й, відповідно, уряду реалізувати не зможуть, не порушуючи законів і Конституції, не вдаючись до послуг Конституційного Суду як провідника волі Президента.

От і виходить анархія: уряд видає документи — Президент скасовує, парламент приймає закони — Президент ветує, а КС, як його адвокат, витлумачує. Так спотворена в Україні загалом прогресивна, притаманна демократичним суспільствам і державам система «стримувань і противаг» перманентно продукує владні скандали, котрими ситі по горло вже не тільки в рідних пенатах, а й зарубіжних інституціях.

А бомбочка закладена в Конституції. На жаль, її неандертальське реформування, природно, нічого доброго не дало. Президент у нас так і залишився з амбіціями, реалізація яких — мов «топорна» робота, наперекір законодавчій чи виконавчій гілкам влади, хоч які депутати будуть у парламенті, хоч хто очолить уряд.

Ось тому в кандидатів у Президенти важливо з’ясувати: яку модель влади вони обстоюють; яка, на їхній погляд, виборча система може перетворити парламент не на закрите акціонерне товариство фінансових корпорацій і кланів, а на правдивий інструмент влади народу; які реформи Конституції вважають доцільними; яку саме роль відводять Президентові. Хоча їх з ходу звинуватять у тому, що намагаються, мовляв, переписати Основний Закон для себе, розширити свої повноваження, все ж корисно дізнатися про їхні апетити, до того ж висловлені своїми словами, усвідомлено й максимально точно. Приміром, чи має, нехай у майбутньому, на їхню думку, Президент очолити виконавчу гілку влади? Чи таким собі «п’ятим колесом до воза» й залишатиметься, а справжня виконавча влада належатиме канцлерові?

Нехай це й не парламентські вибори, а президентські, все ж цікаво знати,  кого кандидати бачать на чолі уряду, якщо переможуть, на кого спиратимуться в законодавчому органі. Тоді зрозуміліше, фактурніше вимальовуватимуться й перспективи нинішнього складу парламенту. А як замислили дострокові вибори, то за якою системою і яка мета оновлення парламенту? Взяття всієї повноти влади для досягнення «керівної і спрямовуючої ролі» однієї партії чи все-таки подолання корупції під час формування влади?

А якщо прислухатися лише до гасел, якими вже нині говорять кандидати в Президенти, та втягуватися до смакувань «чорнухою» від політтехнологів на адресу конкурентів (а ми її вже кілька порцій скуштували), ще довго доведеться вдовольнятися хабарами-гаслами. Причому господарі цих гасел як дали слово, так його і заберуть. Адже вони господарі. Чи ми?..

Автор: Світлана ПИСАРЕНКО