№21, листопад 2009
На день здачі номера в друкарню ЦВК зареєструвала 14 кандидатів у Президенти України, а очікується, що балотуватимуться в нинішній гонці щонайменше зо три десятки заможних амбітних людей, котрі встигли чи не на порядок наростити свої статки порівняно з попередніми деклараціями, поданими до ЦВК минулої президентської кампанії.
Солідна сума, прописана рядком у держбюджеті на проведення виборів, — це, звісно, казенна крапля в морі в тому «атракціоні» небувалих щедрот, котрий ще два з половиною місяці демонструватимуть претенденти в батьки нації. Одна з найпрозоріших для них статей витрат — заставні два з половиною мільйона гривень. Для порівняння: це — вартість лише двох квартирок економ-класу в столичній новобудові. Збільшений, здається, вп’ятеро порівняно з попереднім фінансовий поріг для участі у виборах-2010, з усього видно, не спроможний скоротити у стільки ж кількість охочих поборотися за симпатії електорату й розказати нам, що хорошого вони зроблять, коли прийдуть до влади на вулиці Банковій. А заодно й дати прочуханки «помаранчевій владі» та її лідерам. Найпевніше, більшість учасників гонки й беруть у ній участь в ім’я отого «заодно», даруйте, якщо помиляюся.
А втім, нехай ідуть! Роботу дають і несуть гроші до казни. Адже за законом назад свої заставні одержать тільки «вихідці» у другий тур. Тож гасло «Більше кандидатів, хороших і різних!» може бути корисним для бюджету.
Та головне — нам, виборцям, при цьому пам’ятати, що весь кандидатський «барабанний бій» маємо витримати задля благородної мети: поповнення казни за рахунок товстосумів. А ще — задля можливості розв’язання своїх, електоратівських, проблем, на котрі було всім начхати протягом минулої каденції. Приміром, якщо з газифікацією проморгали, то звертайтеся, нехай хоча б вулиці заасфальтують, освітлення проведуть, мости відремонтують, теплом у помешканнях забезпечать, ліфти полагодять, допоможуть із лікуванням, навчанням, відновленням справедливості, роботою, зарплатою та багато з чим іще.
За підмогу справді будемо щиро вдячні. Це правда. Як і те, що на підкуп не підемо. Не підемо ж?
Звісно, реальні моментальні «вирішення питань» у передвиборній кампанії — аргумент залізний на користь кандидата. Справам більше вірять, ніж словам. Однак, мабуть, варто пам’ятати, що одноразова ін’єкція щедрості не може стати показником того, що саме станеться з країною в разі перемоги кандидата-скоропомічника. Хабар ділом у ході президентських перегонів залишиться хабаром.
А ми ж проти корупції. Адже ж проти?
А чим кращий хабар словом? — запитаєте. Він іще підступніший: обіцяв, та не женився. Нам багато чого доброго обіцяли в 2004—2005 роках. Що виконано?
Лишилося «вісяком» навіть те, що стосувалося самої особи кандидата, а згодом — переможця. І на світову кризу в цих правдивих запитах кивати не доводиться, тільки на внутрішню, винятково вітчизняну — моральну, владно-управлінську.
Проте в хабарі словом можна розпізнати фальш на етапі самої президентської кампанії. Якщо, до прикладу, кандидат обіцяє манну небесну чи золотий дощ, а управляти небесами не має повноважень, то хоч як крути, наче циган сонцем, не розверзнуться вони цими благами для народу. Навіть якщо припаси «крупи» в надлишках, а золоті хмари нависають у нас над головами. Без більшості в парламенті Президентові не вдасться просипати або пролити на наші голови благодать. А все тому, що з часів вилучення з Конституції УРСР статті шостої про керівну й спрямовуючу роль компартії нема такої ні ролі, ні партії в нашій державі. Нікому люд не довіряє владу сповна. І правильно робить. Однак при цьому й Президент України у нас не належить до жодної з гілок державної влади. Він у нас — гарант. А що це означає на практиці, яка це гілка влади, нікому в нашому «королівстві» невідомо. Навіть самому главі держави. Роль монарха приваблива теоретично, але тіснувата практично. Не тільки для нинішнього, а й для наступного, котрий нині в кандидатах ходить. Це вони всі розуміють. Однак обіцяють те, що за своїх повноважень, але без власної парламентської більшості й, відповідно, уряду реалізувати не зможуть, не порушуючи законів і Конституції, не вдаючись до послуг Конституційного Суду як провідника волі Президента.
От і виходить анархія: уряд видає документи — Президент скасовує, парламент приймає закони — Президент ветує, а КС, як його адвокат, витлумачує. Так спотворена в Україні загалом прогресивна, притаманна демократичним суспільствам і державам система «стримувань і противаг» перманентно продукує владні скандали, котрими ситі по горло вже не тільки в рідних пенатах, а й зарубіжних інституціях.
А бомбочка закладена в Конституції. На жаль, її неандертальське реформування, природно, нічого доброго не дало. Президент у нас так і залишився з амбіціями, реалізація яких — мов «топорна» робота, наперекір законодавчій чи виконавчій гілкам влади, хоч які депутати будуть у парламенті, хоч хто очолить уряд.
Ось тому в кандидатів у Президенти важливо з’ясувати: яку модель влади вони обстоюють; яка, на їхній погляд, виборча система може перетворити парламент не на закрите акціонерне товариство фінансових корпорацій і кланів, а на правдивий інструмент влади народу; які реформи Конституції вважають доцільними; яку саме роль відводять Президентові. Хоча їх з ходу звинуватять у тому, що намагаються, мовляв, переписати Основний Закон для себе, розширити свої повноваження, все ж корисно дізнатися про їхні апетити, до того ж висловлені своїми словами, усвідомлено й максимально точно. Приміром, чи має, нехай у майбутньому, на їхню думку, Президент очолити виконавчу гілку влади? Чи таким собі «п’ятим колесом до воза» й залишатиметься, а справжня виконавча влада належатиме канцлерові?
Нехай це й не парламентські вибори, а президентські, все ж цікаво знати, кого кандидати бачать на чолі уряду, якщо переможуть, на кого спиратимуться в законодавчому органі. Тоді зрозуміліше, фактурніше вимальовуватимуться й перспективи нинішнього складу парламенту. А як замислили дострокові вибори, то за якою системою і яка мета оновлення парламенту? Взяття всієї повноти влади для досягнення «керівної і спрямовуючої ролі» однієї партії чи все-таки подолання корупції під час формування влади?
А якщо прислухатися лише до гасел, якими вже нині говорять кандидати в Президенти, та втягуватися до смакувань «чорнухою» від політтехнологів на адресу конкурентів (а ми її вже кілька порцій скуштували), ще довго доведеться вдовольнятися хабарами-гаслами. Причому господарі цих гасел як дали слово, так його і заберуть. Адже вони господарі. Чи ми?..
Автор: Світлана ПИСАРЕНКО
Архів журналу Віче
![]() |
№7 |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Ексдержсекретар Трампа розповів, яким може бути його "мирний план" для України
Сікорський про дозвіл Україні бити вглиб РФ: Крапля камінь точить
Як знайти надійний пункт прийому алюмінію в Києві?
Почему опытные туристы выбирают Lowa
Порівняння вісків для виготовлення свічок
Президент Словаччини погрожує Україні через припинення транзиту роснафти
Чехія готує нову ініціативу з постачання Україні снарядів на 2025 рік
Штаб Трампа подав скаргу на Гарріс через передачу грошей із фонду Байдена
Польський міністр назвав вирішення історичних суперечок щодо Волині умовою вступу України до ЄС
Голова Секретної служби США, яка не попередила замах на Трампа, подала у відставку