Белз повертає давню славу

Є на Львівщині місто Белз із населенням 2 тисячі 400 осіб, у якому зупинився час. І це не перебільшення: фантом 1000-літнього минулого огорнув його, наче капсула. Так було колись. Так є зараз. Але знайшовся чоловік, котрий зумів упрягти це минуле до великого сучасного потужного потяга, що вже вивіз Белз на перспективні європейські простори. Нині міський голова Іван Калиш разом із групою вчених – істориків, археологів, реставраторів, архітекторів – на невеличкому клаптику землі творить неперевершений центр паломництва й туризму світового значення.

Богородиця врятувала місто від татар, щоб месія прийшов

Славна історія древнього княжого града Белза особливо непокоїла тих, хто в радянські часи поставив йому діагноз безперспективного, депресивного міста. Довкола болота, три кілометри від кордону з Польщею, 70 – від Львова. А в самому місті повно дивовижних, із таємничою історією споруд – синагог і костелів, каплиць і монастирів, церков і цвинтарів із кам’яними хрестами, з мацевами. Збереглося  й  урочище «Замочок», куди здавна приїздили прочани по зцілення, бо звідси  походить найбільша святиня християнського світу –  чудотворна ікона Матері Божої Белзької, яка врятувала місто від набігу татар, нині відома як Матір Божа Ченстоховська – покровителька Польщі.

 Коли ж у 1953 році з Белза остаточно виселили все корінне населення, нова влада почала будувати світле майбутнє. У християнських храмах і монастирях зробили склади різного профілю. А ось розкішні за архітектурою святині хасидів – синагогу й бет-гамідраш (навчальний заклад із бібліотекою) розібрали по цеглині. Натомість звели стадіон і нову школу. Керувалися при цьому таким висновком: євреїв у Белзі немає, бо їх знищили під час Першої і  Другої світових воєн, отож і пам’ятки їхні не потрібні.

– За вказівкою радянських ідеологів знесли унікальну пам’ятку світового значення –  белзьку синагогу, що була архітектурною домінантою міста, бо саме до неї за повір’ям мав зійти з неба сам месія. Упродовж двох століть сюди з усього світу  їхали прочани. Адже Белз із кінця ХVІІІ століття був центром хасидизму. Звідси походить династія рабинів Роках, з яких п’ятий Роках нині мешкає в Єрусалимі, – розповідає історик архітектури Оксана Бойко.

На місцевому цвинтарі познімали хрести з могил січових стрільців, учасників створення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Натомість поставили типові пам’ятники Леніну та Марксу, збудували ПТУ й кінотеатр. Близькість Белза до кордону з Польщею перешкоджала його розбудові: був заборонений розвиток промисловості, не велося жодне будівництво. Місто довго животіло без елементарних благ цивілізації.

Як недоліки стали його перевагами

2001 року постановою Кабінету Міністрів України створено Державний історико-культурний заповідник у місті Белз. Його територія становить 38 гектарів і складається з чотирьох заповідних зон: 1. Урочища «Замочок» – колишнього княжого міста з передмістям. 2. Середмістя, де розташована низка пам’яток архітектури ХVII сторіччя: ансамбль церкви св. Миколая з монастирськими будівлями (колишній монастир сестер-домініканок), Ратуша з руїнами колишнього парафіяльного костелу (монастир домініканців), вежа-каплиця 1606 року, а також Ринкова площа ХVII сторіччя, важлива історична забудова. 3. Християнського цвинтаря з церквою св. Параскеви ХVII сторіччя. 4. Єврейського цвинтаря ХVII–ХХ сторіч і залишків оборонного валу ХVII сторіччя.

Уже четверту каденцію в Белзі обирають головою Івана Калиша. Бо саме  він змоделював його відновлення, згадавши мудрі слова героя відомої кінострічки «Кавказька полонянка»: «Той, хто нам заважає, той нам і допоможе».

– Бо, якщо місто не розбудовувалося, то воно не спотворене цивілізацією й зберегло давню структуру. Це вже плюс – зауважує Іван Калиш. – «Завдяки» застійним процесам дійшли до наших днів у первозданному вигляді чимало сакральних споруд, яким по 200–300 років. Є ще один позитив. Те, що в Белзі віками проживали й українці, й євреї, й поляки, лише збагачує його багатонаціональну культуру. Навіть руїни пам’яток, які ніхто ніколи не вважав окрасою міста, стали особливо цінними, коли виникла ідея створити історико-культурний заповідник.

Відтак з’явилася громадська організація «Белзька земля», що об’єднала активістів, а також львівських науковців й істориків, які розробили проектно-кошторисну документацію, будівельне обґрунтування створення заповідника з охорони історико-культурної спадщини.

Сьогодні міська рада й адміністрація заповідника – у вже відреставрованому будинку Ратуші. У невеликому фойє на стіні привертає увагу майстерно виконане художнє панно з портретами давніх правителів Белзької землі – князів і воєвод. На першому поверсі – кабінети працівників заповідника й невеликий краєзнавчий музей, на другому – міська рада. Далі  сходи ведуть до залу, в якому під час реставраційних робіт відкрили й відновили надзвичайної краси барокові малювання ХVII сторіччя. На одному зображено сцену: отець-домініканець торгується з юдеєм-лихварем. Лихвар тримає терези з неврівноваженими шальками й емоційно переконує отця, вочевидь, у своїй непомильності. А монах пальцем лівої руки вказує на розп’яття, ніби кажучи: «Побійся Бога!», а правою рукою нотує угоду.

– 2003 року ми розробили генеральний план розвитку заповідника та комплексну програму збереження історико-культурної спадщини, – розповідає Іван Калиш. – Відтак у місті постійно працюють археологи, які роблять дедалі нові відкриття. Ще донедавна ми не знали призначення  вежі 1606 року, а нині біля неї вчені виявили давні поховання. Тепер зрозуміло, що то – каплиця. Нині це невелике приміщення надали для виставки картин художників, які нещодавно брали участь у міжнародному пленері «Белзька земля».

Що два роки на базі заповідника вчені проводять наукові конференції, присвячені дослідженням і відкриттям на белзькій землі. Матеріали кожної конференції публікує спеціальний вісник. Уже вийшли друком три журнали, яким можуть позаздрити навіть столичні наукові заклади. Реставратори й будівельники, що працюють на історичних об’єктах, відчули брак кваліфікованих кадрів. Тому в місцевому ПТУ почали опановувати нові робітничі професії – різьбаря по каменю та дереву, а також зварника.

Не інакше, як святий Іван голові міста допомагає

Белз засновано на рубежі Х–ХІ сторіч. Уперше він згадується в «Повісті временних літ», коли змальовуються події 1030 року. Місто закладене в заплаві річок Солокія та Річиця. Звідси походить слово «белз» («бевз»), що означає багнисту, вогку місцину. З 1170 до 1462 року Белз – столиця Белзького князівства. У 1377 році місту надано Магдебурзьке право, яке передбачало звільнення купців від сплати багатьох різновидів мита й наявність тут складу солі. З 1462 до 1772 року Белз – столиця Белзького воєводства. Після занепаду воєводства місто приєднують до Габсбурзької монархії. Із розпадом Австрії з початку листопада 1918 року до кінця січня 1919 року є повітовим центром ЗУНР. Після Першої світової війни влада Речі Посполитої намагалася відродити місто. У вересні 1939 року Белз захопили німці. Це був час голокосту для місцевих євреїв. У 1944 році місто ввійшло до складу Польської Республіки. У 1946 році всіх його мешканців української національності виселили. Залишилося 800 осіб польського населення. Згідно з договором між СРСР і ПНР у 1951 році Белз увійшов до складу Радянської України в обмін на Устрицький район, територія якого раніше належала Польщі, й став райцентром Забузького району Львівської області. З 1963 року входить до складу Сокальського району Львівської області.

Містичні історії, якими оповитий Белз, святі, на честь котрих збудовано храми, де нині моляться люди, – усе це живить ауру давнього міста. У цьому переконані всі. Адже за дивним збігом обставин саме в день Івана Предтечі, тобто 19 січня 2005 року, Верховна Рада прийняла постанову про відзначення 1000-ліття Белза, а розпорядження Кабінету Міністрів про заходи до святкування цього ювілею затверджено в день святого Івана – 7 липня 2005 року.

– Ці документи були для мене найціннішим подарунком на іменини, – пригадує Іван Калиш. – Вищі сили сприяють відродженню Белза, бо він був незаслужено забутий, а його мешканці зазнали багато бід. Навіть те, що вчора не можна було врятувати, нині ми реставруємо. Наші будівничі роблять неможливе: з руїн підняли дерев’яну церкву Параскеви, а тепер, провівши ретельне обстеження, стабілізували процес руйнації фундаменту будівлі Комплексу домініканців. На це витрачено мільйон гривень. А будівля ввійшла до переліку туристичних об’єктів, які готують до «Євро-2012». Після реставрації відкриємо тут музей археології, бо вже маємо колекцію історичних знахідок, що їх зробили вчені під час розкопок у Белзі.

До Белза дедалі частіше приїздять туристи. У вихідні урочище «Замочок» заповнюють прочани. Адже там у відреставрованій каплиці нині є копія ікони Матері Божої Белзько-Ченстоховської, яку нещодавно подарувала польська громада. Та не тільки у християнському світі знають про Белз. Уже двічі сюди приїздила громада хасидів. Вони збудували молитовний дім із готелем, опорядкували територію єврейського цвинтаря.

– Щоб належно приймати туристів, – переконаний міський голова, – провели понад 22 кілометри основного  газопроводу від Великих Мостів до Белза, тепер пускаємо вітки містом і навколишніми селами. Прокладаємо каналізацію, будуємо очисні споруди. Уже на 75 відсотків  об’єкти готові, але нинішнього року припинилося фінансування.

До «Євро-2012» приватні підприємці планують відкрити два готелі на 80 і 120 місць. Маємо цифрову телестанцію, швидкісний Інтернет. Надали 60 земельних ділянок під індивідуальне будівництво, є ще 100 заяв від молодих сімей. Люди  вперше відчули перспективу розвитку міста як туристичного центру. Белз уже є одним із пунктів відомого туристичного маршруту «Золота підкова». Ми захистили у трьох міністерствах концепцію створення митного переходу Белз–Будинів, який збудують до «Євро-2012», бо  довжина об’їзної дороги лише 2 кілометри.

Завдяки близькості Белза до кордону з Польщею з’явився новий  туристичний маршрут Белз–Белжець протяжністю 240 кілометрів. Цей україно-польський проект фінансує Міністерство закордонних справ Польщі, а його учасниками є заповідник і міська рада Белза.

Державний історико-культурний заповідник перейшов у підпорядкування Міністерства регіонального розвитку та будівництва України. До його складу ввійшли  історичні об’єкти навколишніх сіл. У Сокальському районі є 25 пам’яток культури, які потребують збереження й теж увійдуть до складу заповідника.

– Міська рада планує розробити проект розвитку Белза як територіальної громади з приєднанням навколишніх сіл, – поділився своїми задумами Іван Калиш. – Звісно, доведеться пройти через місцевий референдум. Але такі програми розвитку територіальних громад –  стратегія майбутнього розвитку.

Львів – Белз.

Автор: Лариса Марчук