Особливості політичних комунікацій в умовах розвитку технологій інформаційного суспільства

В Україні, навіть порівняно з попереднім десятиліттям, відбулися радикальні зміни у сфері політичної комунікації. І це знайшло вияв не тільки у змісті та інтенсивності комунікації, а й у її засобах. Найважливішу роль у системі політичних комунікацій почали відігравати інноваційні медіа-технології.
Останні істотно змінюють спосіб життя людей, характер організації трудових процесів і процедур, а також взаємодії різних сфер суспільства. З’являються нові критерії оцінки рівня розвитку суспільства: кількість доступних джерел інформації для кожної людини, темпи інтернетизації, кількість фахівців у галузі комп’ютеризації й Інтернету.

Із розвитком інтернет-технологій для людини стало можливим одержувати необхідні відомості «тут і зараз».  Не буде перебільшеним висновок, що використання інноваційних медіа-технологій у політичних комунікаціях може перевернути уявлення як про систему забезпечення політичної діяльності, так і про традиційні інструменти політичної участі. А це є важливим для теорії й практики політичної науки. Тому немає сумнівів, що монографія В. Недбая «Сучасні політичні комунікації: медійно-технологічний аспект» буде помічена всіма фахівцями, котрі цікавляться цією темою.

Згадане монографічне дослідження – перше з цієї проблематики у вітчизняній політичній науці, що, безперечно, саме по собі вже є науковим здобутком, але все-таки не головним. Головне те, що воно істотно збагатило теоретичну основу дослідження політичних комунікацій, відбивши медійно-технологічний аспект проблеми, який раніше в науковій літературі розглядався лише епізодично.

Безсумнівною заслугою автора є ґрунтовний аналіз еволюції медіа-технологій від суспільства первісного до інформаційного. Читач дізнається, що сучасна інформаційна революція, змінивши політичну картину світу, владно диктує нові принципи й правила політичних комунікацій. Найяскравіша риса сучасності – ослаблення традиційного політичного поля. Так, іще недавно не просто традиційною, а найдавнішою формою політичних комунікацій вважалися переговори. А нині вже неможливо уявити сучасну концепцію політичних комунікацій без мас-медіа й інформаційних технологій. Тож, вважає автор, однією з ключових особливостей політичної комунікації стало використання спеціалізованих структур.

Не можна не погодитися з висновком автора, що історична тенденція розвитку масової комунікації полягає в постійному збільшенні каналів поширення інформації. До того ж поява кожного нового засобу масової інформації не веде до зникнення попередніх засобів комунікації. Новий ЗМІ посідає свою нішу й, звичайно ж, змінює характер і структуру інформаційно-комунікаційного простору.

Кожна нова наукова проблема потребує розвитку й відновлення понятійного апарату. Тому позитивним є те, що автор ввів у науковий політологічний дискурс поняття «інноваційні політичні медіа-технології». На його думку, інноваційні політичні медіа-технології – це цифрові, комп’ютерні, інформаційні, мережеві технології й комунікації, продукція яких має політичний характер, є інтерактивною. В. Недбай не тільки дав визначення цього поняття, а й виокремив критерії, які відрізняють інноваційні медіа від традиційних. У роботі обґрунтовано, що головним елементом в ідеології інноваційних медіа стала інтерактивність, яка є результатом стрімкого збільшення кількості точок доступу в Інтернет.

Автор спробував довести, що політична комунікація в інформаційному суспільстві набуває властивостей і структури, які відповідають логіці мережевого суспільства. І йому це вдалося. Політична комунікація в умовах становлення мережевого суспільства – це комунікація між образами, трансльованими за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Політична комунікація набуває властивості віртуальності, симуляції, міфологізації й медіатизації.

Заслуговує на увагу запропонований автором підхід до визначення структури політичної комунікації, сформованої за мережевим принципом. Її, на його думку, утворюють рівні за статусом учасники комунікативного процесу: політичні інтернет-комунікатори, комунікаційні канали й технічні способи обміну, виробництва, інформування та здійснення зворотного зв’язку. При цьому політичні сили, не представлені в засобах масової комунікації, фактично виключаються з політичної комунікації і, отже, громадського життя.

Автор слушно вважає, що в результаті застосування інноваційних медіа-технологій сучасна система політичної комунікації набуває імітаційного характеру. Це засвідчують віртуалізація й театралізація політичного процесу, тож межа між справжнім і ілюзорним простором політики стирається. Водночас імітація політики не означає відсутності політичного процесу як такого, йдеться винятково про його медійне відбиття.

Інтрига книжки в тому, що автор намагається дати відповіді на запитання: чи залежать місце й роль політичних комунікацій від технічних засобів передачі інформації, а також як вони залежать від цілей і способів символізації? В. Недбай переконливо доводить, що сучасні технічні засоби комунікації, передаючи незнані раніше обсяги інформації мільйонам людей, впливають на політичне життя, диктують зразки поведінки, відбивають і формують суспільну думку. За минулі півстоліття медіа-технології стали не лише фундаментом управління інформацією, а й засобом підтримки соціальних зв’язків, зокрема політичних.

В. Недбай робить висновок: систему комунікації можна вважати демократичною, якщо вона не тільки є технічно сучасною, інтерактивною, двосторонньою, а й відповідає іншим демократичним вимогам – таким, як правовий і моральний контроль суспільства над діяльністю ЗМІ, забезпечення справжнього плюралізму думок, прямий контакт між відправниками й одержувачами інформації, децентралізація інформаційних каналів, повага до свободи слова й конфіденційності приватного життя.

Дуже цікавим, з погляду теорії, є проведений автором аналіз підходів до розгляду співвідношення традиційних ЗМІ й блогів, зіставлення традиційної друкованої літератури й мережевої онлайнової творчості. Це дало змогу дійти висновку: блоги не можна класифікувати як належні до якогось розряду вже наявних явищ інтернет-простору. Йдеться про зовсім нове явище, що, безперечно, впливає на процес політичної комунікації й формування медіа-простору, надає їм нових відтінків.

На жаль, обмежений обсяг рецензії не дозволяє описати всі достоїнства монографічного дослідження В. Недбая, бо їх справді багато. Це ідеї автора й про інтернет-комунікації, і про технології електронного та мобільного уряду тощо.

Загалом книга переконує: зміни, які відбуваються в політиці й політичних комунікаціях, свідчать, що в ХХІ столітті, столітті комунікацій, перед політичними силами постають нові виклики. Розвиток інформаційних технологій змушує публічну політику функціонувати за новими, раніше не відомими їй законами.

Автор: Лариса КОЧУБЕЙ