№19, жовтень 2009
Трагедії в Бабиному Яру – 68 років
Бабине літо. Бабин Яр. Кожної осені її найласкавіші дні парадоксальним чином перетинаються з датами київської трагедії. Цього разу – вже 68-річної давнини. Утім, такі криваві сторінки не мають терміну старіння. Й навіть дорослішання.
Адже історія не дорослішає на своїх чорних поворотах – вона деградує. Історія ганьбить себе, доводячи: немає істоти, жорстокішої за людину. На криваві свідомі (!) розправи спроможна виключно вона. Винаходити теорії та мотиви для позбавлення життя – це також її, людини, «особлива» прерогатива.
…Три роки тому, щойно зійшовши з трапа літака в Борисполі, знаменитий Стівен Спілберг попросив відвезти його до Бабиного Яру. Націлившись на майбутнє фільмування величезної біди часів Другої світової, кінематографіст (коріння якого – в Україні) намагався уявити бодай крихту того, що тут відбувалося понад 60 років тому. Розмірковував, слухав якось відсторонено своїх супутників. А потім голлівудський метр із гіркотою посумував, що в центрі яруги – станція підземки.
Тунелі метро нині збайдужіло ріжуть ґрунт на частини. А в 1941 – 1943 роках на клапті землі між Лук’янівкою та Сирцем
фашисти розстріляли понад 150 тисяч людей. Згідно з різними версіями, цифра коливається. Річ у тім, що сліди злодіянь загарбники, відступаючи, намагалися приховати. Зокрема, змушували полонених спалювати трупи.
Першими молох Яру «заковтнув» 752 душевнохворих із «павловки». Далі – київських євреїв. Їм нацисти наказали зібратися докупи з документами й цінними речами нібито для переселення в безпечні регіони. А далі, упродовж вересня-жовтня, розстріляли десятки безневинних. У Бабиному Яру зустріли смерть матроси Дніпровського загону Пінської військової флотилії, члени ОУН (серед них – поетеса Олена Теліга з чоловіком), цигани й представники інших категорій населення, які, на думку арійських господарів світу, не мали права жити.
«Усе мовчки тут волає», – писав колись Євтушенко про цю місцину, над якою хіба що чути «шелест диких трав». І так само мовчки, непомітно серед цієї травички виростають рік у рік чергові пам’ятники. Вони ніби нові декорації картини, фільмування якої для Спілберга – останнім часом ледь не справа життя. Хоча, певне, він краще від усіх усвідомлює: кіно, правдивіше за ту жахливу реальність, створити не можна.
Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА
Архів журналу Віче
![]() |
№12 |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Сухий душ медичний SHOWER PACK
Politico: Мішель скоротить візит до Китаю через погрози Орбана щодо України
Politico: Макрон запросив Орбана, аби переконати щодо вступу України у ЄС
Фінляндія почне виробництво артилерійських боєприпасів для України
У Єврокомісії налаштовані відстоювати скасування дозволів попри польські вимоги
Зеленський проведе закритий брифінг для сенаторів США
Туристичні меблі — запорука комфортного відпочинку
Капюшони капори — родзинка зимового стилю
Білий дім: Хто в Конгресі не підтримає додаткові кошти для України, допоможе Росії
ЗМІ: Орбан у новому листі просить Мішеля не виносити на саміт ЄС рішення щодо України