Проект Єдиного економічного простору: російське та українське бачення

Публічний старт проекту Єдиного економічного простору відбувся 23 лютого 2003 року в Москві, коли президенти України, Білорусі, Росії та Казахстану домовилися підготувати до вересня 2003 року угоду про формування ЄЕП та підписали відповідну спільну заяву.
Уже після лютневих домовленостей щодо реалізації проекту ЄЕП, які дали Москві надію на активніше втягнення України в реінтеграційні процеси, Путін у своєму черговому посланні Федеральним Зборам від 16 травня 2003 року чітко зазначає: «Ми розглядаємо простір СНД як сферу наших стратегічних інтересів. Ми також виходимо з того, що і для держав Співдружності Росія є зоною їхніх національних інтересів» [8].

Стратегічне бачення російською стороною проекту ЄЕП 22 серпня 2003 року тодішній глава уряду Росії М. Касьянов роз’яснив як чотиристоронній проект «єдиного економічного простору з єдиними податками, тарифами, енерготранспортною системою, де буде єдиний економічний режим і як останній штрих інтеграції – єдина валюта» [4].

Уже на початку роботи над проектом ЄЕП його суть і форми реалізації сторони  розуміли по-різному.

Концептуальні причини розбіжностей полягали в тому, що російське бачення ЄЕП суперечило офіційно задекларованому у Посланні Президента України Л. Кучми «Європейський вибір» від 30 квітня 2002 року стратегічному курсу на європейську інтеграцію [9]. Росія сподівалася, що Україна відкоригує акценти свого курсу, отримавши преференції у сфері зовнішньоторговельних відносин із найбільшими країнами СНД.

Проте в публічній площині сторони обговорювали переважно економічні аспекти реалізації ЄЕП: Україна наполягала на запровадженні лише зони вільної торгівлі (ЗВТ) без обмежень і вилучень, а Російська Федерація – на погодженні глибших форм економічної інтеграції, зокрема митного союзу і навіть запровадження єдиної валюти.

Своєрідною відповіддю М. Касьянову були слова міністра закордонних справ України А. Зленка в інтерв’ю газеті «День» від 28 серпня 2003 року: «Наш стратегічний курс – це європейська інтеграція... Україна інтегрується в ЄЕП настільки, наскільки це сумісно з її євроінтеграційними прагненнями... Україна розглядає ЄЕП як інструмент для створення рамкових умов розвитку економічного співробітництва на пострадянському просторі. Метою нашої участі в цьому механізмі є ефективно функціонуюча зона вільної торгівлі без вилучень та обмежень... Ми це [створення наднаціонального органу] виключаємо із самого початку, про що чітко заявила наша делегація» [3].

Питання домовленостей щодо ЄЕП двічі (3 і 10 вересня) гостро дискутувалося на засіданнях Кабінету Міністрів України, і двічі ухвалення остаточного рішення з нього відкладали.

У результаті, виконуючи протокольне рішення засідання КМУ від 10 вересня 2003 року, три міністерства – закордонних справ, юстиції та економіки і з питань європейської інтеграції – підготували проект застережень України щодо проектів угоди й концепції про формування ЄЕП. Документ, підписаний 12 вересня К. Грищенком, О. Лавриновичем і В. Хорошковським, пропонував чітко зафіксувати, що «Україна вважає кінцевою метою своєї участі в ЄЕП створення ефективно функціонуючої зони вільної торгівлі». У документі сім змістовних застережень стосовно російських пропозицій, по суті, були спрямовані на те, щоб вилучити з угоди щодо ЄЕП усі закладені російськими авторами проекту інтеграційні механізми.

1. Україна бере участь в Угоді про формування ЄЕП і застосовуватиме Угоду й Концепцію формування ЄЕП у межах і формах, що не суперечать Конституції України та стратегічному курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію, а також її самостійному вступу до СОТ у найближчій перспективі.

2. Україна розуміє терміни «інтеграція», «інтегрування», «інтеграційні процеси», «інтеграційна взаємодія» та «інтеграційні заходи» як співробітництво, здійснюване на основі принципів суверенної рівності і спрямоване на формування зони вільної торгівлі відповідно до принципів, норм і правил СОТ.

3. Україна братиме участь у механізмах регулювання й заходах ЄЕП у рамках, що не перешкоджають її євроінтеграційному курсу або не суперечать новим напрямам і формам співробітництва України з ЄС.

4. Україна не делегуватиме своїх повноважень єдиному органу в рамках ЄЕП. Рішення єдиного регулювального органу й інших органів ЄЕП є обов’язковими для України за умови її згоди з цими рішеннями та їхньої відповідності Конституції й національному законодавству України.

5. Україна не вважає для себе обов’язковими положення щодо проведення єдиної зовнішньоторговельної політики, формування спільних митних тарифів, уніфікації торговельних режимів держав-учасниць стосовно третіх країн, а також єдиної політики в галузі тарифного й нетарифного регулювання, охорони прав інтелектуальної власності, єдиних правил конкуренції.

6. Україна бере участь у гармонізації законодавства держав–учасниць ЄЕП, уніфікації принципів розробки й застосування технічних регламентів і стандартів, санітарних і фітосанітарних норм тією мірою, якою це не суперечить Угоді про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС від 16 червня 1994 року.

7. Україна залишає за собою право формулювати застереження до будь-яких договорів у рамках ЄЕП [11].

Стратегічна мета проекту ЄЕП, яка полягала у створенні нового інтеграційного об’єднання на євразійському геополітичному просторі, була очевидною для політиків і громадськості із самого початку.

Зокрема, свою стурбованість активним просуванням Росією проекту ЄЕП висловила Єврокомісія. 11 вересня 2003 року під час візиту до України єврокомісар із питань розширення ЄС Г. Ферхойген публічно попередив українське керівництво про суперечності між засадами ЄЕП і СОТ та про те, що приєднання України до ЄЕП вплине на відносини між ЄС та Україною. Він також зазначив, що «Україна має бути обережною в питанні ЄЕП… Якщо ЄЕП набуде форми митного союзу, це викличе наслідки, що позначаться на відносинах України з ЄС, а також вплине на вступ України до СОТ».

Під час зустрічі з Г. Ферхойгеном Президент Л. Кучма, у свою чергу, підтвердив, що: «Україна ніколи не робитиме кроків, які перешкоджали б євроінтеграційному курсу, а ЄЕП розглядає як рамкову угоду, націлену на підвищення рівня економічної співпраці, першим кроком якого повинно бути створення зони вільної торгівлі без вилучень» [5].

Загроза з боку ЄЕП щодо перспектив приєднання до СОТ полягала в тому, що митний союз у СОТ розглядається як окрема митна територія, отже, члени митного союзу повинні приєднуватися до СОТ узгоджено, тобто одночасно. Відповідно з утворенням митного союзу в межах ЄЕП виникне необхідність проведення нових переговорів із робочою комісією СОТ для повторного узгодження торговельних домовленостей країн-кандидатів із країнами–учасницями СОТ. Отже, перспектива приєднання України до СОТ самостійно відсувалася б на дуже віддалене майбутнє.

16 вересня, напередодні саміту в Ялті, де планувалося підписання угоди щодо ЄЕП, у Верховній Раді відбулось її обговорення. Позиції й оцінки прихильників та противників проекту ЄЕП кардинально розійшлися.  З одного боку, лідер тодішньої опозиційної фракції «Наша Україна» В. Ющенко заявив, що «запропонована угода в її нинішньому вигляді суперечить Конституції, її законам і веде до втрати суверенітету, не відповідає курсу європейської інтеграції і, по суті, є зрадою національних інтересів України».

З другого боку, один із найбільших прихильників проекту ЄЕП в Україні Перший віце-прем’єр-міністр М. Азаров серед основних переваг назвав «единые цены на энергоносители… Но, подчеркиваю, никаких изъятий в зоне свободной торговли, мы договорились, не будет. И эту позицию подтвердил президент Путин. Цены на энергоносители будут единые. Это колоссальный выигрыш для нашей экономики» [16].

Нереальність цих сподівань у рамках збереження Україною незалежності та європейського курсу для аналітиків була очевидною вже тоді, адже така ситуація була економічно невигідною для Росії. Бо в разі продажу Україні енергоносіїв за внутрішніми російськими цінами значно скоротилися б надходження до державного бюджету РФ. Крім того, у досить невигідному становищі опинився б російський товаровиробник, оскільки такий захід зменшив би собівартість української продукції і збільшив  її конкурентоспроможність.

А це означає, що насправді мотивація дій політиків, які ініціювали й просували проект ЄЕП, мала геополітичний, а не економічний  характер.

Важливо зазначити, що публічну незгоду з участю України в проекті ЄЕП у запропонованому варіанті, окрім опозиційних політиків та міністрів К. Грищенка, О. Лавриновича і В. Хорошковського, висловили й деякі українські дипломати.

Так, посол України в Румунії А. Бутейко на початку вересня звернувся з листом до Л.Кучми, В.Литвина та В. Януковича, в якому закликав «не робити історичної помилки», адже «участь України в ЄЕП, навіть із будь-якими застереженнями, в коротко- і середньостроковій перспективі поставить однозначний хрест на її рухові до ЄС». Крім того, наголошував посол, «положення угоди й концепції ЄЕП суперечать національним інтересам України і не дозволяють розв’язати жодної із суттєвих торговельно-економічних проблем україно-російських відносин. Економічний розбій, що практикувався Росією шляхом збору до своєї казни ПДВ на експорт в Україну при одночасних зборах ПДВ на український імпорт, вилучення чималої групи товарів з цивілізованого режиму нормальних торговельних відносин не зупиняться з участю України в ЄЕП». Якби Росія справді хотіла «цивілізованих відносин», то не застосовувала б до України «дискримінаційного торговельного режиму».

У свою чергу, представник України в ЄС Р. Шпек у листі до Прем’єр-міністра В. Януковича наголошував, що справжньою метою ЄЕП є «знищення європейської інтеграції України, будь-яких перспектив вступу України до Європейського Союзу». Посол підкреслював, що визначення «зони вільної торгівлі» в угоді ЄЕП «суперечить загальноприйнятому у світовій практиці визначенню зони вільної торгівлі та є насправді прямим повторенням загальноприйнятого у світовій практиці визначення митного союзу». «Як свідчить світова практика, запровадження митного союзу зумовлює необоротні інтеграційні процеси, призупинення яких або неможливе, або супроводжується соціальними, політичними та економічними катаклізмами» [6].

Незважаючи на активну протидію проекту ЄЕП, Президент Кучма разом із президентами  Росії, Казахстану та Білорусі 19 вересня 2003 року в Ялті на саміті СНД таки підписав Угоду про формування Єдиного економічного простору.

У середині жовтня Посольство РФ в Україні у своєму прес-релізі підтвердило незмінність російського бачення перспектив розгортання проекту ЄЕП: на першому етапі забезпечується створення режиму вільної торгівлі стосовно імпорту товарів, які походять із держав–учасниць ЄЕП та за якими буде узгоджено ставки митного тарифу, формуються передумови створення митного союзу і єдиного конкурентного середовища. На другому – створюється митний союз зі спільним митним тарифом, завершується формування зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень, проводиться єдина конкурентна політика. На третьому етапі, що завершує формування ЄЕП, забезпечується цілковита свобода пересування послуг, товарів, капіталу й робочої сили. У перспективі передбачається перехід до економічного союзу чотирьох держав із використанням єдиної валюти.

Така активність російської сторони, окрім економічних причин, пояснювалась і тим, що в Росії 2 березня 2004 року мали відбутися президентські вибори, на яких Путін хотів виступати в ролі успішного будівничого єдиної великої Росії й «збирача земель» колишнього СРСР. Очевидно, що Кучма вирішив підіграти в цьому  Путіну, виторгувавши для України певні преференції.

Офіційне бачення українською стороною формату участі в проекті ЄЕП було викладене у Посланні Президента до Верховної Ради «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році» від 27 лютого 2004 року. В ньому було чітко заявлено: «Участь України у формуванні ЄЕП має розглядатися тільки як процес, органічно підпорядкований стратегічному курсу європейської інтеграції…». Слушно наголосити, що в цьому документі цілком відверто зазначено, в чому полягав український інтерес економічної співпраці в рамках проекту ЄЕП: «вирішення питання режиму вільної торгівлі без вилучень та обмежень з країнами–учасницями ЄЕП та іншими країнами СНД і приведення його у відповідність з угодами COT», а також «формування єдиного енергетичного простору без будь-яких вилучень».

Українське керівництво розраховувало, що в разі «ліквідації штучних бар’єрів у торговельних відносинах із партнерами по ЄЕП Україна матиме істотні конкурентні переваги і може зайняти місце активного постачальника на зазначені ринки виробів машинобудування та продукції з високим рівнем переробки, що сприятиме поліпшенню структури української економіки, збільшенню частки її високотехнологічної складової… Особливо важливим для України є скасування Російською Федерацією, відповідно до принципів COT, експортного мита на нафту й газ. Відповідна корекція цін на зазначені товари в Україні сприятиме відчутному зниженню собівартості національних товарів, підвищить їхню конкурентоспроможність на зовнішніх ринках» [10].

Щоправда, між заявленими пріоритетами та конкретними діями тодішньої української влади були відчутні відмінності. 20 квітня 2004 року Верховна Рада 266 голосами ратифікувала Угоду про формування Єдиного економічного простору не з конкретними, а лише з одним загальним застереженням: «Україна братиме участь у формуванні та функціонуванні ЄЕП у межах, що відповідають Конституції України». Проти ратифікації голосували депутати від «Нашої України», БЮТ і СПУ. Того ж дня угоду ратифікувала й Державна дума РФ.

Під час ратифікації угоди росіяни підтвердили, що вбачають у цьому проекті передусім політичний, а не економічний механізм, і сподіватися на послаблення економічної конкуренції не варто. Так, представляючи документ, голова Комітету Держдуми у справах СНД та зі зв’язків із співвітчизниками А. Кокошин зауважив, що «українська участь важлива для активізації багатобічних інтеграційних процесів у рамках СНД, хоча за багатьма групами товарів Україна й Росія є конкурентами, а не партнерами» [2]. Президент РФ Путін у посланні Федеральним Зборам РФ від 26 травня 2004 року вперше згадав про проект ЄЕП як один із пріоритетів російської політики.

Наступним кроком у реалізації проекту став саміт ЄЕП, який відбувся 15 вересня 2005 року в Астані. На ньому президенти України, Росії, Білорусі та Казахстану затвердили пакет із 29 документів, які мали бути погоджені до підписання у першочерговому порядку. Остаточно тексти 29 першочергових документів щодо формування ЄЕП, які передбачали створення зони вільної торгівлі без обмежень і вилучень, були погоджені 15 грудня 2004 року на засіданні Групи високого рівня країн–учасниць ЄЕП.

Проте після обрання Президентом України 26 грудня 2004 року В. Ющенка офіційна позиція України щодо ЄЕП  змінилася.

Відмінність позицій президента Ющенка та президента Кучми стосовно ЄЕП полягає в тому, що Кучма давав росіянам надію на можливість глибшої інтеграції, а Ющенко – ні.

Одразу після поновлення у квітні 2005 року переговорів щодо ЄЕП у форматі Групи високого рівня стало зрозуміло, що сторони бачать  перспективи створення ЄЕП по-різному. За словами міністра економіки України С. Терьохіна суть розходжень полягала в тому, що росіяни не згодні з пропозиціями України про створення ЗВТ без вилучень і обмежень у рамках ЄЕП без подальших інтеграційних кроків. Росіяни розглядають створення ЗВТ як один з етапів тіснішої інтеграції країн–членів ЄЕП, «аж до створення єдиної валюти» [12].

11 квітня Президент України В. Ющенко, беручи участь у програмі Я. Рейтера «Розмови не завжди дипломатичні» на каналі польського телебачення TVP1, уточнив українську позицію щодо ЄЕП. Зокрема, він заявив, що «Україна не буде учасником наднаціональних структур» у межах ЄЕП. Також наголосив, що Українська держава не погодиться на кроки, які можуть ускладнити євроінтеграцію країни. «У всьому іншому можна шукати спільні інтереси, домовлятися й співпрацювати». Ющенко також зауважив, що Україна зацікавлена в розвитку співпраці з Росією в рамках ЄЕП, оскільки вважає її ринок перспективним для експорту українських товарів.

Офіційна позиція України щодо ЄЕП була зафіксована 15 червня 2005 року Указом Президента про введення в дію рішення РНБО від 20 травня 2005 року «Про формування Єдиного економічного простору». В ньому зазначено, що основною метою участі України у формуванні та функціонуванні ЄЕП є створення ЗВТ без вилучень та обмежень.

Крім того, указ передбачав забезпечення під час формування ЄЕП відповідності укладених у рамках цього процесу міжнародно-правових документів нормам і принципам СОТ, а також вимогам вступу до ЄС. Указом також було  затверджено план нагальних заходів з активізації участі України у формуванні ЄЕП.

На засіданнях Групи високого рівня щодо формування ЄЕП українські представники й керувалися цим рішенням. Проте росіяни наполягали на укладенні угоди про митний союз. Фактично вони висунули Україні на переговорах ультиматум: або приймайте наші умови, або ЄЕП буде без вас. 29 липня міністр промисловості і енергетики РФ В. Христенко заявив: «Поки що я не бачу можливості входження в ЄЕП з 14 угодами (України), навіть на першому етапі ситуація проста: ви або підписуєтеся під пакетом (93 угоди), або під частиною пакета, але він не працюватиме для вас доти, доки ви не дозрієте для підписання всього пакета» [13].

Під час саміту глав держав–учасниць Угоди про формування ЄЕП 27 серпня 2005 року в Казані Президент України В. Ющенко заявив, що вважає пріоритетним пакет щодо створення ЗВТ між Україною, Білоруссю, Казахстаном та Росією, який складається з 29 документів. Україна готова підписати 15 із них. Решту документів буде вивчено додатково, оскільки в них ідеться про створення наднаціонального органу з тарифного регулювання й передачу йому частини державного суверенітету, а також про врегулювання відносин з державами, які не є членами ЄЕП. Над базовими документами, що стосуються формування митних і тарифних норм, сторони домовилися працювати до березня 2006 року. На цьому засіданні також підписали протокол про різношвидкісну інтеграцію України, Росії, Білорусі й Казахстану в рамках ЄЕП.

18 листопада Ющенко за підсумками переговорів з президентом Казахстану Н. Назарбаєвим заявив, «що з 29  договорів першого пакета Україна буде готова підтримати 20 угод» із формування ЄЕП. В. Ющенко підкреслив, що домовленість про різношвидкісну й різнорівневу інтеграцію дає можливість кожній з країн забезпечити свій національний інтерес у рамках ЄЕП. Президент назвав створення зони вільної торгівлі, узгодження транзитної й тарифної політики питаннями, вирішення яких оптимізує економічні відносини в рамках четвірки [14].

Проте проросійські сили в Україні були не задоволені повільною підготовкою та погодженням угод з ЄЕП. Тому вони вирішили підштовхнути Україну до інтеграції у рамках ЄЕП, ініціювавши проведення референдуму.

Наприкінці листопада 2005 року Центральна виборча комісія розпочала реєстрацію ініціативних груп всеукраїнського референдуму за народною ініціативою з питань вступу до НАТО та ЄЕП, ініційованого СДПУ(о).

Українські підходи до створення проекту ЄЕП дедалі більше суперечили російським планам. Тому Москва наприкінці 2005 року дала Україні декілька «спонукальних» месиджів жорсткої тональності, які, очевидно, мали продемонструвати українському керівництву можливі наслідки відмови йти у фарватері російської політики.

14 листопада уряд Росії запровадив антидемпінгові мита на ввезення карамелі та інших цукристих виробів з України в розмірі 20%, а 29 грудня – на п’ять категорій труб малого й середнього діаметра. Крім цього, замість декларованого погодження транзитної та тарифної політики ВАТ «Газпром» з 1 січня 2006 року припинив постачання природного газу в Україну. А 20 січня Федеральна служба з ветеринарного та фітосанітарного нагляду РФ заборонила ввезення на російську територію продукції тваринного походження з України. Крім цього, 23 січня Мінекономрозвитку РФ запровадив компенсаторні мита на імпорт металевих прутів з України (21% від митної вартості).

До зовнішньої кампанії тиску на українську владу долучилися й проросійськи налаштовані парламентські політичні сили. Протягом першого кварталу 2006 року представники Партії регіонів та КПУ тричі (12 січня, 9 лютого та 16 березня) намагалися стимулювати участь України у проекті ЄЕП, ухваливши відповідні звернення Верховної Ради.

Прихильники ЄЕП намагалися закріпити парламентською постановою необхідність першочергового укладення таких угод: про прийняття єдиних правил визначення країни походження товарів із третіх країн; про порядок стягнення вивізного мита щодо товарів, які постачаються до третіх країн;  про єдиний порядок застосування експортних та імпортних мит у торгівлі з третіми країнами; про застосування спеціальних захисних, антидемпінгових та компенсаційних заходів до третіх країн; про єдині умови транзиту товарів через території держав–учасниць; про формування Єдиного економічного простору; про створення комісії з торгівлі та тарифів. Проте жодного разу їхні пропозиції парламент не підтримав.

Показово розв’язані газова та торгова війни істотно погіршили ставлення української влади до проекту ЄЕП, оскільки були розцінені як своєрідний спосіб «примушування» до вигідного російській стороні формату угоди.

Навесні 2006 року оцінки сторін щодо перспектив погодити підходи до формування ЄЕП набули відверто песимістичної тональності.

Відповідно до ситуації змінились і акценти в черговому посланні президента Росії Путіна до Федеральних Зборів від 10 травня 2006 року.  Ішлося в ньому вже не про ЄЕП, а про намагання Росії реалізувати різні форми інтеграції колишніх республік СРСР. «Із досвіду СНД виросло й декілька продуктивних ініціатив економічного співробітництва. Сьогодні паралельно на основі інтересів сторін, що збігаються, розвивається Союзна держава з Білорусією, ЄврАзЕО, Єдиний економічний простір... На просторі СНД йде непростий, але активний пошук оптимальних моделей взаємодії» [7].

Продовжуючи політику «примушування» до «оптимальних моделей взаємодії», Росія ухвалила цілу низку нових рішень. Зокрема, 27 травня 2006 року прем’єр-міністр Росії М. Фрадков підписав урядову постанову, якою було відмінено податкові й митні пільги в рамках виробничої кооперації в СНД. Окрім того, у середині червня того самого року Росія скасувала чинний раніше спрощений порядок переміщення жителями прикордонних районів через українсько-російський кордон плодово-овочевої продукції. Тоді ж Міністерство економічного розвитку й торгівлі РФ ініціювало запровадження додаткового мита на імпорт труб великого діаметра з України, а 3 липня розпочало антидемпінгове розслідування щодо імпорту до Росії плоского холоднокатаного прокату з України. 21 липня віце-прем’єр – міністр оборони РФ С. Іванов оголосив про рішення уряду РФ припинити спільну роботу над проектом літака АН-70.

Проте парламентські вибори ні 2006, ні 2007 років істотно не змінили української позиції щодо ЄЕП.

Перебуваючи з візитом у Брюсселі 21 вересня, Прем’єр-міністр України В. Янукович підтвердив офіційну позицію, згідно з якою Україна не вступатиме в митний союз у рамках ЄЕП. «Я хотів би, щоб ми не плутали створення митного союзу із зоною вільної торгівлі. Я неодноразово відповідав на це запитання (вступ України до митного союзу) в рамках ЄЕП: це суперечить українській Конституції, і цього ми ніколи не зробимо» [15].

Небажання української сторони вести переговори з росіянами на їхніх умовах привело до того, що Росія втратила інтерес до створення ЄЕП. Це, зокрема, був змушений визнати в ефірі «5 каналу» 14 лютого 2007 року й один із найпалкіших прихильників цього проекту в Україні М. Азаров [1].

Готовність української сторони вести з російськими колегами переговори щодо проекту ЄЕП, але в межах реалізації ЗВТ підтвердив 19 жовтня 2007 року на спільній прес-конференції з міністром закордонних справ Росії С. Лавровим міністр закордонних справ України А. Яценюк. Він сказав, що «як економічний проект ЄЕП життєздатний», але нагадав, що «митного союзу сьогодні Україна не підтримує, проте економічна інтеграція й модель функціонування в рамках ЄЕП за консенсусного ухвалення рішень і збільшення договірно-правової бази наших економічних відносин має бути розглянута».

Після офіційного приєднання України до СОТ 16 травня 2008 року тему ЄЕП у публічному просторі в Україні порушували лише проросійські політики з пропагандистською метою. По суті, ратифікувавши 10 квітня протокол про приєднання України до Марракеської угоди про створення СОТ, український парламент зробив проект ЄЕП остаточно нецікавим для Росії, адже будь-які розмови про митний союз у рамках ЄЕП утратили практичне значення.

Джерела

1. Азаров шкодує про те, що Росія перестала тягнути Україну до ЄЕП, 14.02.2007 // http://ua.proua.com/ news/2007/02/14/112614.html

2. Держдума ратифікувала ЄЕП, 20.04.2004 // http://ua.proua.com/news/2004/04/20/162514.html

3. Зленко А. Створення наднаціонального органу в ЄЕП виключаємо з самого початку // День. – 2003. – № 150.

4. Касьянов упевнений, що ЄЕП може дійти і до єдиної валюти, 22.08.2003, 20:42 // http://www.pravda. com.ua/news/2003/8/22/29818.htm

5. Кучма пообіцяв Ферхойгену прийти в Європу. Навіть через ЄЕП, 11.09.2003, 19:13 // http://www.pravda. com.ua/news/2003/9/11/30114.htm

6. Напередодні ЄЕП: Кучма проти дипломатів, 17.09.2003 // http://www.pravda.com.ua/archive/2003/ september/17/3.shtml

7. Послание Федеральному Собранию Российской Федерации, 10 мая 2006 года // http://www.kremlin.ru/ text/appears/2006/05/105546.shtml

8. Послание Федеральному Собранию Российской Федерации, 16 мая 2003 года // http://www.kremlin.ru/ appears/2003/05/16/1259_type63372type63374type82634_44623.shtml

9. Послання Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки», 30.04.2002 // http://zakon1. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0001100-02

10. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році», 27.02.2004  // http: // zakon 1. rada.gov.ua/ cgibin/laws/main.cgi?nreg=n0001100-04

11. Силіна Т. ЄЕПейський вибір // Дзеркало тижня. – 2003. – № 36. – 20–26 вересня.

12. Терьохін: Росії не сподобалися пропозиції України з ЄЕП,  28.04.2005 // http://ua.proua.com/news/2005/ 04/28/041506.html

13. Україну в ЄЕП може замінити Узбекистан,  29.07.2005 // http://ua.proua.com/news/2005/07/29/ 092941.html

14. Ющенко В.: Україна готова приєднатися до 20 з 29 документів з ЄЕП, 18.11.2005 // http: //ua.proua. com/news/2005/11/18/175301.html

15. Янукович В.: Україна не вступатиме в митний союз ЄЕП, 21.09.2006 // http://ua.proua.com/news/ 2006/09/21/171928.html

16. http://www.rada.gov.ua/zakon/skl4/4session/ STENOGR/4SES/16090304_08.htm

Автор: Андрій БУЛЬВІНСЬКИЙ