№18, вересень 2009
Повернувшись після тривалого вигнання в перебудовчий СРСР, Алєксандр Солженіцин виступив із циклом лекцій по телебаченню. І першу з них він присвятив освіті. Чому освіті? — поставив сам собі промовець запитання. — Чому не міжнародній безпеці чи подоланню важкої сталінської спадщини? (Адже міркувань саме на ці теми чекали телеглядачі.) Річ у тім, – провадив письменник-дисидент, – що вишколена освітою свідомість є коренем і добра, і зла в суспільних відносинах. Тож і перетворення суспільних відносин, принциповий перегляд історичної пам’яті, трансформацію політичної й економічної систем варто розпочинати з освіти.
Відтоді минуло чимало років. Зник СРСР. Змінилися переконання й самого пана Солженіцина. У своїх останніх працях він виголошує тези, котрі щонайменше дивують. Солженіцин не став пророком у своїй вітчизні. Але ті його слова про визначальне значення освіти годі й заперечувати.
За цими словами велика спадщина просвітницької культури. Непохитна впевненість: раціональність позбавляє людину примар свідомості. Згадаймо офорт Франсіско Гойї «Сон розуму породжує чудовиськ»: людина спить, а над її головою витають сови, схожі на облуплених псів, та чорні кажани-кровососи.
Однак цікаву річ відзначив уже Алєксандр Пушкін: просвіта здатна породжувати тиранію. Він записав ці слова, міркуючи над феноменом дивного, «донкіхотського», «романтичного» царювання Павла ІІ. Та хіба тільки російська історія пропонує ілюстрації такого химерного поєднання просвітництва й тиранії? Чого лише варта Велика французька революція та її символ — гільйотина — витворена раціональною епохою машина для відрубування голів. Чудернацька річ — освіта. Усі реформатори уповають на неї. Сподіваються повернення золотої доби. Створення раю на землі. А в підсумкові якось так виходить, що жахіття будь-якої історичної епохи, просвітленої та міфічно-релігійної, сповненої патетики перед освітнім раціоналізмом і скепсису до знання, цілком рівновеликі. Мабуть, якщо людство й здолає соціальне зло, то, напевно, аж ніяк не завдяки освіті.
У цьому вересневому номері наукової бібліотеки «Віче» продовжує публікувати матеріали «круглого столу» «Євроінтеграція України: реалії, необхідність, перспективи», що відбувся 14 травня в Інституті європейських досліджень НАН України. Автори аналізують модерні та постмодерні чинники євроінтеграції, енергетичний складник відносин Європа—Україна—Росія, російське «примушування» України до ЄЕП тощо. Учені та політики сумлінно шукають способів запровадження в Україні європейських правових і соціальних стандартів. У Європі, либонь, не залишилося жодної хартії, яку не підписали б наші дипломати. Зокрема, Україна приєдналася й до Болонського процесу: намагаємося освітнім важелем здолати відособленість од європейського освітнього простору. Справа поважна й варта подиву.
Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ
Архів журналу Віче
![]() |
№6 |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Зеленський: якщо ми не отримаємо чіткий сигнал на саміті НАТО у Вільнюсі, нам немає чого там робити
Нові горизонти: туристичне взуття для безпечної та захоплюючої подорожі
Кулеба обурений повільним запровадженням санкцій проти виробників дронів і ракет у РФ
Лукашенко: Треба було "вирішити українське питання" у 2014-15, це наша єдина помилка
Прем’єр Косова готовий провести нові вибори на півночі, але є умова
Макрон і Шольц закликали до нових виборів у Косові: представили план виходу з кризи
У Швейцарії провалили голосування за реекспорт зброї в Україну, але шанси на дозвіл ще є
Пашинян: Вірменія – не союзник Росії у війні проти України
Взяття Бахмута обійшлось Росії у 60 тисяч убитими й пораненими – оцінка Заходу
Шольц: Гарантії безпеки для України мають відрізнятись від членства в НАТО