№17, вересень 2009
Особливої актуальності набуває проблема суспільної модернізації. Вона об’єктивно зумовлює складні багатовекторні динамічні зміни, які істотно впливають на структурну архітектоніку громадянського суспільства. Це особливо стає відчутним у країнах, де відбуваються радикальні демократичні перетворення, пов’язані з реформуванням тоталітарної спадщини. В Українській державі створився сприятливий фон для дослідження трансформаційних перетворень. Відомий український політолог В. Фесенко зауважує, що в унікальних умовах України «громадянське суспільство, так би мовити, проводить свою експансію» [12, с. 27]. В українському соціумі структури місцевого самоврядування посідають провідне місце під час вирішення життєво важливих питань. Це зумовлено ментальною специфікою народу, що по-особливому сприймає самоврядність як спосіб владарювання.
Аналіз останніх досліджень та публікацій дає підстави стверджувати, що вітчизняні дослідники, розглядаючи еволюцію поглядів і сутність громадянського суспільства, аналізують історичні та національні модифікації, а також досліджують тенденції розвитку України та шляху зближення з Європою через різні стадії формування громадянського суспільства. А. Карась наголошує на визначеності України або як «соціального маргінесу», або як «самоврядної спільноти» [7, с. 444].
Перспектива розвитку громадянського суспільства в Україні передбачає розв’язання багатьох політичних і соціальних проблем. Від цього й залежить процес формування структурного скелета і громадянського суспільства, і системи органів місцевого самоврядування. Вони одночасно представлені в структурах громадянського суспільства і є елементами нової державної управлінської конструкції. На дотичних межах цих структурних перетинів можна найвдаліше відстежити проблеми й суперечності перетворень, що відбуваються в нашому суспільстві. А. Карась зауважує, що Україна дедалі гостріше переживає несподіваний дратівливий парадокс: зростає тривога, що посилення формальної української влади рік у рік стає загрозою для української національно-культурної ідентичності. Водночас поглиблюється розкол між владою й народом, що характеризується посиленням недовіри до державних інституцій. Якщо таку тенденцію не усунути, то виникає цілком реальна загроза делегітимізації влади з боку суспільства [7, с. 445].
Демократичні перетворення неможливі без дотримання діалектики рівноваги між демократизацією держави і демократичною розбудовою структур, які замкнуть на собі виконання величезного комплексу завдань із розвитку територій та надання різних послуг населенню. Вони можуть функціонувати на засадах самоуправління й саморегуляції, а їхня розгалуженість допоможе реалізувати визначені завдання на добровільних засадах самоорганізації. Принагідно зауважимо, що Україна отримала складну посттоталітарну спадщину, яка постійно стримуватиме процес формування позадержавних інституцій, що виступають основою архітектоніки громадянського суспільства. Дослідження умов його становлення обов’язково потребуватиме врахування цих негативних чинників. На думку одного з авторів відомої монографії Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ, сучасний стан громадянського суспільства в Україні свідчить про ймовірність кількох сценаріїв його розвитку. Перший – згортання громадянського суспільства й реставрація в тому чи іншому вигляді тоталітарного режиму, другий – консервація на тривалий час нинішнього становища і відповідно авторитарних методів управління, третій – поступовий еволюційний розвиток і зміцнення громадянського суспільства. Останній сценарій на сучасному етапі є найімовірнішим, проте не можна не припускати і двох перших [5, с. 22].
У концептуальному дослідженні громадянського суспільства особливе значення має його посутнє розуміння як явища. Громадянське суспільство варто, на нашу думку, аналізувати як спільноту в аспекті реалізації людиною себе як громадянина.
Минуло майже дві тисячі років відтоді, як Ціцерон започаткував термін «civilis societas», що в перекладі з латини означає «громадянське суспільство». Цей термін він трактує як об’єднання людей, «пов’язаних між собою згодою в питаннях права та спільності інтересів», через відповідний ланцюжок, яким виступає громадянське суспільство. До того ж воно буде присутнім як субстанція, коли закон набуває правочинності, а право стає регламентом, що діє «однаково для всіх» [13, с. 15].
Запровадження нового терміна дало змогу Ціцерону не тільки зафіксувати саме поняття, а й дати однозначне його трактування. До нього входить верховенство права, його універсальна загальнодіюча правова вимога вплинула на рівність між людьми щодо закону. На базі цього створюється спільнота людей, яка досягає злагоди задля реалізації загальних інтересів. Ми відразу помічаємо, що в змістовному розумінні громадянського суспільства Ціцерон закладає умовоутворювальні чинники, які забезпечують цілісне існування інституту громадянського суспільства. Постає запитання, яка тут роль держави. Держава, за Ціцероном, є субстанцією, яку народ привласнив з метою здійснення тріади завдань: досягнення рівності всіх, реалізації інтересу й забезпечення злагоди. «Сутність держави має відповідати сутності народу» [13, с. 81].
Віддаючи пальму першості Ціцерону у визначенні громадянського суспільства, потрібно зважити на застереження Гоббса, який висловив міркування про громадянське суспільство в рамках «scienta civilis». Гоббс стверджує, що першим це поняття використав Сократ, а за ним – Платон, Арістотель, Ціцерон та інші грецькі й латинські філософи [3, с. 275]. Гоббсовське трактування «громадянського суспільства» і «громадянина» забезпечується громадською самоорганізацією, яка може реалізуватися тільки в межах держави [3, с. 62]. Гоббс пропонує своєрідну модель громадянського суспільства, яка є органічно пов’язаною з державою. На відміну від нього, Джон Локк чітко розрізняє суспільство й державу. Пропонує розуміння громадянського суспільства як універсальну форму реалізації законів, соціальний стан формальної рівності. «Ні для кого в громадянському суспільстві, – пише Локк, – не може бути зроблено виняток із законів цього суспільства» [8, с. 179]. Локк продовжує ідею тріади, висловлену ще Ціцероном: індивідуальна свобода, недоторканність власності, безпека та мирне співжиття.
Винятковість цієї загальної світової тенденції обґрунтовано висвітлив відомий німецький філософ Іммануїл Кант у праці «Ідея загальної історії у всесвітньо-громадянському плані». Його концептуальні засади формування громадянського суспільства ґрунтуються на свободі кожного громадянина. Закон та право виступають інструментом, яким можна реалізувати й досягнути цієї свободи лише в рамках держави. І. Кант жив і працював за часів, коли європейська практика розвитку та концепти й знання, що узагальнювали його, давали змогу сформулювати філософу алгоритми, за допомогою яких можна було реалізувати свободу кожного громадянина в рамках державних законів. «Найбільша проблема для людського роду, – наголошує І. Кант, – розв’язати яку його змушує природа, – досягнення загального правового громадянського суспільства» [6, с. 21].
Внесок Г. Гегеля в розробку концепції громадянського суспільства важко переоцінити. Небезпідставно можна стверджувати, що Гегель перетворює цю концепцію на формат реального цивілізаційного розвитку, де чітко визначені структурні елементи, їхні взаємозв’язки, діалектика відносин між ними. Єдине, що заслуговує на дещо критичне оцінювання гегелівської спадщини, так це визначення місця громадянського суспільства: «Громадянське суспільство – є роз’єднання, що з’являється посередині між родиною і державою, хоча розвиток громадянського суспільства настає пізніше, ніж розвиток держави, тому що як роз’єднання воно припускає наявність держави і повинно мати перед собою щось самостійне, щоб існувати» [2, с. 228].
Тому громадянське суспільство – це конкретний спосіб інституалізації демократії та сфера для добровільного об’єднання громадян із метою реалізації їхніх інтересів. Громадянське суспільство – це особливий феномен для публічної сфери, де ті чи інші суб’єкти шляхом активної добровільної діяльності забезпечують реалізацію власних цілей суспільного життя. Беручи до уваги, що початкові процеси формування структур громадянського суспільства тривалий час матимуть складний суперечливий характер, який виявлятиметься в особливих умовах закамуфльованого політичного впливу, коли держава та політичні партії всіляко їх підпорядковуватимуть та використовуватимуть задля реалізації своїх кон’юнктурних політичних завдань. Система державних органів безпосередньо не може займатися регуляторною діяльністю громадських інституцій. Для цього посттоталітарні політичні системи створюють певні координаційні та дорадчі структури, які приховано справлятимуть урядовий вплив, як це практикувалося за часів соціалізму.
Процес структуризації публічної сфери за сучасних умов є дещо ускладненим. За оцінкою Ф. Барановського, в Україні замість «громадянського суспільства сформовано криміналізоване клієнтальне суспільство, за умов якого демократичні політичні інститути існують як квазіутворення» [1, с. 98]. За формальними ознаками як у правовій системі, так і на інституційному рівні громадянське суспільство представлено достатньо, але майже відсутні інструменти, механізми та демократичні способи існування цих інститутів. Бюрократично-управлінська система паралізувала діяльність державних органів, а політична – підпорядкувала їх існування забезпеченню кланово-олігархічних інтересів.
Автори навчального посібника «Основи демократії» акцентують увагу на необхідності дотримання відповідної гармонії між процесом формування державного впливу на інституалізацію громадських організацій та розвиток структур самоврядного характеру як особливої «сфери… спілкування, взаємодії, спонтанної самоорганізації та самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій, яка захищена необхідними законами від прямого втручання й регламентації з боку держави і в якій переважають громадянські цінності» [10, с. 454]. Конкретніше формулює умови взаємовідносин громадянського суспільства й держави відомий луганський соціолог І. Кононов. На його погляд, громадянським суспільство стає тільки тоді, коли має відповідний набір громадянських якостей, а саме розвинуту конфігурацію незалежних структурних елементів, здатних «приборкати державу» та примусити її стати активним захисником інтересів громадян. «Змусити» стати правовою державою [4, с. 36].
Винятково оригінальну позицію щодо співвідношення держави й громадянського суспільства має відомий вітчизняний дослідник Г. Щедрова. Вона доводить, що громадянське суспільство і демократична соціально спрямована правова держава перебувають у нерозривному зв’язку, як суб’єктивні й об’єктивні чинники єдиного соціально-політичного процесу [14, с. 21].
На наш погляд, здійснення демократичних перетворень неможливе без дотримання діалектики рівноваги між демократизацією держави і демократичними перетвореннями суспільного характеру. Їх можна забезпечити в рамках громадських організацій, що функціонують на засадах самоуправління й саморегуляції. Діалектика цих взаємовідносин органічно пов’язана, коли йдеться про формування дотичного структурного балансування, що дало б змогу урівноважити діяльність державних структур, систему органів самоврядування і широко розгалужену систему інститутів громадянського суспільства.
Таке дотичне структурування перетворює органи самоврядування на важливих координаторів місцевого розвитку й дає їм можливість розв’язувати безліч проблем місцевого значення не за рахунок надання оплатних послуг, а шляхом залучення широких верств населення. Це дасть змогу, з одного боку, перетворити громадянське суспільство на суспільство активних громадян, з другого боку – є відповідно новим способом вияву взаємодії влади й суспільства, інституції якого можуть співпрацювати, а в разі потреби й протистояти одна одній, захищаючи інтереси відповідних верств населення.
Як наслідок, громадянське суспільство стає конкретним засобом інституалізації демократії та сферою для добровільного об’єднання громадян з метою реалізації їхніх інтересів. Місцеве самоврядування набуває іншого рольового статусу: з виконавця державно-владного замовлення надання відповідних послуг самоврядні осередки стають організаторами відповідної управлінської системи, що розв’язує проблеми місцевого значення через громадські структури. Саме в такий спосіб діють структури місцевої демократії у розвинених країнах світу. Як свідчать численні західні дослідники, найбільшою проблемою мерів міст є їхня взаємодія із сотнями тисяч асоціативних добровільних громадських утворень.
Сучасний рольовий статус місцевого самоврядування має багато різних проблемних аспектів. Приміром, перший з них свого часу виокремив Президент України В. Ющенко. Він стосується «…взаємовідносин громадян з органами місцевого самоврядування в умовах їх тотальної політизації та фактичної відірваності від інтересів мешканців територіальних громад. Ми зобов’язані надати більше прав територіальним громадам у впровадженні механізмів прямої демократії: громадських слухань, зборів громадян за місцем проживання, місцевих ініціатив. Не може рада ухвалювати рішення про забудову, якщо не було проведено громадських слухань. Ми не маємо допустити подальшого відчуження місцевої влади від громадян». [11, с. 22–23].
Другий – це структурне вдосконалення системи місцевого самоврядування. Як приклад згадаймо ірпінський експеримент, що здійснювався в рамках швецько-українського проекту. Він передбачав створення з п’яти територіальних громад міста Ірпінь, селищ міського типу Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське об’єднання на зразок асоціації «… з метою ефективнішого здійснення органами самоврядування своїх повноважень». Передбачалося, що «зберігаються всі основні, передбачені Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» права й повноваження територіальних громад, міської та селищних рад» [9, с. 42].
У березні 2006 року на місцевих виборах обрали Ірпінську міську раду та міського голову. Обрані депутати за пропорційною системою представляють усі п’ять адміністративно-територіальних утворень. Одночасно відбулися вибори й до селищних рад, зокрема в Бучі, але за рішенням Верховної Ради України з 1 січня 2006 року селищу Буча надано статус міста. Нове адміністративно-територіальне утворення «по живому» було вирвано із загального асоціативного утворення. Депутатські повноваження в місті Буча отримані на засадах селища, а депутати Ірпінської міської ради аж ніяк не можуть виконувати свої повноваження на території новоствореного міста. Обраний селищний голова став міським головою. Спроба Київської обласної ради привести у відповідність до законодавства згаданий проект закінчилася судовим рішенням, яке призупинило цей процес. Мешканці трьох селищ і міста Ірпеня не мають можливості отримати медичні послуги, вирішити соціально-побутові питання згідно з державними стандартами, бо відповідні установи й заклади розташовані у новоствореному місті. Не випадково мешканці регіону назвали цей експеримент знущанням.
Дослідження методологічних засад громадянського суспільства дає змогу встановити структурні основи цього соціального феномену, в рамках якого може знайти свою нішу інститут місцевого самоврядування як перехідна дотична інституція. Вона органічно вплетена в структурну архітектоніку елементів громадянського суспільства і безпосередньо входить до сфери діяльності держави як соціальної організації. Саме її зусиллями розробляються політико-правові умови діяльності системи місцевого самоврядування, якому держава передає багато адміністративних повноважень, пов’язаних із наданням управлінських послуг населенню. Рольовий статус місцевого самоврядування має широкий вплив на сферу реалізації інтересів територіальних громад, соціальних утворень людей: вуличних, квартальних комітетів мікрорайонів.
Джерела
1. Барановський Ф. В. Європейська інтеграція та демократичний розвиток України: концептуальний аналіз взаємовпливу. – Луганськ: Елтон-2, 2007. – 407 с.
2. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Пер. с нем., ред. и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц. – М.: Мысль, 1990. – 524.
3. Гоббс Т. Сочинения: В 2-х т. / Пер. с лат. и англ.; Сост. В. В. Соколов. – М.: Мысль, 1989. – Т. 1. – 624 с.
4. Гражданское общество: идея, наследие социализма и современная украинская реальность / Науч. ред. И. Ф. Кононов. – Луганск: Альма-матер, 2002. – 284 с.
5. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / За заг. ред. Ф. М. Рудича. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – 412 с.
6. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане / Сочинения: В 6-ти т. – М.: Изд-во «Мысль», 1966. – Т. 6. – 743 с.
7. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях. – Київ; Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – 520 с.
8. Локк Дж. Два трактати про врядування / Пер. з англ. О. Терех, Р. Димерець. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. – 265 с.
9. Міжнародна конференція «Переваги місцевого самоврядування» (29–30 трав. 2001 р., м. Ірпінь Київ. обл.) – К.: Логос, 2001. – 214 с.
10. Основи демократії: Навч. посіб. / М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін. / За заг. ред. А. Колодій. – К.: Вид-во «Ай Бі», 2002. – 684 с.
11. Проблеми формування доброчесного, належного місцевого врядування: Збірн. матеріалів та документів / За ред. М. Пухтинського. – К.: Атіка, 2008. – 600 с.
12. Фесенко В. Глобальне громадянське суспільство й Україна: вплив міжнародних та закордонних неурядових організацій на соціально-політичні процеси в Україні. Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 380 с.
13. Ціцерон. Про державу; Про закони; Про природу Богів / Ціцерон, Марк Тулій / Пер. з латин. В. Литвинов. – К.: Основа, 1998. – 476 с.
14. Щедрова Г. П. Громадянське суспільство і соціальна демократична правова держава: становлення, функції, тенденції розвитку в сучасній Україні: Автореф. дис. … д-ра політ наук: 23.00.02 НАН України; Інститут національних відносин і політології. – К., 1996. – 35 с.
Автори: Олег Бондар, Алла Шаповалова
Архів журналу Віче
№11 | |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
ЗМІ: Прем’єр Британії вимагатиме від Байдена $20 млрд кредиту для України до приходу Трампа
FT: Два пункти з "плану перемоги" Зеленського зацікавили Трампа
ЗМІ: Лідери двох ключових партій Німеччини узгодили дату дострокових виборів
"Проукраїнський" Марко Рубіо очолить Держдеп, Майк Волтц стане радником Трампа з нацбезпеки
Стармер і Макрон протягом 20 хвилин віч-на-віч говорили про Україну
Розмова Трампа з Путіним, скандальна коаліція у Литві, Шольцу шукають заміну: новини дня
Глава Міноборони Британії бачить позитив для України в розмові Трампа й Путіна
В Британії переконані, що Трамп лишатиметься прихильним НАТО
У Британії очікують, що США за Трампа продовжуватимуть підтримувати Україну
В Кремлі заперечують, що Путін і Трамп проводили телефонну розмову