передплата Українською | In English

№17, вересень 2009

Розбірки на дорогах, або Легковажним в’їзд забороненоРозбірки на дорогах, або Легковажним в’їзд заборонено

Поділитися:

На початку нинішнього літа керівники Державтоінспекції України через ЗМІ активно розтлумачували водіям розпорядження МВС України № 466 від 22 травня 2009 року, акцентуючи увагу на тому, що працівникам ДАІ наглядати за рухом транспорту із «засідки» категорично заборонено. Боротьба з методом прихованого нагляду інспекторів з «придорожніх кущів» ведеться вже багато десятиліть. Проте безуспішно. Річ у тому, що «батьки-командири» вимагають від вартових доріг відповідних показників роботи за зміну. А якщо розташуватися безпосередньо на дорозі та ще й на пагорбі поставити патрульний автомобіль, то який же водій (окрім VIP) насмілиться порушувати Правила?

У зв’язку з цим я згадав власні роздуми, опубліковані ще в січні 1991 року в популярному щомісячному автомобільному журналі «Сигнал». Матеріал називався «Інспектор у засідці». Ось деякі уривки з нього: «У багатьох країнах світу прихований нагляд – основна форма контролю за  дисципліною учасників дорожнього руху. Що впадає у вічі автомобілістові за кордоном? Цілковита відсутність на автошляхах поліцейських. Здається, водії і пішоходи залишені напризволяще. Але то тільки здається. Спробуйте порушити правила – і ви в цьому одразу переконаєтеся.

Ось як, наприклад, дорожня поліція Женеви здійснює контроль за швидкістю. Поліцейські з приладами сідають в автомобілі, які, до речі, нічим не відрізняються від звичайних, і зливаються з потоком машин. Помітивши порушення, вони не кидаються стрімголов навздогін, а передають по радіо дані про порушників своїм колегам. Ті зупиняють їх і без зайвих розмов виписують штраф – та ще й який! Якщо порушник починає сперечатися, сума штрафу автоматично зростає.

Крім того, на дорогах встановлено фото- та телевізійні прилади. Що це, як не прихований нагляд?

А у нас як? Розфарбовані патрульні автомобілі видно за кілька кілометрів, як і стаціонарні пости з «прив’язаними» до них інспекторами Державтоінспекції. Недисциплінований водій, безперечно, проїде такий пост ангелом, але ж на трасі його не проконтролюєш: не вистачає працівників ДАІ.

Від багатьох водіїв можна почути, що ДАІ досить часто міняє дорожні знаки.  Дехто вважає, що це робиться умисно, аби «підловити» водіїв.

Даруйте, але що ж то за водій, якщо він не помічає заміни знаку? Де ж гарантія, що він вчасно побачить перешкоду: скажімо, дитину чи  велосипедиста. Як на мене, то ці претензії просто дивні. Кому, як не водіям, знати, що обстановка на автошляхах часто змінюється, – це й змушує  вносити ті чи інші корективи.

До речі, часто ініціаторами змін є самі водії. Так, останнім часом у республіці знято близько п’яти тисяч заборонних знаків, потреба в яких відпала. У багатьох випадках це зроблено на прохання самих учасників руху.

Існує думка, що ліквідація заборонних знаків невигідна для ДАІ, бо «псує» показники звітів. Це несерйозно. Заборони – не для звітів, а для людини. Якби з ними більше рахувалися, статистика ДТП не була б  такою сумною. Лише торік (тобто 1990 року. – Авт.) на дорогах України загинуло близько десяти тисяч чоловік, а п’ятдесят тисяч одержали поранення.

Надто багато водіїв та пішоходів ставляться до Правил зверхньо або легковажно. Тому за їхніми діями на дорозі повинен бути і прихований нагляд. Хочуть вони цього чи ні. Скажу більше: Державтоінспекція, хоч і повільно, але вже оснащується спеціальною електронікою, фото-  і відеотехнікою, яка буде використовуватися для того ж прихованого контролю. Гадаю, що чесні водії, як і всі добропорядні громадяни, розуміють нагальну потребу таких заходів…»

Як бачите, ця тема не втратила актуальності й понині. Що ж стосується згаданого розпорядження МВС, то в ньому міститься перелік заходів, що, звісно, не викликають сумнівів у їх необхідності. Зокрема, внормовується порядок застосування засобів фото- й кінозйомки та відеозапису. Передбачається, що інспектори на службі повинні бути у форменому одязі з нагрудним знаком. Забороняється наглядати за рухом за тисячу метрів до початку населених пунктів (очевидно, мається на увазі відстань до дорожнього знака 5.45 «Населений пункт» на білому фоні). Плановано провести ревізію всіх дорожніх знаків 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» та підготувати висновки з обґрунтуванням встановленої швидкості руху, яку регламентуватимуть залишені. Є чимало й інших заходів, спрямованих на поліпшення діяльності Державтоінспекції, підвищення її авторитету серед учасників дорожнього руху.

Проте не з усіма положеннями цього відомчого нормативного акта можна погодитися. Щодо «прихованого» нагляду за дорожнім рухом моя позиція з часу її публікації в журналі «Сигнал» (1991 р., № 1) не змінилася. Додам тільки, що не «засідки в кущах» я підтримую, а цивілізований прихований контроль, який застосовують у всіх країнах Європи. Вважаю, що нині ДАІ конче потрібні патрульні автомобілі не розфарбовані, а насамперед звичайного (тобто «цивільного») кольору. І лише 5–10 відсотків їх (залежно від завдань, які виконує підрозділ) мають бути позначені як патрульні і використовуватися для виїздів на місця ДТП, затримання автокрадіїв тощо. На аварійно небезпечних ділянках доріг доцільні манекени інспекторів ДАІ і макети патрульних автомобілів.

Викликає сумнів заборона документування порушень встановленого швидкісного режиму у зонах дії дорожніх знаків, що обмежують максимальну швидкість. Якщо ліквідували необґрунтовані обмеження (це передбачено розпорядженням), то за логікою такі знаки залишилися тільки на аварійно небезпечних ділянках вулиць і доріг. Вибачте, а де ж, як не в цих місцях, слід вимагати безумовного дотримання безпечних режимів руху, щоб запобігти аварійним ситуаціям?

Незрозуміло також, навіщо витрачати великі кошти для облаштування окремих ділянок доріг спеціальними інформаційними щитами  з повідомленням про здійснення тут автоматичного контролю за рухом. Тоді краще вже написати на них: «Тут не порушуй, порушуй там, далі». А як бути із передбаченими цим же розпорядженням муляжами приладів автоматичного контролю за рухом (що, до речі, вже давно потрібно було зробити). У Женеві ще в середині 80-х років минулого століття за наявності одного діючого приладу встановлювали двадцять п’ять муляжів. За логікою й перед ними треба розміщувати щити з написами «Водій! Не бійся! Це лише муляж!».

Сумнівною, як на мене, є й вимога стосовно обов’язкового доведення вини в  порушенні водієм  Правил дорожнього руху за допомогою свідків (де їх узяти?). Навіщо умисно створювати «розбірки» між інспектором і водієм на вулиці чи дорозі, тим паче, що з нашим нинішнім менталітетом водій ніколи не визнає своїх «гріхів». Якщо ж викликає сумнів об’єктивність і чесність певного працівника ДАІ, то такого горе-інспектора слід негайно звільнити з лав міліції. Варто брати за взірець таку поведінку поліцейських Західної Європи: що палкіше водій доводить свою невинність, той, посміхаючись ... збільшує суму штрафу. А для «розбірок» є суд. На жаль, немає у цьому розпорядженні підтвердження обов’язкового виконання інспектором своєї головної функції, передбаченої чинним законодавством, – припинення правопорушення. Вони продовжуватимуть лише фіксувати їх за допомогою приладів «Візир». То, можливо, цих працівників слід «розатестувати», навіщо їм права міліціонера, якщо вони ними не користуються?

І про дорожні знаки. Вимоги розпорядження МВС навести лад у застосуванні обмежень швидкості є цілком умотивованими. Однак незрозумілі деякі крайнощі. 22 квітня 2009 року вийшла відповідна постанова уряду, на виконання якої познімали знаки там, де не треба. Наприклад, на в’їзді до Києва у зоні санаторію «Хутір Вільний» є наземний пішохідний перехід, зупинки маршрутного пасажирського транспорту з обох сторін чотирисмугової дороги. Було встановлено обмеження швидкості до 70 км/год. Нині знак зняли. Тепер тут швидкість 110 км/год. Навіть страшно подумати, що може статися з тим, хто ризикне перейти проїзну частину дороги на пішохідному переході. Більше того, вказаною постановою передбачено, що знаки обмеження швидкості мають встановлюватися разом з попереджувальним знаком «Дорожні роботи» тільки в разі здійснення дорожніх робіт.

Виходить, що перед аварійно небезпечними ділянками такі знаки встановлювати заборонено, а на належно обладнаних вулицях за бажання підвищити швидкість, наприклад, до 80 км/год (п. 12.8 постанови Кабміну і п. 1.16 розпорядження МВС) необхідно встановити попереджувальні знаки «Дорожні роботи», а, отже, і здійснювати такі роботи? Абсурд і в урядовому,  і у відомчому документах. І в жодному з них немає рекомендації ширше застосовувати дорожні знаки 5.30 «Рекомендована швидкість» там, де є потенційна небезпека виникнення аварійних ситуацій. Адже відомо, що заборона завжди викликає супротив, а ось до рекомендацій учасники дорожнього руху схильні прислуховуватися.

Чому в нормативних документах виникають такі «ляпи»? Дається взнаки відсутність професіоналів, які аналізували б можливі наслідки пропонованих заходів, виявляли суперечності, неоднозначність у них тощо. Більше того, інколи до розв’язання цієї проблеми долучаються некомпетентні особи із структур, які не мають до неї безпосереднього стосунку (зміни 2000 року в Кодексі про адміністративні правопорушення, постанова Кабміну у квітні нинішнього року тощо).

На жаль, сьогодні в країні немає установи, де на високому професійно-аналітичному рівні могли б підготувати пропозиції із запобігання аварійності, підвищення економічності й комфортності користування автомототранспортними засобами. Здавалося б, ще зовсім недавно не тільки керівники ДАІ, а й Кабінету Міністрів розуміли, що незалежній Україні необхідна національна наукова база у сфері безпеки дорожнього руху. З цією метою 1992 року створили науково-дослідний центр з безпеки дорожнього руху (НДЦ БДР), на який покладалася також координація тематичних науково-дослідних і конструкторсько-технологічних розробок в Україні. За досить короткий строк його працівники розробили проекти закону України «Про дорожній рух», національних правил дорожнього руху, держстандарти на дорожні знаки, світлофори, розмітку, дорожні огородження й чимало інших.

До речі, в НДЦ БДР було створено інтегрований національний банк даних про транспортні засоби (ІНБД), за що авторський колектив нагороджено Державною премією України в галузі науки і техніки.

Здавалося, є база, то розвивай і далі цю науку, особливо в питаннях організації дорожнього руху, психологічного впливу на водіїв, поліпшення конструкцій елементів пасивної й активної безпеки учасників руху, приладів управління дорожнім рухом і контролю за ним, розробки державних і регіональних програм підвищення безпеки дорожнього руху тощо. Але коли в нашій державі девіз «кадри вирішують усе» замінили на «гроші вирішують усе», розпочалася ліквідація так званих негрошових підрозділів. Тож 2005 року цей науковий заклад ліквідували. Не допоміг навіть указ Президента України № 1121 від 20 листопада 2007 року, яким передбачалося створення (а практично відновлення) Державного науково-дослідного центру із проблем безпеки дорожнього руху. Цікаво, чим завинила важлива профільна  наука перед керівництвом МВС і Департаменту ДАІ зокрема? Чому в усіх автомобілізованих країнах, у тому числі й у Російській Федерації (у США навіть у кожному штаті), над цією багатогранною проблематикою працюють національні наукові установи, головною метою яких є захист життя і здоров’я громадян? На мої аналогічні запитання один із керівників МВС під час недавньої зустрічі парирував: знайшли, мовляв, кого ставити за приклад, це ж фінансово могутні держави, вони можуть дозволити собі таку розкіш. Та найбільше мене вразило й водночас приголомшило його твердження про те, що з колегами-росіянами ми розв’яжемо будь-яку проблему з безпеки дорожнього руху і за могорич. Оце вже все, як то кажуть, приїхали! І стало зрозуміло, що керівництву МВС і департаменту ДАІ доля учасників дорожнього руху, а отже, й усіх без винятку громадян країни байдужа.

То хто візьме на себе відповідальність за створення цивілізованої системи управління і контролю за дорожнім рухом, гідної долучення до відповідної системи об’єднаної Європи? Можливо, цю галузеву науку прихистить Транспортна академія України, а то й НАНУ?! Ситуація не терпить зволікань.

Автор: Олександр Фоменко

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №7/2016 №7
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата