Журналіста виправдали

Журнал «Віче» в № 11 писав про неоднозначну ситуацію, в яку потрапив оглядач видання Юрій Поташній. Працівники ДАІ, скориставшись галузевою вседозволеністю, зробили журналіста цапом-відбувайлом у справі, до котрої він не мав жодної причетності. Естафету підхопив Деснянський районний суд Києва, призначивши нашому колезі максимальне покарання, адже той насмілився спростовувати обвинувачення у свій бік. Нещодавно резонансна справа дістала продовження, цього разу приємне.

Суддя Апеляційного суду Києва С. Кравченко скасував неправомірну постанову про позбавлення Ю. Поташнього права керувати транспортними засобами, закривши справу «у зв’язку з відсутністю в його діях адміністративного правопорушення».

Дослідивши надані матеріали, С. Кравченко виявив цілу низку порушень законодавства під час розгляду справи суддею Деснянського районного суду Л. Бабайловою. Обґрунтовуючи вину Ю. Поташнього, суддя першої інстанції посилалася лише на свідчення двох зацікавлених учасників ДТП. Показання інших трьох свідків, як і самого обвинуваченого, Л. Бабайлова банально проігнорувала. Вершиною суддівського цинізму став факт зухвалого перекручування показань журналіста та одного зі свідків: у постанову Деснянського районного суду вписано те, чого вони не казали. Позаяк протокол не вівся, правди годі шукати.

Схема ДТП у матеріалах справи відсутня. Та найголовніше, що Л. Бабайлова не захотіла помітити іншої судової справи, якою водія тойоти визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення. Саме він обвинувачував Ю. Поташнього, що той створив на перехресті аварійну ситуацію, яка закінчилася зіткненням тойоти зі стовпом. «Водій тойоти не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та здійснив наїзд на перешкоду, внаслідок чого автомобіль зазнав пошкоджень», – ідеться в постанові Шевченківського районного суду. Водій тойоти визнав себе винним і сплатив штраф. Тож Ю. Поташній, що проїжджав неподалік, ні в чому невинен: він не змушував водія тойоти скеровувати автомобіль у стовп.

Упередженість судді Л. Бабайлової можна пояснити лише одним: прихильністю до одного зі свідків у справі, члена Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України Д. Гелхвіїдзе. Саме він є власником автомобіля й перебував у ньому на місці пасажира під час скоєння ДТП. Водій, учитель фізкультури за фахом, очевидно, давав пану Д. Гелхвіїдзе якийсь урок.

Л. Бабайлова під час розгляду справи кілька разів хвалилася тим, що знайома з іменитим адвокатом. У цьому не було б нічого осудного, якби вона не оперувала аргументами на кшталт: «Гелхвіїдзе є відомим адвокатом, а тому не може обманювати». З огляду на це всі інші свідчення й докази в очах Л. Бабайлової втрачали будь-яку силу й не сприймалися, а клопотання Ю. Поташнього   нехтувалися. Захистити себе за таких умов складно, якщо ж бути точним, то неможливо. Утім, суддя Л. Бабайлова могла керуватися й іншими мотивами: в канцелярії Апеляційного суду Києва журналіст «Віча» зустрів кількох адвокатів, що оскаржували її рішення, обурюючись свавіллям у Деснянському районному суді.

Ю. Поташньому певною мірою пощастило, бо його апеляцію розглядав принциповий суддя С. Кравченко. Не виключаємо, що справа могла мати інше завершення. Загалом добре, коли на кону лише посвідчення водія, а не життя.

Вл. інф.