Кір без права передачі

Нині інфекційні хвороби посідають одне з провідних місць серед захворюваності та смертності населення. Найкращий шлях послаблення такої негативної тенденції – досягнення високого рівня специфічного імунітету завдяки профілактичній вакцинації. Та останнім часом ставлення до щеплень кардинально змінилося: починаючи з травня минулого року всі ми достатньо наслухалися аргументів «за» і «проти». Тому хочемо запропонувати до вашої уваги не думку чиновника від медицини, не сумнівні аргументи антивакцинального лобі, а коментар лікаря-практика Федора Івановича ЛАПІЯ, кандидата медичних наук, доцента кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика.

За повідомленням прес-служби МОЗ України, починаючи з 2009 року немовлятам у 3, 4 та 5 місяців робитимуть лише по одній ін’єкції замість трьох, як було раніше, за рахунок використання сучасних полівалентних вакцин. Це дасть змогу зменшити ін’єкційне навантаження на дітей та кількість візитів до лікаря, запобігти технічним помилкам медичних працівників під час щеплень. Незважаючи на складну економічну ситуацію в країні, Міністерством охорони здоров’я вишукано можливість перейти до застосування ацелюлярної вакцини, тобто менш реактогенної, проти кашлюка для проведення первинного комплексу щеплень дітей. Це відповідає світовим рекомендаціям та практиці європейських країн.

– Федоре Івановичу, доцільність проведення масової додаткової (позапланової) імунізації населення України віком від 16 до 29 років проти кору та краснухи не раз і суперечливо обговорювали у ЗМІ. То чи було обґрунтованим таке рішення і чому воно стосувалося саме названої вікової групи?

– Почнемо з того, що Україна є членом  Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) і не лише розташована в Європі, а й належить до так званого спільного епідемічного простору, який характеризується міграцією населення, спільними шлюбами, туристичними подорожами тощо. Нині для ВООЗ на порядку денному стоїть питання елімінації кору й краснухи, що означає не остаточну ліквідацію захворюваності, а зниження її до певного рівня та створення надійного імунного прошарку, коли імунітет матимуть майже 95 відсотків цільової групи населення. Україна як член цієї міжнародної організації і як нормальна європейська країна, що хоче жити в благополучному епідемічному середовищі, зобов’язалася знизити рівень захворюваності до найнижчих показників і зупинити ендемічне (всередині країни. – Прим. ред.) передавання вірусу. Таке питання стоїть не лише перед нами, його намагаються вирішити Велика Британія, Німеччина, Австрія, Швейцарія, де рівень захворюваності на кір та краснуху є набагато нижчим порівняно з Україною. Отож Європейське бюро ВООЗ  разом із Міністерством охорони здоров’я (МОЗ) заздалегідь планували здійснити в Україні заходи з елімінації кору та краснухи.

Чому додатковою імунізацією було вирішено охопити саме названу вікову групу? Такий крок не є випадковим чи необдуманим. По-перше, попередньо було проведено вибіркові наукові дослідження стану імунітету серед населення щодо наявності рівня антитіл до цих інфекцій, нижче якого особа вважається незахищеною (неімунною), тому що або не хворіла, або отримала одне щеплення, яке залишається ефективним, але не для елімінації. В такому разі завжди залишається певний відсоток  людей, чутливих до кору й краснухи, і друге щеплення дає змогу звести захворюваність до нуля. Інакше кожні 4–5 років накопичуватиметься так званий неімунний прошарок і даватиме спалахи, подібні до тих, які були у 2001–2002 та 2005–2006 роках. По-друге, саме серед представників цієї групи спостерігалася найбільша захворюваність у 2005–2006 роках. Таку додаткову вакцинацію проходили інші країни в різні періоди. Для мене особисто нічого дивного в цьому немає, бо чимала кількість випадків захворювань на кір та краснуху серед підлітків та молоді у 2006–2007 роках засвідчила наявність незахищеного від інфекцій прошарку.

– Коли слід очікувати  наступного спалаху кору та краснухи і чи встигнемо їм запобігти?

– Для всіх інфекційних хвороб є характерною своя епідеміологічна періодичність. Починаючи з 2010 року захворюваність зростатиме, її пік припаде на 2011–2012 роки. Ми вже не встигнемо запобігти поширенню епідемії та досягти згаданих 95 відсотків імунного прошарку серед цієї вікової групи, бо змарновано час. Додаткову вакцинацію зірвано, термін придатності вакцини закінчується у серпні-вересні 2009 року. У зв’язку із ситуацією, що склалася, перед Україною постане низка проблем, які державі доведеться розв’язувати самотужки: прогнозований спалах інфекційних хвороб, пошук коштів на закупівлю вакцини та лікування тих, хто захворіє. За прогнозами фахівців, унаслідок непроведення додаткової імунізації уже протягом найближчих п’яти років можуть захворіти  близько 90 тисяч громадян.

– У чому саме полягає небезпека цих інфекцій? І чим мешканцям України може загрожувати відмова від позапланової імунізації проти кору та краснухи?

– Зростанням рівня захворюваності й смертності громадян, а загалом це є небезпекою для всієї держави. За оприлюдненими даними про наслідки епідемії 2005–2006 років, понад 45 тисяч українців захворіли на кір, із них п’ятеро померли. Не хочу здаватися кровожерним, але, за показниками для європейських країн, зазвичай на одну-дві тисячі хворих на кір помирає одна людина незалежно від віку. Маємо пам’ятати, що офіційна статистика – це мінімальна статистика. Наслідками смертності від кору є такі тяжкі ускладнення, як енцефаліт, менінгіт, пневмонії, отити. Отже, за елементарними розрахунками мало бути зафіксовано від 20 до 45 летальних випадків! Постає запитання: коли, де і від чого саме померли ці люди? Можливо, діагностування захворювання було неточним, тому смерті просто не пов’язували з кором.

Якщо казати конкретніше, сам  по собі кір теж є тяжкою інфекцією, перебіг якої характеризується високою температурою тіла протягом 5 днів і більше. Препаратів для його лікування на сьогодні не існує. До речі, ще одна проблема, пов’язана з кором, яку в Україні просто не вивчено, зате про неї добре  знають за кордоном – підгострий склерозивний паненцефаліт. Це віддалені наслідки перенесеної хвороби, які проявляються через 3–5 або навіть 10–15 років ураженням нервової системи, розвитком паралічів. У нас про це ні викладачі не говорять, ані в підручниках не пишуть, тому й самої проблеми  нібито не маємо. Просто моніторингу захворювання ніхто не здійснював.

Метою вакцинації проти краснухи є зниження рівня захворюваності серед дітей та жінок репродуктивного віку, 10–20 відсотків яких не мають імунітету, бо не перехворіли в дитинстві, що є однією з причин синдрому вродженої краснухи у новонароджених, за яким у країні знову-таки досі не налагоджено системи епіднагляду, а точніше кажучи, вона не працює. Це загрожує виникненням тяжких, іноді несумісних із життям, уроджених вад розвитку немовлят. Тому хвороба жінки на краснуху в першому триместрі вагітності є абсолютним показанням для її переривання. Як  захистити цих жінок? Забезпечити «зустріч» із вірусом краснухи ще перед настанням вагітності, тобто штучно ввівши вірус, – зробити щеплення. Перш ніж завагітніти, жінка повинна обстежитися на наявність антитіл до краснухи, після вакцинації знову потрібно перевірити, чи вони з’явилися.

Безумовний пріоритет має належати профілактиці. Як приклад, коли цифри бувають промовистими, можна згадати епідемію дифтерійної інфекції у 1995 році внаслідок масової відмови від імунізації. Тоді з усіх зареєстрованих випадків цього захворювання на планеті 88 відсотків припало на країни пострадянського простору і лише 12 – на територію  інших країн, переважно африканських.

Якщо казати іронічно-позитивно, то скоро українські лікарі стануть найдосвідченішими в Європі, де навіть їхні колеги-професори  про кашлюк, скарлатину, дифтерію, правець знають лише з підручників і фотографій. Нещодавно до нас зверталися колеги з Литви з проханням надати фотографії хворих на кір, бо вони не мають що показати студентам. У 50-х роках минулого століття в одному американському журналі можна було прочитати таке: «У житті кожного є три речі, які обов’язково й невідворотно стануться. Це – смерть, сплата податків і… кір». Якщо у США до запровадження вакцинації на кір хворіло понад 750 тисяч людей щороку, а 500–1000 осіб помирали, то за період 2000–2007 років у середньому за рік зафіксовано 63 випадки захворювання на кір.

–  На вашу думку, чи були допущені помилки під час підготовки до позапланової вакцинації? Можливо, не останню роль тут відіграла відсутність ефективної системи інформування населення з питання щеплень?

– Як громадянин України, лікар-інфекціоніст і дитячий імунолог, можу сказати, що з огляду на ситуацію в державі нормально працювати неспроможне будь-яке міністерство, та ще й коли його керівництво змінюється раз на рік. Влада може змінюватися, а епідеміям байдуже, вони не чекатимуть. Заходи з імунопрофілактики повинні бути зрозумілі кожному лікареві й пацієнту. За кордоном до роз’яснювальної роботи залучають соціальні служби, громадські організації, піар-технологів, рекламу на бігбордах та у ЗМІ, але все це потребує чималих грошей.  Для України такий підхід залишається лише омріяним майбутнім. Потрібно дочекатися зміни поколінь, утворення справді громадянського суспільства, коли припинять думати й діяти за старими, радянськими мірками. Нині рівень довіри до офіційної медицини дуже низький, і коли ця ситуація зміниться – невідомо.

– У зв’язку з дебатами навколо вакцини проти кору й краснухи Індійського інституту сироваток 17 травня 2008 року МОЗ призупинило додаткову імунізацію. В резолюції науково-практичної конференції, яка відбулася на початку лютого нинішнього року, її учасники визнали неможливим протягом 2009 року охопити цільову групу позаплановою вакцинацією, зокрема, через низький рівень готовності суспільства й медичної спільноти до неї. Отже, чи продовжуватиметься додаткова вакцинація і коли саме?

– Рішення міністра Василя Князевича про призупинення вакцинальної кампанії було викликане радше політичною, а не медичною доцільністю. Просто цього потребувала тодішня ситуація. Можливо, я особисто на його місці вчинив би так само. На згаданій конференції заступник міністра охорони здоров’я Василь Лазоришинець зауважив, що медики вже готуються  до епідемії та прийому пацієнтів. У поточному році коштів не виділять, бо бюджет уже сформований, а якщо парламентарії вирішать профінансувати медичну галузь у  2010 році, то ми повинні будемо виходити на міжнародний ринок, подавати заявку, шукати продавця вакцини, сплачувати величезні кошти. Але додаткової вакцинації у всякому разі вже не буде.

– Чи зможе Україна й надалі розраховувати на благодійну допомогу від міжнародних організацій охорони здоров’я?

– Очевидно, що їхня довіра до нас уже втрачена, і це логічно. Наприклад, за кошти, які було надано Україні, можна було розв’язати й закрити проблему кору в кількох африканських країнах. Україна як суб’єкт міжнародного права в цьому разі останнім часом уже мала неприємні інциденти, які до її міжнародного іміджу не додали нічого доброго, скоріше навпаки. Є групи людей, які міцно пов’язані з бізнесом і політикою, й коли питання стосується їхнього прибутку, вони готові поставити під загрозу не лише здоров’я нації, а й погіршити відносини з авторитетними міжнародними організаціями, що фактично унеможливлює їхню подальшу співпрацю з Україною.

– Федоре Івановичу, що ви порадите батькам, які сумніваються у перевазі щеплень і бояться поствакцинальних ускладнень?

– Кір – захворювання, яке, за даними ВООЗ, щороку на планеті забирає життя близько 500 тисяч невакцинованих дітей. Тому як лікар хочу наголосити, що будь-яке щеплення в сотні разів безпечніше, ніж захворювання, від якого воно захищає. Слід запам’ятати, що ефективність вакцинації полягає не у стовідсотковій гарантії уникнути хвороби, а в полегшенні її перебігу. Так, серед хворих на дифтерію справді близько 50 відсотків – раніше щеплені, але вони не помирають. Це можна сказати й стосовно інших інфекцій. До того ж за використання сучасних вакцин ризик можливих ускладнень є дуже невеликим, а користь – значною і для окремої людини, і для суспільства загалом. Витрати на вакцинацію приблизно в 10 разів менші, ніж на лікування. Крім того, батьки та директори  шкіл повинні усвідомлювати свою відповідальність у разі захворювання дітей унаслідок того, що хтось не був вакцинований. Адже де закінчуються права людини? Там, де починаються права іншої. Тобто невакцинована дитина може бути небезпечною для інших. Завдяки профілактичним щепленням у світі щорічно рятують щонайменше 3 мільйони дитячих життів, а 750 тисяч дітей не стають інвалідами.

Автор: Світлана ФІЛОНЕНКО