Свято й будні однієї річки

Упродовж трьох днів у селі Верхобуж, що в Золочівському районі на Львівщині, тривав міжнародний екологічний етнофестиваль «Чисті джерела Бугу»

Джерело сімейної злагоди

Звичайно, жодним фестивалем в Україні сьогодні нікого не здивуєш. Такий захід швидше викличе роздратування: мовляв, не туди гроші витрачають, коли в країні не все гаразд і в економіці, і в енергетиці, коли село занепадає. Але на Золочівщині таки влаштували фестиваль однієї річки, залучивши до цього мешканців навколишніх 35 сіл. Ідея проста: показати, якими природними багатствами наділений цей край, як можна не лише облагородити джерело, потічок, річку, а й облаштувати побут, прокласти нові дороги, електрифікувати вулиці, полагодити паркани, прибрати подвір’я, висадити квіти. Одне слово, зробити своє обійстя таким, щоб можна було прийняти туристів і гостей фестивалю.

Святу передувала інтенсивна підготовка. Насамперед розчистили від сміття джерело, з якого й бере початок Західний Буг, вимостили береги колотим каменем. Праця принесла результати. Сьогодні це мальовничий відпочинковий комплекс. Біля джерела стоїть горнятко, яким черпають і з якого п’ють чисту воду. Поруч мережаний у металі місток, водяне дерев’яне колесо, що крутиться, як у справжньому млині.

– Працівники управління водного господарства Львівської ОДА та місцеві мешканці настільки вдало облагородили територію витоків Західного Бугу, що нині всі весільні пари приїздять сюди, щоб попити джерельної води, а також сфотографуватися на містку біля витоків річки, яка в сиву давнину, за переказами, мала назву Бог. Поки що реконструювали тільки 200 метрів прибережної території, а прагнемо, щоб такою була річка й на виході із села, – розповідають голова Золочівської райдержадміністрації Василь Фенчак та організатор фестивалю Олександр Ганущин. – Побудували дороги в село Колтів, провели вуличне освітлення в селі Верхобуж, газифікували всі довколишні села. Та й люди, беручи один у одного приклад, полагодили й пофарбували власні паркани, покосили бур’яни при дорозі, облаштували подвір’я, щоб не гірше, як у сусіда.

Щодо самого свята, то все дійство відбувалося на горі Збіч. На 40-гектарній площі розкинулися ятки народних умільців, атракціони для дітей, торгові намети. Порядок забезпечували 280 волонтерів – місцевих юнаків і дівчат. До нас приїхали делегації з Білорусі, Польщі, а також Донецької, Харківської, Херсонської та Волинської областей. Гадаємо, вони задоволені порядком і організацією фестивалю.

Не святі горшки ліплять

Організатори фестивалю запевнили, що не взяли ні копійки бюджетних коштів на організацію цього свята. Допомагали спонсори. А кожна сільська рада представила народні ремесла своїх односельців. Під час фестивалю кожен міг  власноруч виготовити глечик, скориставшись гончарним кругом (на знімку), потримати важкий молот коваля, одержати консультацію в майстринь вишиванок. До речі, від вишиванок тут очі розбігалися, а ціна окремих сягала 3–4 тисяч гривень. Наприклад, вік буковинських домотканих сорочок сягав за 100 років, а бісер для їх вишивання виготовляли ще за цісаря Франца Йосифа. Не пасли задніх і місцеві майстрині, демонструючи власні вишиванки, щоправда, вже сучасні, які так пасують до молодіжних джинсів. Користувалися попитом дерев’яні яворівські дитячі забавки, глиняні цвіркуни.

– Наші села за 50 кілометрів від Верхобужа. Привезли ми сюди багату колекцію старожитностей, яку позбирали по односельцях, – розповіла голова Перегноївської сільської ради Марія Канафоцька. – Людей цікавлять і колиска, і стільчик до неї, яким по 150 років, столітні жорна, праска, бамбетель (дерев’яний диван), скриня, образ святого Миколая, написаний народним умільцем ще у XVIII столітті, тарілки з білого фарфору, розмальовані барвистими квітами та знамениті глинянські килими, назва яких від села Глиняни. У своєму селі маємо Музей української хати. Наші селяни віддали для експозицій старі речі, ми їх облікували, підписали, як має бути у справжньому музеї, від якої родини той чи інший експонат надійшов. Тож нині і старе, і мале дуже полюбляють приходити сюди й милуватися давніми речами вжитку та побуту їхніх дідів і прадідів.

На виставці народних ремесел охочі фотографувалися з місцевими звірами, опудала яких представив колекціонер-мисливець Ігор Гринів із села Вороняки. Пасічники радували всіх новим медом, «медовухою». Її купляли активніше. Спробували й ми – ефект моментальний: від 100 грамів напою ноги самі просяться до танцю. Дітвора ласувала духмяними булочками й пиріжками місцевої випічки. У десятках наметів торгували розмаїтими закусками, гарячими стравами й шашликами та, як у нас ведеться, пивом і горілкою. А на імпровізованих артмайданчиках і сценах виступали численні самодіяльні й  професійні творчі колективи.

Маршами й вальсами обдаровував глядачів шляхетний Надбужанський річковий духовий оркестр із Польщі. Публіка оцінила високий рівень виконання й щиро аплодувала музикам. А коли на гору Збіч опустилися перші сутінки, сотні автомобілів з увімкненими фарами освітлили співоче поле. Тут розпочалася грандіозна розважальна молодіжна програма за участю сучасних українських гуртів.

Порушити закон рівноваги не маємо права

Сьогодні на горі Збіч, яка впродовж трьох днів прийняла близько 40 тисяч людей, не лишилося жодного сліду від багатоголосого свята. Тут зеленіє трава й пасуться корови, поруч шумить ліс, а біля витоку Західного Бугу в чистій джерельній воді бавляться діти. Проте матеріал, хоч як це прикро, не зможу закінчити на мажорній ноті. Бо ж навіть у дні фестивалю від багатьох чула про назрілу проблему, яка потребує негайного розв’язання.

Річ у тім, що колись досить багаті на водні запаси села Золочівського району нині гостро відчувають їх нестачу. Здавалося б, Західний Буг щедро наділив цю місцевість життєдайною водою. А ось у криницях її дедалі менше.

– Усім відомо, що Плугівський водозабір, який обслуговує обласний центр, розташований на території нашого району, – розповідає голова Золочівської районної ради Борис Золотник. – Щодоби він постачає Львову 50 тисяч кубічних метрів води. Після реконструкції потужність водозабору зросте до 90 тисяч кубічних метрів. Відтак у селах, що в зоні депресійної лійки, вода в криницях практично зникне. Тому ми добиваємось, аби насамперед для мешканців сіл Підлипці й Лука збудували водопровід. Має бути турбота про ближнього, адже поліпшити своє становище за рахунок іншого, обділивши його необхідним, означає порушити закон рівноваги. А цього робити не маємо права.

Автор: Лариса МАРЧУК