Молоді, щасливі, талановиті!

У центрі Парижа, в колишньому особняку Алена Делона неподалік Єлисейських Полів, нині співають українською під бандуру та малюють.

Узагалі тут дислокується Український культурний центр. А п’ять років тому в апартаментах відомого актора та його сердечної пасії Ромі Шнайдер ще й оселилася Українська школа мистецтв. Діти від трьох до сімнадцяти років опановують образотворче мистецтво, національну кераміку, хореографію, хоровий спів, бандуру, вишивку, театр. Вивчають історію нашої держави, українську мову та літературу, а також французьку й англійську. До того ж устигають це робити за два, так би мовити, «вільні» дні тижня: в середу та суботу. (У Франції середа – офіційний вихідний.)

Тобто мистецька українська школа, з одного боку, факультативна, адже її науку можна поєднувати з навчанням у будь-якому іншому закладі. З другого – самодостатня, цілісна, зрештою, така, що випускає в життя інтелектуально та естетично розвинутих особистостей. Зазирнувши

в її плани та програми, розумієш: такому ретельно структурованому комплексному навчанню може позаздрити будь-яка дитина в будь-якій країні.

Із директором Української школи мистецтв Оленою МІсталь познайомилися не в Парижі (на жаль, бо дуже хотілося б на власні очі оцінити це освітянське диво). Нещодавно ми одночасно опинилися в Центральному Будинку художника – в гостях у Миколи Гроха, відомого київського митця та директора знаменитої художньої студії при названому Будинку. Пані Олена завітала до доброго знайомого дорогою додому, в місто на Сені. Із собою привела п’ятьох учнів паризької школи: гарних дівчат у яскравих сукенках і смаглявого хлопчика. У цій компанії були україно- та франкомовні підлітки. А верталися вони з «Артека», де брали участь у фестивалі «Змінимо світ на краще». 

Виявилося, що керована Миколою Грохом художня студія та Українська школа мистецтв у Парижі дружать і співпрацюють не один рік. До речі, учні школи знайомляться з митцями, які представляють нашу державу (часто це відбувається в стінах Українського культурного центру в Парижі, під крилом якого діє школа). А Микола Грох не раз показував свої твори у французькій столиці. Як, приміром, і цього літа. Тож із роботами художника його гості знайомі. А в Києві Микола Никифорович був радий похвалитися роботами своїх студійців. 

Кореспонденти «Віча» тим часом не стримували цікавості стосовно інноваційної школи. Її історія почалася з того, що наша колишня співвітчизниця Олена Місталь (на відміну від багатьох інших українок, котрі вийшли заміж за французьких громадян) обрала активне суспільне життя. А саме знайшла вдячну сферу для прикладання своїх педагогічних і творчих талантів. Ініціативу щодо створення школи мистецтв 2004 року підтримало Посольство України у Франції, й зокрема тодішній наш посол Юрій Сергєєв. Його благородну справу зі сприяння роботі українського навчального закладу в Парижі продовжив посол нинішній – Костянтин Тимошенко. Ось лише одна, але істотна, деталь: школа взагалі не сплачує за оренду приміщення.

Як розповіла Олена Місталь, під цим дахом здобувають знання 80 учнів (напочатку було 15). На дві третини українських школяриків припадає одна третина французьких. Хто ці діти? Натовп досить строкатий, однак усіх об’єднує жага творчості та тяжіння до української культури. Є тут діти дипломатів. Є нащадки різних хвиль еміграції, які бажають вивчити, зберегти мову. Є й українці, усиновлені тутешніми родинами. Зрештою, є друзі-французи, котрих захопило мистецтво нашого народу.

– Діти, які вчаться в цій школі, стають носіями культури, – продовжувала директор. – Окрім навчання, влаштовують вистави для французів. Тобто для таких самих дітей, але які не володіють українською. Отже, учні школи поширюють знання про нашу країну, закохують французів в українське мистецтво.  

Роздивляючись знімки з життя школи, ловиш себе на сумній думці, що, на жаль, не вдасться скинути роки й вступити до дивовижного закладу. Тут відсутні буденність і муштра. А французька легкість у всьому – присутня. Вчителі нерідко організовують заняття просто в музеях. Час від часу вивозять учнів і батьків на пікніки. Не дивно, що наука видається дітям не гранітом, а медом.

За столом гостинного Миколи Гроха всі швидко порозумілися, хоча й зібралися люди різного віку й балакали наперебій французькою та українською. Творчі особистості не знають мовних кордонів.

Наприкінці мистецьких посиденьок Олена Місталь сказала мені гордівливо, але без жодної патетики:

– У Франції вкрай необхідно усвідомлювати себе гідними своєї батьківщини! Через пісню, малюнок, поезію, через тепло сердець тих, хто передає знання про Україну дітям. Ми за різних обставин опинилися за кордоном, та відчуваємо, що з кожним днем дедалі більше стаємо українцями, хоч і далеко від рідної землі.

Автори: Ольга КЛЕЙМЕНОВА, Микола БІЛОКОПИТОВ (фото)