№15, серпень 2009

Анатолій Зленко: Імідж країни - завдання загальнонаціонального масштабуАнатолій Зленко: Імідж країни - завдання загальнонаціонального масштабу

Кабмін затвердив державну цільову програму формування позитивного міжнародного іміджу країни до 2011 року. Пропонується спрямувати на її реалізацію 230 млн. гривень. Думками про те, що необхідно зробити для максимально ефективного використання цих коштів, про досвід інформаційного прориву інших країн редакція журналу «Віче» попросила поділитися відомого кадрового дипломата, Надзвичайного
і Повноважного Посла, екс-міністра закордонних справ України Анатолія ЗленкА.

 

Анатолій Зленко народився 2 червня 1938 року в селищі Ставище Ставищенського району Київської області. Двічі був міністром закордонних справ України (з липня 1990 р. по серпень 1994 р. і з жовтня 2000 р. по вересень 2003 р.).

– Анатолію Максимовичу, наскільки вчасно Українська держава звернула увагу на свій міжнародний імідж? І чи вся справа, на ваш погляд, у грошах?

– Треба сказати, що поліпшення іміджу України у світі – на порядку денному зовнішньополітичної діяльності вже кілька років. Іще за мого перебування на посаді глави українського МЗС було зроблено серйозну спробу розробити й здійснити програму забезпечення позитивного міжнародного іміджу країни. В 2002 році МЗС розробило й подало пропозиції до проекту державної програми у вигляді «Програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України». Її планувалося здійснити протягом 2003–2006 років, виділивши необхідні бюджетні ресурси в кілька мільйонів гривень. На жаль, припустилися помилок, зокрема у виборі підрядника, яким виявилася не дуже відома компанія, що мало чого зробила й поховала добре починання. Історія цього питання не така вже й давня та показова в тому сенсі, що до такого проекту треба ставитися серйозніше, бо він справді має державне значення.

– Що є визначальним для формування позитивного міжнародного іміджу України?

– Щоб відповісти на це запитання, треба зрозуміти, що міжнародний імідж держави слід розглядати в декількох аспектах.

По-перше, необхідно враховувати, що для міжнародного іміджу визначальним чинником є відповідність основним політичним, економічним і соціальним критеріям, які характерні для високорозвиненого суспільства. У цьому зв’язку найважливішим завданням має бути прагнення держави забезпечити сталий розвиток, добробут і процвітання країни та її громадян. Це важливо здійснити за рахунок ключових аспектів внутрішнього розвитку й активної участі в міжнародному житті. Звісно, реалізація такої програми потребує продуманої та відповідальної державної політики, загалом системного підходу. Це має стати спільним завданням всіх гілок і органів державної влади.

По-друге, формуючи міжнародний імідж країни, варто враховувати ті критичні сфери внутрішньополітичного й соціально-економічного розвитку, що негативно впливають на її сприйняття у світі або поверхове, фрагментарне уявлення про неї. Важливий системний підхід. Поглиблення ринкових реформ, демократизація, побудова громадянського суспільства, посилення активної, діяльної міжнародної позиції України – свідчення уваги влади до своїх громадян, та й, власне, до іміджу держави.  

По-третє, під час визначення змісту, форм і методів іміджевої роботи треба враховувати, що ця діяльність ведеться в єдиному комунікативному середовищі, в котрому, як правило, діє й потенційний опонент. Загалом зовнішні чинники формування іміджу країни надто важливі. Адже, як відомо, Україна водночас перебуває під впливом різновекторних цільових інформаційних потоків, що прямо або опосередковано позначається на формуванні її міжнародного іміджу, звужуючи поле діяльності українських державних і недержавних ЗМІ. Так було на самому початку становлення української державності, коли доводилося долати серйозну обструкцію деяких держав під час входження України в систему міжнародних відносин після розпаду СРСР: вирішення питань правонаступництва, умов проголошення без’ядерного статусу, забезпечення енергоносіями, подолання стереотипів холодної війни (поправка Джексона–Веніка, антидемпінгові розслідування, запровадження обмежень на окремі види української експортної продукції й багато чого іншого). І сьогодні ми маємо не менш складні проблеми у зв’язку із проведенням цілеспрямованих PR-акцій щодо нашої держави, її керівництва, внутрішньої та зовнішньої політики. Заради справедливості слід зазначити, що іноді антиукраїнська тематика в міжнародних ЗМІ «зашкалює», що значною мірою зумовлене внутрішньою нестабільністю, протистоянням між різними гілками влади, керівництвом країни та основними політичними партіями. Така ситуація завдає непоправного удару по міжнародному рейтингу України, її здатності гідно протистояти численним антиукраїнським PR-кампаніям.

І, нарешті, треба усвідомити, що лише послідовна та цілеспрямована робота може дати позитивні результати. Досягти цього непросто, тим паче за нинішнього низького рейтингу України на міжнародній арені за багатьма показниками (високий рівень інфляції, корупція, падіння рівня виробництва, ВВП тощо). З одного боку, важливо оцінити власні можливості протистояти за допомогою іміджевих заходів у різних сферах антиукраїнському інформаційному тиску, як і здатність витримувати цей тиск. А з другого – забезпечити зовнішньополітичну пропаганду, залучаючи до цієї роботи відповідні структури, інтелектуальний і культурний потенціал. Що, звісно, має підкріплюватися належним фінансуванням. Вочевидь, сьогодні вже недостатньо використовувати колишні форми роботи: розміщення статей на замовлення у впливових західних ЗМІ, проведення прес-конференцій або випуск прес-релізів із використанням сучасних можливостей і технологій, розповсюдження літератури, відео- та кіноматеріалів, TV-програм тощо. Усе це, безперечно, важливо й необхідно. Однак слід ураховувати, хто проводить ці заходи, бере в них участь, а також місце їх проведення. Актуальним є системне формування загального образу України на основі різнопланових сюжетів. Більша частина цієї роботи має координуватися й виконуватися єдиним центром. Можна, звичайно, запропонувати й багато чого іншого. Однак треба обов’язково пам’ятати головне: за допомогою лише зовнішньополітичних зусиль, без досягнення позитивних внутрішніх змін неможливо поліпшити імідж України у світі. Інакше кажучи, позитивний імідж нашої держави ґрунтується на глибоких внутрішніх перетвореннях на основі європейських стандартів. І нині питання поставлене руба: чи зможемо ми створити свій імідж як надійного партнера й відповідно захистити власні інтереси. Звідси й висновок: формування позитивного міжнародного іміджу України є найважливішим завданням загальнонаціонального масштабу.

– Що, на ваш погляд, найнегативніше сприймають за кордоном,  аналізуючи теперішню політичну ситуацію в Україні?

– Останніми роками міжнародна спільнота (а надто її експертне середовище) уважно стежить за тим, що відбувається в Україні. Саме нерозв’язаність багатьох проблем і неадекватне реагування на сучасні виклики й загрози визначають негативне сприйняття України. Крім того, непослідовність державних заходів у вирішенні багатьох питань, нав’язування політичними суб’єктами власної позиції суспільству також не сприяють формуванню позитивного іміджу країни. Серед негативних характеристик суспільно-політичного життя – корупція, нерозвиненість громадянського суспільства, «тінізація» економіки, нерозв’язаність соціальних проблем, різке розшарування суспільства на дуже бідних і дуже заможних. Усе це породжує недовіру населення до владних структур. Характерно, що ці та інші чинники дискредитують не лише країну, а й саму ідею побудови демократичної економічно розвиненої держави.

– Але все ж таки Україна вже досить відома у світі?

– Будь-яке уявлення не є константою, його завжди можна змінити. Проте зробити це нелегко. Здебільшого знання про Україну формується під впливом різних джерел – офіційних і неофіційних, поверхових і фрагментарних, об’єктивних і упереджених. За кордоном відомі події осені 2004 року. Тепер про них згадують рідко. Та й те, радше в докір, даючи зрозуміти, що українська нація була близька до значних змін, але втратила свій шанс. Україна згадується в закордонних ЗМІ в прив’язці до якихось сенсаційних подій – і позитивних, і негативних (спорт, перемоги боксерів, футболістів, а також скандали, торгівля живим товаром тощо).

Нам аж ніяк не байдуже, якою саме уявляють Україну у світі. Переконаний: негативне її сприйняття можна змінити, якщо цим наполегливо займатися. Треба любити власну країну, свій народ. У цьому нам допоможуть численна українська діаспора, тисячі іноземців, що закінчили українські вузи. Треба усвідомити наявні можливості й використовувати їх. Сприяти позитивному іміджеві України мають зовнішньополітичні ініціативи, активна участь у миротворчих операціях. Нам, звісно, важко нині змагатися в цьому питанні з провідними державами, де інформаційну роботу розглядають як один із пріоритетних напрямів зовнішньополітичної діяльності й відповідно забезпечують кадрами та фінансами. Наприклад, МЗС Франції має свій телевізійний канал (TV/5), за допомогою якого здійснює мовлення на різні аудиторії в багатьох країнах світу. А про відомі інформаційні агентства Європи, Америки й Азії годі й казати.

Усе це можна виправити, але з часом. Нашим великим мінусом є недостатня присутність України в міжнародному інформаційному просторі, що неабияк ускладнює просування її національних інтересів.

Не таємниця, що нова державна програма приверне увагу багатьох інформаційних компаній. Тут важливо не помилитися у виборі тендерного комітету МЗС, зробити правильні висновки з недавнього минулого. Важливо забезпечити якнайширшу участь у тендері, що, безперечно, дасть змогу обрати найефективнішу компанію.