Політика має бути прекрасною!

У книгарнях з’явилася монографія Валентина Бушанського «Естетика політичної влади». Вона рекомендована до друку вченою радою Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. Книга видана за сприяння «Центру практичної філософії». Адресована політологам і філософам праця значною мірою порушує традиційний канон політологічних студій. Уже сам погляд на політику з позицій естетики є несподіваним.

Автор повсякчас вдається до інверсії: якщо політична діяльність залежить од свідомості етичної, залежить од свідомості економічної, то з таким самим успіхом слушно стверджувати, що вона залежить й од свідомості естетичної. Виправданим, здається, й дискусійний дух монографії. У ній ведеться діалог із традиційним тлумаченням політології як вченням переважно про політичні процеси й інститути. Цей діалог зумовлює й подекуди іронічну інтонацію викладу матеріалу.

У першому розділі влада описується як самодостатня онтологічна реальність. Тільки з виокремленням загальних типів владного буття та способу впливу на свідомість. У другому розділі розкриваються історичні форми свідомості: побут, міф, історія. У третьому – визначено можливість застосування естетичних понять до аналізу політичного життя. У четвертому – з визначенням політико-онтологічних й естетичних засобів аналізу розглядається відображення в мистецтві політичних реалій і вплив естетичних уявлень на політичну дійсність.

Як показано в монографії, людині властиві певні типи ставлення до влади. Їх умовно можна визнати як матріархальний і патріархальний. Кожному з цих типів притаманні позитивні, себто соціально корисні, та негативні, руйнівні як для особистості, так і для суспільства, риси. Матріархальності властиві відкритість, чуття особистої винятковості, очікування соціальної прихильності. А водночас і схильність до споживацтва, жадання беззастережної любові та поваги. Соціально матріархальність проявляється в апологетиці рівності та культі смерті, що мислиться як передумова відродження. З естетичного погляду, матріархальність – це, безперечно, «низьке» світосприйняття. Це тотальна горизонтальність, що спрямована радше додолу, туди, звідки й проростає життя. Це спосіб винятково безпосереднього сприйняття життя. А тому й влада мислиться утилітарно. Натомість патріархальність – це ускладнення буття. Політично воно проявляється як становлення політичного раціоналізму, зокрема вироблення політичних ідеалів.

Автор завважує: політичні ідеали об’єктивуються в політичних теоріях та інститутах, етичних принципах, релігійних уявленнях і мистецьких звершеннях. Політика, етика, релігія, мистецтво – це вже не безпосереднє життя: любов і турбота. Це життя ідеальне – таке, яким воно має бути. Оскільки достеменне втілення ідеалу неможливе, спостерігається не лише об’єктивація ідеалів, а й відчуження. Ідеальні уявлення стають реальністю, а тому й віддаляються од людини. І водночас утілені ідеальні уявлення зазнають історичної деформації, стають частиною життя, а тому й невблаганно недосконалими. Адже одна річ – мислення, що послуговується поняттями, а інша – життя, котре залежить від умов і способів тлумачення ідеалів.

Туга за ідеалом проявляється, згідно з авторською термінологією, в «принадженні». Сила, краса, розумність, святість – це ті цінності, котрі непереборно ваблять людину. Вони стають мислимими лише з виникненням об’єктивованих соціальних форм: політики, етики, релігії та мистецтва. Неможливе принадження якимись ефемерними цінностями. Принадження орієнтується на конкретні форми, в яких цінності втілюються. Прагнення сили взоровує собі політику, святості – релігію, розумності – філософію, краси – мистецтво. Принадження є головним способом соціалізації. Це спосіб не лише абстрактного засвоєння цінностей, а й конкретного орієнтування на соціальні сфери та взірці, в яких цінності втілені.

Дослідник звертається й до такого феномену, як політична свідомість. Він показує: ускладнене ідеальними формами життя розшаровується, розщеплюється на безпосередню буденність, чуттєву міфічність й історію. Людина водночас живе в буденності, міфічності й історії.

Побут, міфічні та історичні уявлення проявляються в діяльності, котру можна описати за допомогою естетичних категорій. Принадившись певними взірцями й намагаючись реалізувати їх у житті, безпосередньому побуті, міфічній грі, історичній діяльності, людина завше балансує між прекрасним і потворним. На цьому шляху – успіхи та поразки, радість і розчарування. Єдине, чого немає на шляху втілення бажаного ідеалу, – це вибору. Людина негодна уникнути принадження.

Політологія – поліпарадигмальна наука. Вона відійшла од економічного детермінізму. Нині широко застосовуються бігевіориальний, психологічний та інституційний підходи. Чи може йтися про становлення особливої політико-естетичної парадигми? Звісно. Представлене дослідження значною мірою визначене гіпотезою: політичне мистецтво не лише відображає соціально-політичні умови буття, а й визначає його. На сторінках монографії ця гіпотеза формулюватиметься категоричніше: не мистецтво наслідує політику, а політика наслідує мистецтво. Якщо завважити принаймні те, що всі політичні ідеали позначені естетизмом, себто сформульовані як герметичні прекрасні убрази, то згадане положення, безперечно, є слушним. Якщо ж узяти до уваги, що історія політичної культури визначається низкою образів, можливість вироблення політико-естетичної парадигми вельми актуальна.

Сама тема, до якої звертається Валентин Бушанський, є недослідженою в політичній науці. Отримані результати вирізняються новизною. А продовження наукових пошуків у політико-естетичній сфері на часі.

------
* Рецензія на монографію: Бушанський В. В. Естетика політичної влади. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2009. – 360 с.

Автор: Алла СІЛЕНКО