Принципи юридичної автентичності й архітектоніки в законотворенні України

Формування правових принципів є складним явищем, яке постійно перебуває в центрі уваги вчених-юристів, особливо в аспекті діалектики їх розвитку та застосування на практиці. Зокрема, про актуальність проблеми свідчить той факт, що у фундаментальному п'ятитомному виданні Академії правових наук України «Правова система України: історія, стан та перспективи» поряд з іншими методологічними та історико-теоретичними питаннями в окремому підрозділі докладно розглядаються ґенеза, поняття, класифікація, місце й роль принципів права у правовій системі України [7, c. 689—704].

З нашої точки зору, в згаданій праці методологічно недостатньо розкрито ґенезу принципів, через що пояснення їх виникнення є неповним. Зокрема, стосовно того, що мають спільного і чим різняться дефініції «принципи права» та «правові принципи» або «юридичні принципи» тощо [7, c. 689—704]. На нашу думку, науковий аналіз їх історичного виникнення (ґенеза), розвитку та особливостей застосування має бути послідовним, потрібно чітко визначити відмінність між ними.

 Дослідження історичного походження та процесу формування правових принципів потребує глибокого теоретичного вивчення. Формування правових принципів відбувається з моменту першого (одноразового) застосування у прадавньому звичаєвому праві як керівного начала з метою врегулювання суспільних відносин та до часу встановлення порядку життєво виправданого постійного користування.

У процесі законотворення на етапі проектування законів правові принципи набувають особливого значення, дотримання їх є гарантією високої якості законів. Наприклад, внесення великої кількості змін та доповнень до більшості законів відбувається через прорахунки, яких припускаються під час створення проекту.

У практиці законотворчих процесів структура майбутнього закону формується відповідно до правових принципів. Так, законопроектна комплексна система вибудовується за принципами юридичної архітектоніки й автентичності. Вони ґрунтуються на результатах повного й всебічного опрацювання та формулювання змісту норм майбутніх законів. Тобто перший принцип має використовуватись для побудови структури законопроекту, слугувати матрицею для його створення, а другий — відтворювати однозначне та точне регулювання суспільних відносин, що охоплюються (окреслюються) змістом норм законопроекту як потенційного закону. При цьому слід мати на увазі, що термін «автентичний» походить з грецької мови — «справжній» та означає «дійсний», той, що ґрунтується на першоджерелі [10, c. 13].

У цих процесах правові принципи відіграють роль дороговказу й коректора для забезпечення історичної правонаступності правового регулювання, якості та повноти проектів законів. Після прийняття проектів як законів такі підходи гарантують ефективність його дії на практиці, застосування норм у подальшій регулятивній діяльності. На нашу думку, використання правових принципів має стати безумовною вимогою на всіх етапах законотворчої роботи. Це позитивно вплине на якість законів, від виконання яких залежить ефективність правозастосування.

Розвиток міжнародного співробітництва України зумовлює масштабність та динамічність формування принципів юридичної архітектоніки й автентичності, які дедалі більше проявляються у зв'язку з опрацюванням міжнародного права — від його імплементації у національне право до конкретизації дій різних суб'єктів права в правозастосуванні.

У цій статті основну увагу приділено принципу юридичної автентичності, оскільки він первинно пов'язаний з багатьма елементами законотворчої роботи, тлумаченням норм права та порівняльним аналізом їх змісту, особливо в аспекті гармонізації національного й міжнародного права, досконале засвоєння яких забезпечує використання принципу юридичної архітектоніки.

У сучасній практиці українського законотворення, на жаль, принцип юридичної автентичності нерідко не використовується, спостерігається непослідовність правових аргументів як стосовно визначення цього керівного принципу, так і внесення чіткості та ясності у процеси законотворення. Те саме відбувається і з відбором і визначенням понятійного апарату, за допомогою якого найраціональніше, повно і конкретно повинна відображатися змістова й смислова суть тих відносин, що безпосереднього стосуються визначення предмета правового регулювання нормами законів.

Щоб реалізувати принцип юридичної автентичності, потрібно логічно та докладно дослідити тексти міжнародних договорів і відповідно юридично коректний їх переклад, насамперед — велику кількість оригіналів міжнародних договорів, ратифікованих Україною. Слід зважити, що укладено їх різними офіційними іноземними мовами. Тексти міжнародних договорів не завжди є однаково автентичними. Серед них рідко використовується українська мова, що становить проблему в законотворенні. От і створюють спеціальні структури, які працюють над офіційними перекладами міжнародних договорів. Істотною вадою таких перекладів є брак юридичної освіти у перекладачів, отже, й недостатнє розуміння ними правового змісту норм. Хиби таких перекладів негативно позначаються на системному розумінні права та специфіки правозастосування, що заважає гармонізації міжнародного та національного права.

Через відсутність або неповноту застосування принципу юридичної автентичності в практиці гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом, постають проблеми: неточність перекладу не тільки понять, а й виразів або словосполучень, невиправдане використання великої кількості синонімів, нерозуміння юридичного змісту матеріалу, який перекладається, що, в свою чергу, викликає появу «нової» юридичної термінології, «надуманого» змісту правових норм, їх довільного тлумачення та відповідно використання цього «багажу» у законопроектах. Для ефективного розв'язання цих проблем є доцільним застосування принципу юридичної автентичності.

Переклад українською мовою має чітко відтворювати юридичний зміст автентичного тексту міжнародного договору, укладеного декількома іноземними мовами. Інакше виникають істотні термінологічні розбіжності, які призводять до прийняття нормативного-правового акту низької якості.

Однією з причин таких негативних фактів є період перебування України в складі СРСР, коли переклади не потребували зусиль та особливих вимог щодо застосування принципу юридичної автентичності, оскільки у союзному масштабі ця робота виконувалася центральними союзними органами влади, а до України, як і інших республік, проекти надходили вже підготовленими без врахування національної мовної специфіки країни.

Формування принципу юридичної автентичності на якісно новому рівні розпочалося, на нашу думку, із забезпечення міжнародного співробітництва України після проголошення державного суверенітету. Нині така робота забезпечується Верховною Радою й органами виконавчої влади.

У чинному законодавстві термін «автентичний» використовується в Регламенті Верховної Ради [9]. Зокрема, стаття 198 Регламенту визначила основні вимоги до текстів міжнародних договорів України, які подаються на розгляд Верховній Раді. Через них виявляються ознаки принципу юридичної автентичності: 1) подання Верховній Раді державною мовою й мовою іншої сторони посвідчених копій офіційних текстів двосторонніх міжнародних договорів України для надання згоди на їх обов'язковість; 2) автентичність зазначених текстів договорів; 3) подання посвідченої офіційної копії тексту третьою мовою (за її наявності), який згідно з міжнародним договором України повинен мати перевагу в разі розбіжностей у тлумаченні сторонами його положень; 3) подання Верховній Раді посвідчених копій офіційних текстів багатосторонніх міжнародних договорів України мовою оригіналу договору з обов'язковим їх офіційним перекладом державною мовою.

Слід відзначити, що значна роль у дотриманні принципу юридичної автентичності, на нашу думку, відводиться Конституційному Суду, діяльність якого пов'язана з тлумаченням права. Панує точка зору, що офіційні тлумачення Конституційного Суду є вищим видом тлумачення Конституції та законів України, оскільки Конституція не передбачає автентичного тлумачення ні її положень, ні законів України [11, c. 59]. За іншою точкою зору, офіційне тлумачення містить й автентичне офіційне тлумачення, тобто роз'яснення змісту норми права, що надає суб'єкт, який видав цю норму [13, c. 81]. Цей підхід є цілком логічним, оскільки автентичність у праві — це точне (адекватне) розкриття, тлумачення дійсного змісту акта, ухваленого органом державної влади [12, c. 22]. 

Ми переконані, що дотримання принципу юридичної автентичності не лише дає можливість послідовно, всебічно, повно й об'єктивно розглянути всі питання договірних зобов'язань відповідно до змісту положень договорів, а й сприяє однозначному розумінню різних правових категорій суб'єктами права. Відхилення від юридичної автентичності в тлумаченні права тягне за собою негативні наслідки в практиці правозастосування, невиконання або неналежне виконання Конституції та законів України, міжнародних договорів та зобов'язань.

Як приклад можна навести проект закону «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Поправки до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу», зареєстрованого на офіційному порталі Верховної Ради України під № 2365 від 11.04.2008 року [8], в якому виявляються хиби, спричинені незастосуванням принципу юридичної автентичності.

Через неточний переклад у правовому сенсі виникли суперечності між змістом законопроекту та чинним законодавством, невідповідність офіційного перекладу українською мовою деяких дефініцій Поправки та її автентичного тексту, а також «надуманість» визначень законопроекту, які мали б деталізувати положення Поправки, а не змінювати їхню суть.

Україна як правонаступник колишнього СРСР з 5 серпня 1993 року стала учасником ратифікованої Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу (29 жовтня 1979 року) [4], що є основним міжнародним договором у сфері забезпечення ядерної безпеки. Приєднання до Конвенції сприяло розвиткові вітчизняного ядерного законодавства. Зокрема, її положення були реалізовані в Законах «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року [1] та «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» від 19 жовтня 2000 року [3]. Упродовж 2003—2005 років Україна разом з іншими державами-учасницями ініціювала внесення Поправки до Конвенції з метою вдосконалення правового регулювання відносин у сфері забезпечення ядерної безпеки.

У новій редакції Конвенція розширює правове регулювання ядерної безпеки. Поправкою [6] забезпечуються не лише посилення режиму ядерної безпеки, методи протидії загрозі ядерного тероризму та режиму фізичного захисту, який поширювався винятково на ядерний матеріал у процесі міжнародного перевезення, а й поширення її дії після набрання чинності окрім ядерного матеріалу на ядерні установки на внутрішній території держав—учасниць Конвенції. Також посилюються конкретні вимоги щодо фізичного захисту ядерного матеріалу, вдосконалюється механізм співробітництва держав-учасниць у сфері попередження викрадень ядерного матеріалу, диверсій проти ядерних установок, розширюється та конкретизується перелік правопорушень щодо ядерної безпеки, вдосконалюються засоби ліквідації негативних наслідків таких дій, підвищується роль МАГАТЕ як координуючого органу у разі виникнення загрози ядерній безпеці. Новою вимогою Поправки встановлено заборону передачі третім сторонам конфіденційної інформації без згоди держави-учасниці, що нею володіє, а також виправдання порушень ядерної безпеки з політичних міркувань.

Ратифікація Україною 3 вересня 2008 року Поправки до Конвенції на виконання Україною міжнародних зобов'язань у сфері гарантування ядерної безпеки передбачає згідно з ч. 7 ст. 9 Закону «Про міжнародні договори України» [2] одночасне внесення змін до чинних законів з метою вдосконалення ядерного законодавства у сфері фізичного захисту.

Отже законопроект містить низку нововведень. Деякі з них доцільно прокоментувати стосовно дотримання принципу юридичної автентичності в законотворчості.

 По-перше. Законопроектом запропоновано замінити термін «акт ядерного тероризму» на термін «диверсія», який має стати доповненням до статті 1 Конвенції та за п. «е» статті ч. 3 Поправки визначається як будь-яка навмисна дія проти ядерної установки або ядерного матеріалу під час їхнього використання, зберігання або перевезення, що може безпосередньо чи опосередковано створити небезпеку для здоров'я чи безпеки персоналу, населення або навколишнього середовища через радіаційне опромінення чи викид радіоактивних речовин.

У розумінні Закону «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» заміна термінів зумовлюється, очевидно, аналогією їх визначень.

Однак треба враховувати, що хоча Конвенція в офіційному перекладі українською мовою передбачає термін «диверсія», але за змістом він не є тотожним терміну «акт ядерного тероризму». На нашу думку, доцільність заміни останнього на термін «диверсія» потрібно окремо розглянути з огляду на його наявність і корективи в національному законодавстві.

Окрім цього, слід зважати на те, що автентичними мовами Конвенції серед інших є англійська та російська. Згідно з англійським текстом уживається термін «саботаж», у російському варіанті тексту вживається подвійний термін «саботаж (диверсія)» (офіційний веб-сайт Міжнародного агентства з атомної енергії, офіційний веб-сайт Державної Думи Російської Федерації).

Також необхідно звернути увагу, що 15 березня 2006 року Україна ратифікувала Міжнародну Конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму [5], яка хоч і не дає його конкретного визначення, однак містить низку положень, якими визначається  широкий  перелік  видів правопорушень у сфері ядерної безпеки, вжиття заходів державами-учасницями щодо визнання кримінальними законами відповідно до їх національного законодавства зазначених діянь та встановлення покарання з урахуванням ступеня тяжкості.

У контексті імплементації норм міжнародного договору в національне законодавство слід узяти до уваги ці термінологічні відмінності. Так, чинний Кримінальний кодекс, до якого були внесені істотні зміни у зв'язку з ратифікацією зазначеної Конвенції, містить статтю 113, у якій диверсія — це вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також учинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотії чи епіфітотії).

Водночас у чинному Кримінальному кодексі є розділ IX «Злочини проти громадської безпеки», де в статті 258 законодавець дає визначення терористичного акту та низку статей, які безпосередньо стосуються цієї сфери (ст. ст. 258-1, 258-2, 258-3, 258-4). Зазначені зміни були запроваджені Законом «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо запобігання тероризму» від 21.09.2006 року у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, що була підписана 16.05.2005 року.

КК України містить статті, які стосуються гарантування ядерної безпеки. У них визначається об'єктивна сторона таких складів злочину: ст. 261 — напад на об'єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення; ст. 262 — викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем; ст. 265 — незаконне поводження з радіоактивними матеріалами; ст. 265-1 — незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію; ст. 266 — погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали та інші.

Наведене вище свідчить про потребу додаткових розробок у частині визначення понять «диверсія», «акт ядерного тероризму», «саботаж» тощо.

По-друге. Проблемним є питання щодо визначення термінів «безпека», «захист», «охорона», «захищеність». В п. 3) ч. 1 ст. 1 законопроекту запропоновано визначення захищеності ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання.

Згідно з автентичними текстами Поправки вживаються англійське слово «security», російське — «безопасность». Ці терміни є загальновживаними та прийнятними. Вони використовуються в Конвенції «Про ядерну безпеку», рекомендаціях МАГАТЕ та в чинному національному законодавстві. На нашу думку, штучним є введення в ядерне законодавство нового терміна «захищеність», який не лише обтяжить достатньо складний термінологічний апарат у галузі забезпечення ядерної безпеки, а й створить термінологічні розбіжності та додаткові суперечності. Тут є припустимим, на нашу думку, використання терміна «охорона».

По-третє. Пунктом 6 ч. 1 ст. 1 законопроекту культура захищеності визначається як характеристика діяльності організацій та поведінки окремих осіб, котра свідчить, що захищеності ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання приділяється увага з урахуванням значущості такої захищеності для забезпечення ядерної та радіаційної безпеки.

Знову-таки, згідно з автентичним текстом Поправки категорія «культура» не визначається як характеристика діяльності. Безпосередньо термін «культура захищеності» також не відповідає автентичності Поправки, згідно з якою вживається «культура безпеки» або «культура охорони» (англійською), та «культура безопасности» (російською). Зазначений термін містить і Конвенція про ядерну безпеку.

Друга частина запропонованого визначення культури захищеності сформульована некоректно, оскільки фраза «приділяється увага з урахуванням значущості такої захищеності для забезпечення ядерної та радіаційної безпеки» є тавтологією самого поняття «культура захищеності» та, зокрема, безпосередньо другої складової дефініції — «забезпечення ядерної та радіаційної безпеки», якої Поправка взагалі не містить.

У цьому разі необхідно забезпечити дотримання однозначності застосування термінологічного апарату з метою усунення розбіжностей, різночитань пертинентних термінів, що є синонімічними, але водночас можуть мати відмінну конотацію. Задля гармонізації та недопущення обтяження законодавства є доцільним вилучити з тексту законопроекту термін «захищеність».

По-четверте. У законопроекті дано визначення проектної загрози. Автентичний текст Поправки не містить терміна «проектна», але вживається «загроза» («threat»). У перекладі українською мовою (пп. § п. 1 статті 7 та основоположний принцип G Поправки) запроваджено чомусь різні терміни «погроза» та «загроза».

Тож викладене вище свідчить, що запровадження принципів юридичної архітектоніки та автентичності сприятиме підвищенню якості законотворчого процесу. Короткий коментар до законопроекту дає змогу дійти висновку щодо необхідності проведення спеціальних правових експертиз на відповідність українського перекладу автентичним текстам міжнародних договорів. Нерозв'язані проблеми викликають «ланцюгову реакцію» запровадження неадекватних термінів та їх визначень у національне законодавство. Використання принципу юридичної автентичності в законотворчій діяльності є невід'ємною умовою законотворення, дає можливість уникати термінологічної плутанини, неоднозначності формулювання дефініцій, усунення суперечностей в законопроектах і законах та внесення юридичної ясності в тлумачення їх норм.

Джерела

1. Закон України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» / Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 12. — Ст. 81 — http://www. zakon1.rada.gov.ua

2. Закон України «Про міжнародні договори України» / Там само. — 2004. — № 50. — Ст. 540. — http://www.zakon1.rada.gov.uа

3. Закон України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання» / Там само. — 2001.— № 1. — Ст. 1. — http://www. zakon1.rada.gov.ua

4. Конвенція «Про фізичний захист ядерного матеріалу» / Постанова Верховної Ради України «Про участь України у Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 року» / Там само. — 1993. — № 24. — С. 262. — http://www.zakon1.rada.gov.ua

5. Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму (укр/рос), ООН;  Конвенція, Міжнародний документ  вiд 14.09.2005, Закон України «Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму» / Там само. — 2006. — № 33. — Ст. 286 — http://www.zakon1.rada.gov.ua

6. Поправка до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, МАГАТЕ, Поправки, Міжнародний документ  від 08.07.2005, Закон України «Про ратифікацію Поправки до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу» / Там само. — 2008. — № 48. — Ст. 352. — http://www.zakon1.rada.gov.ua

7. Правова система України: історія, стан та перспективи. У 5-ти т. — Т. 1 — Харків: Право, 2008. — 728 с.

8. Проект Закону «Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Поправки до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу» /  http://www.rada.gov.ua:8080/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=32918

9. Регламент Верховної Ради України / Відомості Верховної Ради України. — 2009. — № 1—2, 3—4. — Ст. 1. — http://www.zakon1.rada.gov.ua

10. Словник іншомовних слів / За ред. чл.-кор. АН СРСР О. С. Мельничука — К.: Головна редакція української радянської енциклопедії АН УРСР, 1974. — 775 с.

11. Тихий В. П. Конституційний Суд України — К.: Науково-практичне видання, 2007. — 63 с.

12. Юридична енциклопедія. У 6-ти т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін — К.: Вид-во «Українська енциклопедія імені М. П. Бажана», 1999.  — 669 с.

13. Юридична енциклопедія. У 6-ти т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін — К.: Вид-во «Українська енциклопедія імені М. П. Бажана», 2004. —  Т. 6. — 765 с.

Автор: Руслана КОЦЮБА