Громадська оцінка значущості соціальних груп (за даними опитування соціологічного моніторингу 1994–2008 років)

Соціум унаслідок переходу від планової до ринкової економіки зазнав розшарування залежно від прав власності на засоби виробництва. Тож актуальним є з’ясування ставлення громадськості до новосформованих соціально-економічних груп. Тобто, як вона їх оцінює, які має симпатії, як визначає їхню роль у суспільстві.

У результаті аналізу кількісних соціологічних досліджень (у період з 1994 по 2008 роки) виявлено такі закономірності (табл. 1):

На початку 1990-х визнання домінантної ролі робітників у економічній діяльності було на рівні 23,4%. У процесі поглиблення ринкових реформ до 2000 року спостерігалася тенденція до зменшення визнання домінантної ролі робітників. Відповідно і відсоток у 1999-му знизився до 19,7%.

Із економічним піднесенням початку ХХІ століття, коли почало бракувати кваліфікованих працівників робітничих професій, рівень визнання їхньої домінантної ролі 2005-го виріс до 28,4%.

1992 року 20,2% населення України вважали, що селяни є ключовою соціальною групою, котра відіграє провідну роль у суспільному розвитку. А нині бачимо падіння цього відсотка до 18,9%.

Інтелігенція після розпаду Радянського Союзу опинилась у досить складних економічних умовах, позаяк ринкова економіка не потребувала такої великої кількості високоосвічених спеціалістів. Тому громадськість до кінця 1990-х вважала, що роль інтелігенції в суспільному житті зменшилася.  Це засвідчує зниження показника з 16,3% в 1994-му до 11,3% в 1999-му.

Підприємці на відміну від інтелігенції рік у рік збільшували свій показник. Це спричинено становленням нового економічного ладу, ключову роль в якому відіграють підприємці, виконуючи управлінські функції й відповідно концентруючи в своїх руках велетенські ресурси. Підприємці стають взірцем для наслідування, оскільки їхній рівень споживання — найвищий серед усіх верств і прошарків населення.

Доцільно окреслити також зміну ставлення респондентів до приватної власності.

Відсоток населення, зайнятого в державному секторі економіки, з 1994 до сьогодні зменшився більш як удвічі. В економічній поведінці українських громадян сталися кардинальні зміни. Люди, котрі мали єдиного легального роботодавця — державу, перетворилися на суб’єктів приватного сегменту ринку праці — приватних  роботодавців (приватних підприємців і власників) і найманих працівників (табл. 2). 

Опитування 2008 року показало, що значний відсоток — 31,6% — населення не бажає працювати в приватному секторі. А в 1994-му ця цифра дорівнювала 25,2%.

Із запровадженням і розширенням ринкових засад в українській економіці впродовж 1990-х — початку
2000-х років зменшувалася кількість зайнятих у державному секторі й відповідно зростала чисельність працівників у приватному. Проте, коли ще 2006 року частки зайнятих в обох секторах були однаковими, то вже у 2008-му моніторингом уперше виявлено перевагу чисельності зайнятих саме в приватному секторі економіки України.  Відсоток тих, хто надає перевагу праці в державному секторі вищий, проте спостерігається тенденція легітимації в масовій свідомості українців роботи в приватному секторі як постійної [1, с. 496].

Так само з табл. 3 бачимо збільшення відсотка бажаючих відкрити власну справу.

Повертаючись до аналізу важливості соціальних груп у функціонуванні українського суспільства, можемо сказати, що керівники держпідприємств, котрі за часів планової економіки здавалися всесильними, з переходом до ринкових відносин і приватизації стали всього-на-всього найманими працівниками. Їм делеговано управлінську функцію і вони втратили значущість своєї ролі. Проте, завдяки тому, що вони продовжують управляти значними ресурсами, показник залишається досить високим і становить 14,7% проти 16,2% у 1992 році.

Чиновники, котрі з переходом до ринку почали виокремлюватись як клас, власністю якого є не економічні, а юридичні інструменти, зберігають досить високий рівень показника. Оскільки первинне нагромадження капіталу початку 1990-х супроводжувалося корупційними схемами, задіяними чиновниками з метою отримання максимуму економічних дивідендів від переходу підприємств з державної форми власності в приватну, у населення зберігається досить стійка настанова на всевладність і всесильність чиновників. Це підтверджує і високий відсоток — 29,4%.

Пенсіонери, котрі за часів планової економіки були соціально забезпеченою верствою населення, з переходом до ринкових відносин опинились у катастрофічному становищі, бо пенсійні виплати виявилися набагато нижчими від офіційно визнаного прожиткового мінімуму. Проте з економічним піднесенням початку 2000-х вони почали поступово зростати й перевищили прожитковий мінімум. А в деяких регіонах економічна активність підтримується лише завдяки системі пенсійного забезпечення. Отож і маємо зростання відповідного показника: з 1,9% у 1994 році до 3,8% у 2008-му.

Перехід до ринкової економіки досить боляче вдарив і по керівниках сільгосппідприємств, котрі опинились у підвішеному становищі. З одного боку, законодавчо закріплюється свобода підприємницької діяльності в аграрному секторі, а з іншого — запроваджено мораторій на продаж землі сільгосппризначення. У результаті систему фермерського господарювання ще не сформовано. Проведене дослідження громадської думки засвідчує: ставлення до цієї соціальної групи не зазнало істотних змін.

Лідери політичних партій вважаються впливовими особами. Після розпаду СРСР почала викристалізовуватися нова політична система, яка відповідала б умовам ринкової економіки. Значну роль почали відігравати лідери політичних партій, що представляють інтереси великих підприємців. Не маючи економічних важелів, політичні лідери непогано навчилися впливати на формування світогляду електорату. Суспільство визнає досить важливу роль цієї соціальної групи в житті соціуму.

Наступна група — військові. Після розвалу СРСР  Україні дісталася велика й потужна армія. Але водночас постала проблема реформування Збройних Сил. Від початку 1990-х відбувається швидке їх скорочення, однак звільненим військовикам не забезпечують відповідного рівня соціального захисту. Армія переводиться на контрактну основу, зменшується її чисельність, але зростає фінансування. Відповідно професія військового набуває дещо привабливіших рис. Опитування показало збільшення суспільного визнання ролі військових з 6,6% у 1994 році до 7,2% у 2008-му.

Працівники правоохоронних органів виявилися заручниками криміногенної ситуації. До того ж їм доводиться конкурувати з приватними охоронними структурами, котрі якісніше виконують такі послуги. Проте рівень визнання суспільством важливості цього прошарку населення зростає.

Суддів і працівників прокуратури громадськість вважає найкорупційнішою ланкою структури державного управління. Суди перетворилися на закриті установи, які надають юридичні послуги за досить високу плату, ігноруючи вимоги законодавства. Тому пересічні громадяни і вважають суди всесильними, що й підтверджує нинішній моніторинг.

Злочинний світ на початку 1990-х розпростав крила у зв’язку з переходом до ліберальної економічної системи. Зі згортанням приватизації, коли всі сегменти ринку були вже розподілені, рівень злочинності дещо знизився. Проте з огляду на аморфність правоохоронних структур громадськість продовжує визнавати значний вплив злочинного світу: 32,9% у 2008 році.

Отже, можемо сказати, що, за даними моніторингу, населення вважає найвпливовішими лідерів політичних партій, підприємців і представників злочинного світу. Завершують цей список пенсіонери як найменш впливова та найменш захищена група населення.

Джерела

1. Українське суспільство 1992—2008. Соціологічний моніторинг / За ред. д. ек. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. — К.: Інститут соціології НАН України, 2008. — 656 с.

Автор: Євгенія Литвин