№9, травень 2009

Про ймовірні наслідки неймовірного слова «змова»

Маятник, здається, рушив у протилежний бік.

Скільки пам’ятаю Україну, стільки ділять повноваження. «Мало!» – грюкнув дверима прем’єр Леонід Кучма. Це Президенту Леоніду Кравчуку вистачало і повноважень, і статусу. А Кучмі – мало. Мало? – На! – сказали парламентарії й розширили повноваження глави Кабміну. Потім знову почулося: мало!.. І його обрали Президентом. Згодом Леоніду Даниловичу бракувало лише зірочки з неба та права розпускати парламент. Хотілося ще сенат і щоб народних депутатів поменшало. Аби задовольнити президентські фантазії, провели референдум. І наче все пройшло гладко. Та щось не склалося. І от маятник повноважень далі рушив у протилежний бік: обмежили вплив Президента. Парламент захищається. Невже і справді йтиметься про ручного президента? Чути слово «змова». Цікаво було б послухати торги про розподіл посад. Де ти, де ти, дрібний, мов мишка, але мужній, мов дворовий кіт, майор Мельниченко?! Прийди, проповзи на пузі партійними коридорами, тримаючи в длані цифровий диктофон! Просвіти глуху громадськість!

Річ у тім, панове, що суть справи зводиться не лише до того, хто і як стане президентом, головне інше – як розподілятимуться повноваження між президентом і прем’єр-міністром. Якщо президента все ж обиратиме Верховна Рада, то й повноваження його мають бути відповідні. Грубо кажучи, суто церемоніальні. А першою особою в країні має стати прем’єр-міністр. І цією першою особою ладні стати і Янукович, і Тимошенко, і багато інших шановних осіб.

Однак поміркуймо, чи здатен цей парламент запровадити несуперечливу модель розподілу повноважень, а фактично – поділу влади? Ні, не здатен. Бо влада, за старою марксистською формулою, вважається легітимним правом на насилля. Тому, створюючи моделі поділу влади, парламентарії більше переймаються противагами, себто обмеженням влади, аніж її ефективністю. Україна боїться влади. Бо влада на рівні архетипів ототожнюється з чоботом окупанта. Влада для бездержавного українця – це завжди ворог. Страшно, та цікаво. Страшно, та хочеться. Хочеться спробувати себе в ролі жандарма.

Яку модель поділу влади запропонують перемовці? Покликали б бодай Петра Симоненка. Той має готовий рецепт.

Згідно з політичною теорією, президентська та парламентська форма республіки рівноцінні. Ні та, ні та не вважається ліпшою. Справа в традиції. Тож і від лукавого всі сентенції, що, мовляв, запровадьмо парламентську республіку, бо саме така встановлена в ситій Німеччині й інших країнах.

Ще в 2006 році в Інституті стратегічних досліджень відбувся «круглий стіл» під назвою «Який Президент потрібен Україні?». Тоді філософ Микола Михальченко переконував: Україні потрібен сильний Президент. І зазначав, що первинно конституційні положення про повноваження Президента виписувалися за французьким зразком. Якщо так, то можна казати, що в Україні є власні традиції президентури. А якщо є традиції, то на них варто, принаймні, зважати.

Однак звернімося до іншого питання: який парламент обиратиме президента? Чинний? Себто сформований за пропорційною системою? Партійні лідери (в прямому сенсі) призначили народних депутатів. Можливо, цей «призначений» призначеними парламентаріями президент і задовольнятиме Верховну Раду, та чи задовольнить він Україну? Ні! Спровокує лише ненависть і нігілізм. Стане поштовхом для прориву до влади маргінальних політиканів на кшталт Тягнибока. Бо коли Тягнибок, чи ще хтось із його породи, вийде на майдан і спитає: люди, чия це влада? Ніхто не зможе відповісти: наша. Це влада кліки, що приватизувала державу й брутально перетворила демократію на цирк. І тоді Помаранчева революція здаватиметься верхом толерантності. Міркуючи абстрактно, звісно, можна перейти до парламентської республіки, скасувавши прямі президентські вибори. Але для цього потрібно, по-перше, змінити систему виборів до Верховної Ради, запровадивши відкриті списки, і по-друге, провести ці вибори. І лише за цих умов і парламент, і обраний у його стінах Президент будуть легітимними.

Нині очевидною є неминучість дострокових парламентських виборів. Володимир Литвин промовисто заперечує їхню доцільність. Варта уваги його заява, оприлюднена третього квітня на сайті Народної партії. Лейтмотив: ведуться «приховані переговори щодо перерозподілу влади» шляхом конституційних змін. «Причому у такий спосіб, щоб поділити сфери впливу в економіці, політиці, владі, а відповідно й країну на основі по суті політичної змови й усунення народу від виборів глави держави». Литвин апелює до громадськості. Громадськість – «картопельку садить».

Олег Зарубінський, виступаючи в прямому ефірі передачі «Свобода слова», завважив, що, згідно зі статтею 22 Основного Закону, жодні конституційні зміни не можуть відбуватися шляхом звуження прав і свобод громадян. А відтак, робить висновок народний депутат, і скасування прямих виборів є антиконституційним, адже громадяни втрачають право обирати. Чи має рацію Олег Зарубінський? Гадаю, так.

Від ідеї ручного президента відхрещуються і Юрій Мірошниченко і Микола Азаров. Та й оприлюднений регіонівський проект Конституції не містить таких новел...

У серпні минулого року журнал «Віче» опублікував інтерв’ю з бютівцем Валерієм Камчатним, котре й було присвячене планованим цією політичною силою змінам до Конституції. На запитання про форму правління, передбачену проектом, Валерій Камчатний сказав: «Парламентську зі збереженням фігури Президента. Він матиме певні обмежені повноваження, як, приміром, у Німеччині». Тоді проект змін був підготовлений і чекав свого часу внесення до парламенту. Невже, незважаючи ні на що, час настав?

Хочеться сумніватися, що наші карбонарії реалізують у повному обсязі поділ економічних вотчин і державної влади. Інакше – колупаймо брук. Революція неминуча.

Однак, хоч би як там було, а дострокові парламентські вибори радше ймовірніші, аніж навпаки. Парламентські вибори потрібні за політичною логікою: влада має бути легітимною.

Вони – шанс для політичних старожилів здолати молодих і настирних неофітів. Ціна цих шансів – розкол України. Але що таке єдність України порівняно із владою над нею!?

Якщо Президентом буде обраний один із неофітів, вибори також не забаряться. Бо жоден із переможців не схоче повторити суїцидальний досвід попередника: Президентові потрібна буде «опора» у Верховній Раді, принаймні для того, щоб знову тримати парламент на гачку. І тоді політологи майструватимуть нову партію влади. Бо яку політичну силу представляє Арсеній Яценюк? Я не знаю партії улюбленців долі. Яку політичну силу представляє Сергій Тігіпко? Хтось пам’ятає, що таке Трудова Україна і з чим її їдять? Яку політичну силу представляє Анатолій Гриценко? Партія інтелектуалів ніколи не буває масовою.


Ухвалити можна все. Та не все можна виконати

Голова Верховної Ради Володимир Литвин вважає, що рішення Конституційного Суду за поданням Президента Віктора Ющенка про порядок формування уряду коаліцією фракцій не загострить ситуації у країні.

За його словами, всіх цікавить, яким буде поділ влади. У самому запиті Президента до Конституційного Суду, на думку Литвина, вже є визнання коаліції. Бо запитання як сформульоване? Чи має створена коаліція вносити кандидатуру прем’єра? Йдеться не про коаліцію, завважив Литвин, вона мало кого, за великим рахунком, цікавить. Ідеться про ієрархію владних інститутів.

Коментуючи побоювання експертів, що рішення Конституційного Суду з цього питання дасть підстави Віктору Ющенку достроково припинити повноваження Верховної Ради і призначити позачергові парламентські вибори, Володимир Литвин сказав, що указ можна прийняти, але питання — як його реалізувати.

Голова парламенту також додав: «За яким законом обирати? Якщо не буде змінений цей закон, я навіть можу прізвища на 50% позаписувати — хто сидітиме в парламенті. Якщо за нинішнього складу (парламенту) потрібні героїчні зусилля для того, щоб усадити за роботу, то що тоді буде?».

Перед тим, як ухвалювати рішення, потрібно «прорахувати розвиток подій на три—п’ять кроків уперед». «Тому що прийняти можна все. Можна заборонити, щоб сонце сходило…», — сказав В. Литвин.


Конституційний Суд розставив крапки в словах «коаліція» та «Кабмін»

Внесення пропозицій Президенту щодо кандидатури Прем'єр-міністра, а також відповідно до Конституції – щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів належить винятково до повноважень коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді.

Конституційний Суд указав, що поняття «коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді, сформована відповідно до статті 83 Конституції» включає як коаліцію, сформовану у новообраній Верховній Раді, так і коаліцію, сформовану у разі припинення діяльності попередньої коаліції. Відповідно Основний Закон передбачає і участь коаліції, сформованої у разі припинення діяльності попередньої коаліції, у формуванні Кабінету Міністрів, що здійснюється шляхом реалізації нею визначених частиною восьмою статті 83 повноважень стосовно внесення, згідно з Конституцією, пропозиції Президенту щодо кандидатури Прем’єр-міністра, а також кандидатур до складу уряду.

Відповідне рішення Конституційного Суду було оприлюднено 30 квітня за поданням Президента щодо формування уряду після створення нової коаліції.

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ

Архів журналу Віче

Віче №4/2016 №4
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Білий дім визнав, що через затримку з допомогою Україна втратила Авдіївку Сьогодні, 25 квітня

Голова МЗС: Лише військової допомоги США недостатньо для перемоги над Росією Вчора, 24 квітня

Глава Пентагону поговорив з грецьким колегою на тлі публікацій про тиск щодо Patriot для Києва Вчора, 24 квітня

Держдеп США згадав телемарафон у звіті щодо порушень прав людини Вчора, 24 квітня

Рекордна партія зброї з Британії, новини щодо допомоги США, МЗС обмежує "ухилянтів": новини дня Вчора, 24 квітня

Зеленський і Сунак обговорили найбільший військовий пакет від Британії 23 квітня

Знайти в США зброю для України на всю суму допомоги ЗСУ може бути проблемою – посол 23 квітня

Туск: Польща не передасть Patriot Україні, але допоможе іншими засобами 23 квітня

Кулеба пояснив, чому консульства України зупинили надання послуг чоловікам мобілізаційного віку 23 квітня

Зеленський заявив про домовленість щодо ATACMS для України 23 квітня