Хто опікуватиметься "новими ветеранами" якщо держава не хоче?

Проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про дипломатичну службу» (щодо поширення статусу ветерана війни на працівників окремих дипломатичних установ України за кордоном)», ще наприкінці жовтня минулого року зареєстрував й подав на розгляд Комітету ВР України у закордонних справах народний депутат, заступник голови фракції Блоку «Наша Україна – Народна самооборона» Борис Тарасюк.
Його пропозиція полягає в тому, щоб доповнити статтю 37 Закону  «Про дипломатичну службу» (щодо соціально-побутового забезпечення та гарантій, які надають працівникам дипломатичної служби та членам їхніх сімей) положенням про надання певним категоріям дипломатичних працівників статусу ветерана війни і відповідних пільг, установлених законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, зокрема Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 8 лютого 1994 року.
Визначено перелік держав і періодів бойових дій на їхніх територіях, для яких є актуальними такі зміни. До цього списку внесено 22 працівників дипломатичних місій України в колишній Югославії, які виконували свої службові обов’язки в посольстві України в період з 15 липня 1992 року до 16 червня 1999 року. У документі значаться і 25 працівників дипломатичної служби Посольства України в Республіці Ірак, де бойові дії тривають з 5 червня 2003 року. Крім того, пропонується внести необхідні зміни й до Закону «Про Державний бюджет України на 2009 рік», передбачивши компенсацію для дипломатів-ветеранів у розмірі 5327,45 грн. у розрахунку на одну особу (загальна сума, потрібна для цього, становить 250 390 грн.). 

Прокоментувати аргументи на користь ухвалення нині змін до законодавства ми попросили знаних кадрових дипломатів.

Борис ТАРАСЮК, голова Комітету
Верховної Ради України з питань
європейської інтеграції (фракція
Блоку «Наша Україна –
Народна самооборона»):

– Цей закон був розроблений без прив’язки до якоїсь події або країни. Він має системний характер і спрямований на відновлення соціальної справедливості щодо зазначеної категорії працівників дипломатичної служби, яким доводиться виконувати свої професійні обов’язки в умовах постійної загрози їхньому життю та здоров’ю. Країни, в яких ведуться бойові дії, визначаються рішенням уряду за поданням МЗС. Сьогодні це стосується Іраку та Афганістану, проте в другому, на відміну від Іраку, немає постійної дипломатичної присутності. В минулому до таких країн належали Алжир і колишня Югославія.

Варто звернути увагу, що на військовослужбовців Служби безпеки України, яких направляють у відрядження для забезпечення охорони закордонних дипломатичних установ у державах, де ведуться бойові дії, а також на військових аташе зазначених установ згідно з Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється статус ветерана війни. Такі особи за вказаним законом мають право на пільги, що встановлені законодавством для учасників бойових дій.

В Іраку весь персонал посольства проживає в одній і тій самій будівлі, перебуває в однакових умовах і однаковою мірою наражається на небезпеку для життя, проте одна категорія осіб має право на відповідний статус, а інша – ні.

Окрім того, варто сказати, що довготермінове відрядження працівників дипломатичної служби в країнах, де ведуться бойові дії, триває від 2 до 3 років, а, наприклад, ротація військовослужбовців СБ відбувається щопівроку.

Законопроектом пропонується доповнити статтю 37 Закону «Про дипломатичну службу» новою частиною, відповідно до якої на працівників дипломатичної служби, котрих було направлено Міністерством закордонних справ України у довготермінове відрядження для виконання службових обов’язків у закордонних дипломатичних установах України в період ведення бойових дій, поширюється статус ветерана війни, а також надається право на пільги, які встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій. Це, зокрема, пільги з надання лікарських послуг, за проїзд та ін.

Перелік країн і періодів бойових дій на їхній території затверджено Постановою КМУ № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 8 лютого 1994 року.

Наразі йдеться про працівників дипломатичної служби, які виконували чи виконують свої службові обов’язки в Посольстві України в Республіці Ірак, та тих, які в період 15.07.1992 р. – 16.06.1999 р. перебували в довготерміновому відрядженні у колишній Югославії.

Тобто на даний час ідеться про 22 працівників дипслужби, які перебували в довготерміновому відрядженні в Югославії, та 37 працівників Посольства України в Республіці Ірак, де з 5 червня 2003 року ведуться бойові дії. Отже, йдеться про поширення пільг на 59 осіб.

Мені відомо, що в багатьох державах працівники дипслужби, які працюють у країнах, де ведуться бойові дії, мають різного роду пільги. Основний вид заохочення – вища винагорода, що виплачується дипслужбовцям під час роботи в таких країнах, у низці держав передбачено відпустки для виїзду й відпочинку за межами країни перебування, котрі надають щопівроку, а також таким працівникам надано пріоритет у виборі наступного місця роботи після повернення з відрядження. В Україні передбачено лише підвищену грошову винагороду.

Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор,
ректор Дипломатичної академії України при МЗС України, член колегії МЗС України, завідувач кафедри дипломатичної та консульської служби ДАУ при МЗС України, у 2003–2007 роках – Надзвичайний
і Повноважний Посол України в Республіці Кіпр:

– В Іраку, Афганістані, державах на території колишньої Югославії (Сербії, Чорногорії) політичне становище є надто нестабільним, тому умови, в яких живуть і працюють дипломати, наближені до бойових, а самі вони заслуговують на отримання статусу ветеранів війни.

Якщо взяти офіційно визнані гарячі точки – Ірак, Афганістан тощо, то це, по суті, буде ще одна можливість поглянути на роботу українського дипломата за кордоном з другого боку, із яким суспільство нашої держави мало знайоме. Пересічний громадянин ставиться до неї як до високооплачуваного заняття, що не потребує багато зусиль, але це передусім колосальна праця й віддача, на заохочення до яких наша система виділяє, на жаль, занадто мало коштів. Наші дипломати за кордоном виконують набагато більший обсяг роботи й несуть набагато більшу відповідальність, ніж дипслужбовці, скажімо, західноєвропейських країн. Однак останні й заробітну платню більшу, ніж наші дипломати, отримують і статус, що прирівнюється до статусу ветеранів війни, мають. І це потрібно. Від цього «дірки» у бюджеті не з’явиться, а от соціальна захищеність наших закордонних представників підвищиться на порядок. Тому цю поправку насамперед треба зробити законною нормою, а вже потім і про внесення відповідної статті до державного бюджету подумати, ну хоча б у 2010 році.

Як ректор Дипломатичної академії України, людина, яка займається науковою роботою, сподіваюся, що цю поправку буде прийнято. Але навіть якщо її і не схвалять, я все одно бачу безумовний позитив у тому, що з її допомогою можна привернути увагу до української дипломатії з її складнощами й проблемами. Адже люди зовсім не знають, що саме переживають сім’ї дипломатів, як іноді буває непросто їхнім дітям, дружинам, котрим потрібно змінювати обстановку, роботу, переходити до нової школи тощо. А якщо говорити про моменти, пов’язані з ризиком для життя й здоров’я, то тут, звичайно, навіть питання фізичної безпеки залишається поза сумнівом. Саме тому ініціатива народного депутата, голови Комітету ВР України з питань європейської інтеграції Б. Тарасюка є вчасною й актуальною і, як на мене, наразі вкрай важливою.