№9, травень 2009
Суспільство загалом сприймає право як річ утилітарну.
Як певний інструмент, котрий можна використати в конфліктній ситуації. Іноді – як інструмент, котрого (з певних причин) ліпше уникнути. Але право – це також століття наукової традиції. І в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України право розглядають передусім як предмет наукового пізнання. Про наукову й соціальну діяльність інституту – наша розмова з доктором політичних наук, професором, заступником директора інституту
Володимиром ГОРБАТЕНКОМ.
– Володимире Павловичу, один із персонажів Шолом-Алейхема, молочник Тев’є, каже такі слова: «Буде хліб, буде й наука». Відомо, що наукові заклади відчувають істотний брак фінансування. Як це питання вирішується в Інституті держави і права?
– Ви порушили надзвичайно болісне питання. На жаль, після здобуття Україною незалежності наука не стала державним пріоритетом. Свідченням цього, зокрема, є те, що заробітна плата наукового співробітника вищої кваліфікації у п’ять-шість разів нижча за заробітну плату народного депутата. Це прояв не лише кризи розподілу, а й неповаги до вченого з боку держави, зважаючи на те, що підготовка доктора наук, професора є довготривалим процесом (близько 15–20 років), до того ж це роки наполегливої праці не лише для самоствердження певної особи, а насамперед на благо держави. Доречно зазначити, що із 33 відсотків, передбачених законодавством на доплату за наукові ступені та вчені звання, ми маємо cплачувати максимум 8. Щороку набираємо 40–50 аспірантів і докторантів. Бюджетне ж фінансування виділяється лише на 5–7 осіб. Запити на фінансування планових тем надходять часто із запізненням і, як правило, в урізаному розмірі.
– І як же вам удається за такої ситуації не лише розвивати фундаментальну науку, а ще й досягати неабиякого успіху?
– Нові умови господарювання, в яких опинилися наукові установи Національної академії наук у 90-х роках минулого століття, стали випробуванням на життєздатність. Певна частина наукових установ, що не змогли пристосуватися до нестабільної економічної ситуації, відчувала значний дискомфорт через недостатнє фінансування науки, диспропорції у відповідній сфері, відсутність соціального замовлення на результати наукових досліджень, особливо фундаментальних галузей наукового пошуку.
Інші наукові установи шукали нові форми застосування свого наукового потенціалу. Одну з таких форм, а саме створення на базі інституту спеціалізованих наукових центрів, підказало саме життя – наблизити академічну науку до потреб суспільної практики, дати поштовх для розвитку безпосередніх контактів наукових установ із структурами, зацікавленими в результатах їх наукових досліджень, одночасно диверсифікуючи джерела фінансування науки.
Наукові центри почали виникати в структурі інституту в середині
1990-х років. На відміну від наукових відділів, сформованих за галузями права, центри створювали за сферами діяльності, які потребують міжгалузевого регулювання. Вони стали головними осередками пошукових наукових досліджень актуальних проблем державотворення і правотворення в Україні. Сьогодні таких центрів уже вісім. Понад десятирічний досвід роботи центрів засвідчив корисність цієї нової організаційної форми наукової діяльності. Нині вони допомагають мобільно виконувати наукові завдання, які стоять перед інститутом.
– Явищем у царині права й загалом у гуманітаристиці стало видання «Юридичної енциклопедії», здійснене інститутом.
– Успішна реалізація цього проекту стала можливою якраз завдяки створенню в 1996 році Центру енциклопедичних юридичних досліджень. Його першим керівником був доктор юридичних наук Володимир Дмитрович Бабкін. Потім центр очолювала Ірина Олексіївна Кресіна. Я очолюю цей структурний підрозділ із 2002 року. Необхідність створення центру виникла у зв’язку з тим, що в інституті від початку 1990-х років поступово утвердився новий напрям наукових досліджень, пов’язаний з обґрунтуванням ідеї реалізації у галузі юриспруденції комплексних фундаментальних досліджень у формі енциклопедично-довідкових видань. Саме тоді зародилася ідея видати багатотомну «Юридичну енциклопедію».
Етапним у розвитку цієї справи став 1996 рік, коли в інституті вийшли перші вагомі енциклопедично-довідкові видання: «Юридичний словник-довідник» і «Мала енциклопедія етнодержавознавства». Того ж року було ухвалено Постанову Кабінету Міністрів «Про державну підтримку видання «Юридичної енциклопедії». У 1997 році було видано перше в Україні фундаментальне енциклопедичне видання в галузі політичної науки й освіти – «Політологічний енциклопедичний словник». Наступного року побачила світ ще одна тематична енциклопедія за редакцією Юрія Івановича Римаренка «Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри». А протягом 1998–2004 років було видано «Юридичну енциклопедію» в шести томах, що була удостоєна Державної премії України в галузі науки і техніки.
– Чи є перспективи подальшого розвитку енциклопедичної справи на базі очолюваного вами центру?
– Цей напрям нині розглядається як один з основних у діяльності інституту. Після «Юридичної енциклопедії» ми видали «Великий енциклопедичний юридичний словник». А нещодавно побачила світ «Енциклопедія цивільного права України», підготовлена за ініціативою провідного цивіліста Ярославни Миколаївни Шевченко на базі відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права. Торік центром спільно з відділом міжнародного права та порівняльного правознавства започатковано тритомну «Енциклопедію міжнародного права».
– Які ще центри діють в Інституті держави і права?
– Передусім це Міжнародний центр космічного права. Він створений у червні 1998 році на підставі укладення спільної Угоди між Національним космічним агентством України, Російським аерокосмічним агентством і академіями наук Російської Федерації й України. Спершу центр функціонував як структурний підрозділ інституту, а з квітня 2001 року набув статусу самостійної юридичної особи.
За період його існування проведено науково-правову оцінку різного роду ситуацій, що виникали в рамках виконання міжнародних космічних проектів «Глобалстар», «Циклон», «Морський старт», «Вега», «Либідь», «Дніпро», «Наземний старт» та деяких інших – загалом близько 50 експертиз. А торік центр уклав Рамкову угоду про співробітництво з міжнародною організацією супутникового зв’язку «Інтерсупутник».
Потрібно згадати Центр банківського права, створений 26 лютого 1999 року спільно з Національним банком України як відокремлений підрозділ. Цим підрозділом, який очолює заступник директора інституту Володимир Петрович Нагребельний, зроблено істотний внесок у законодавче забезпечення такої важливої для нашої держави діяльності.
У 2001 році за сприяння Українського союзу промисловців і підприємців та правничої фірми «ЮРІС» було засновано Міжнародний центр правових проблем інтелектуальної власності. Його очолює Юрій Ладиславович Бошицький, який, зокрема, налагодив тісну співпрацю з відповідними науково-освітніми центрами країн Вишеградської групи.
З червня 2001 року в інституті діє Центр місцевого самоврядування. Його засновниками є інститут та Київська міська рада. Очолює центр Олександр Васильович Батанов. Особливо слід відзначити роль Центру місцевого самоврядування у формуванні концептуальних основ організації та діяльності органів самоорганізації населення в місті Києві. Так, у 2001 році на базі центру підготовлено концепцію, що лягла в основу проекту Типового положення про органи самоорганізації населення у місті Києві.
Останнім часом активну практично орієнтовану діяльність розгорнули Центр енергетичного, ядерного та природоресурсного права під керівництвом В’ячеслава Івановича Олещенка та Центр теоретичних проблем законотворчості, який очолює Олексій Іванович Ющик – досвідчений фахівець у галузі формування методологічних засад законодавчої діяльності та здійснення науково-прикладних робіт у сфері законотворчої діяльності.
– Шістдесятилітня історія інституту збігається з оформленням у світі професійних експертних організацій, які називають «фабриками думок». Чи належить ваш інститут до таких установ?
– Основними функціями «фабрик думок», як відомо, є науково-дослідна, освітня, креативна і комунікативна. Усі ці функції виконує і наш інститут. «Фабрики думок» переважно зосереджуються на експертній діяльності. Ми також цим займаємося, і досить ефективно. Щороку лише державним установам надаємо до ста науково-правових висновків. Однак основне призначення інституту, покликання його науковців полягають у розвитку науки й пошуку істини.
– Дякую, Володимире Павловичу, за змістовну бесіду.
Розмову вів Валентин БУШАНСЬКИЙ.
Архів журналу Віче
№7 | |
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата |
Вивезення будівельного сміття. Що потрібно знати
Ексдержсекретар Трампа розповів, яким може бути його "мирний план" для України
Сікорський про дозвіл Україні бити вглиб РФ: Крапля камінь точить
Як знайти надійний пункт прийому алюмінію в Києві?
Почему опытные туристы выбирают Lowa
Порівняння вісків для виготовлення свічок
Президент Словаччини погрожує Україні через припинення транзиту роснафти
Чехія готує нову ініціативу з постачання Україні снарядів на 2025 рік
Штаб Трампа подав скаргу на Гарріс через передачу грошей із фонду Байдена
Польський міністр назвав вирішення історичних суперечок щодо Волині умовою вступу України до ЄС