Правові аспекти гендерної політики в умовах подолання кризових явищ

Попри певне пожвавлення гендерних досліджень протягом останнього десятиліття, можна констатувати, що «розробленішою» є проблематика, пов’язана з «гендерними намірами» в державній політиці. На жаль, ані гендерна правова теорія як стратегічний напрям розвитку гендерних відносин у сучасному державо-, правотворенні, ані її реальний вплив на практику реалізації прав і можливостей жінок і чоловіків не були належно опрацьовані й висвітлені. Особливо це питання актуалізується нині, в умовах кризових явищ і пошуку можливостей та шляхів їх подолання.

Передусім зазначимо важливість формування й розвитку гендерної правової теорії, оскільки практичні виміри в будь-якому напрямі суспільного розвитку можливі лише за наявності певних теоретичних напрацювань.

Величезного значення набуває не лише осмислення самої категорії «гендер», а й, і це в першу чергу стосується правників, розроблення поняття гендерних правовідносин і навіть осмислення категорії гендерного права1. Гендерні перетворення в суспільстві найчастіше та найбільше розвиваються поза державним впливом. Імпульсу їм надає саме суспільство. При цьому право відіграє роль регулятора гендерних відносин, втілюючи їх у нормативно-абстрактній формі, роблячи мірилом, еталоном поведінки, надаючи загальнообов’язкового характеру й юридичні гарантії захисту. Введені до сфери правового простору гендерні відносини стають об’єктом правового регулювання й елементом правової системи, а тому залежать від будь-яких структурних чи елементарних перетворень у ній. Отже, гендерні відносини зазнають владного впливу з боку держави, стають регульованими, набувають ознак стійкості, органічності, упорядкованості, етапності розвитку.

Безперечно, еволюційність гендерного розвитку, його історичність мають велике позитивне значення. Сучасне суспільство наділяє громадянина досить широким соціальним інструментарієм, зокрема, правовим, який він використовує для захисту та реалізації своїх прав. Водночас нині індивід позбавлений досконалої системи правових засобів налагодження гендерних відносин. Розподіл ролей відбувається переважно стихійно. Нові підходи до творення правових основ гендеру формуються, але надто повільно2.

За чинних правових механізмів залишати регулювання гендерного питання в архаїчному стані стихійної саморегуляції недоцільно. Недосконалість суспільного механізму в окремих випадках може призводити до «соціальних виключень», які відбуваються в разі, коли держава належним чином не забезпечує соціальних прав громадян. Тривалий час правове регулювання щодо жінок мало дискримінаційний характер, тому таку дискримінацію потрібно ліквідувати саме правовими засобами.

Одним із завдань права є закріплення соціально корисних тенденцій суспільного розвитку. Правове регулювання гендерних процесів необхідне для їх гармонійного становлення, усунення викривлень, які можуть призвести до вищенаведених негативних наслідків і відкритого протистояння статей. Право має високу гуманітарну цінність як найвища форма соціальної взаємодії, котру не завжди мають інші соціальні регулятори. Тому його вплив на гендерні відносини повинен бути охарактеризований як позитивний.

Необхідність правового регулювання гендерних відносин зумовлена також їх фундаментальністю. Гендерна проблематика зачепила майже всі сфери самореалізацій сучасної людини – бізнес, економіку, політику, спорт, культуру. Така «об’ємність» завдань потребує їх централізованого виконання, загальнодержавної координації, закріплення за допомогою сталих єдиних підходів. Реалізувати це можливо за допомогою права, потужного механізму впливу на суспільні відносини.

Правове регулювання державної гендерної політики здійснюється нормативно-правовими актами двох рівнів: наднаціонального (міжнародні правові акти, ратифіковані Україною) та національного (національні нормативно-правові акти щодо рівноправності жінок і чоловіків). Проте, на нашу думку, утвердження рівності обох статей, забезпечення їх рівних прав і можливостей потребує вдосконалення й оптимізації функціонування всієї правової системи України. Без підвищення ефективності галузевого законодавства щодо гендерної рівності неможливо успішно  розвивати гендерну політику в сучасному українському суспільстві. Гендерна рівність має стати яскравим проявом демократичної побудови українського суспільства, утвердження ідеалів демократичної, соціальної, правової держави, відповідати вимогам часу та європейським стандартам3.

Об’єктивні умови правового регулювання гендерних відносин включають соціально-політичне становище чоловіка та жінки, рівень їхнього представництва в органах державної влади й органах місцевого самоврядування, входження до політичної та професійної еліт, реальний вплив на політичні процеси, переважні сфери соціальної активності кожної статі, розподіл між ними економічного ресурсу та власності, роль жінок і чоловіків в управлінні капіталом і виробництвом, пропорційність залучення до сфери трудових відносин.

Загальна теорія держави і права, розкриваючи зміст правовідносин, як правило, констатує: правовідносини – конкретна форма буття права. Вони безпосередньо пов’язані з державою та громадянським суспільством, із системами права й законодавства.

Щоб розкрити поняття правовідносин, потрібно відмежувати їх від інших соціальних відносин: моральних, економічних, політичних, релігійних тощо. Усі суспільні відносини мають вольовий, ідеологічний і державно-вольовий характер, оскільки державна влада юридично об’єктивує та закріплює їх у системі чинних законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів. Правовідносини, як правило, не можуть існувати без системи права та законодавства. У нормах права розкривається зміст правовідносин, умови їхнього виникнення, сторони, котрі беруть у них участь, права й обов’язки людей.

Традиційно в юридичній літературі вважалося, що правовідносини не можуть існувати без системи права й законодавства. Водночас, як показала практика, останніми роками в суспільстві можуть існувати дві групи правовідносин: врегульовані законодавством і не врегульовані законодавством. Це зумовлено браком законодавства, яке регулює певні суспільні відносини. Наприклад, орендні відносини між суб’єктами цивільного права виникали й існували тривалий час до ухвалення закону про оренду. Такі відносини також виникають, коли з’являється необхідність застосовувати аналогію права та закону. Таким чином, правовідносини можуть існувати і без прийнятих законів, хоча пізніше вони відображаються в офіційних нормативних актах.

Проте трапляються факти, коли закони існують, але правовідносини не виникають, оскільки немає механізму їхньої реалізації. Отже, може існувати три ситуації: є закон і є правовідносини; є закони, але немає правовідносин; є природні правовідносини, але немає законів4.

Що являють собою гендерні правовідносини? Відповідаючи на це запитання, необхідно мати на увазі: під час життєдіяльності особи вступають у різні усвідомлені вольові відносини одна з одною з приводу виникнення, використання чи захисту соціальних благ або забезпечення тих чи тих інтересів. Ці відносини складаються в суспільстві в процесі спільної діяльності (зокрема, в сфері гендеру).

Виникнення спільної діяльності людей без їхньої взаємодії, взаємовідносин одне з одним практично неможливе. Тому найважливіші, життєво необхідні для суспільства відносини держава закріплює за допомогою правових норм, перетворюючи їх на обов’язкові, тобто правовідносини, які охороняються законом. Тож гендерні правовідносини є врегульованими нормами права та забезпеченими державою вольовими суспільними відносинами, відтвореними в конкретному соціальному зв’язку між їх учасниками (окремими людьми чи соціальними колективами), котрі виступають носіями конкретних суб’єктивних прав, обов’язків, повноважень і відповідальності у сфері рівності прав та можливостей чоловіків і жінок.

Україна проголосила себе демократичною, соціальною, правовою державою. У сучасних умовах це, радше, політичний і правовий орієнтир, аніж дійсність. Відтак є потреба в конструктивних діях, перегляді суспільних ідеалів і структури суспільних зв’язків. Серед останніх чільне місце посідають соціально-статеві. У демократичних суспільствах вони регулюються з позиції рівності жінки та чоловіка.

Гендерна рівність – складова загального принципу рівності як основи демократичного устрою держави й суспільства. Принцип рівності є універсальною категорією й виключає дискримінацію за будь-якою ознакою: раси, кольору шкіри, релігії, соціального статусу. Рівність за ознакою статі відображає лише один, але дуже вагомий елемент у конструкції загального принципу рівності5.

Гендерний вимір правової площини характеризується передусім рівністю жіночої та чоловічої соціальних статей. Встановлення такої рівності на практиці потребує подолання патріархальних стереотипів, статевої ієрархічності соціальних зв’язків, у яких чоловіки заздалегідь сприймаються як вищі за розумовими та фізичними здібностями істоти, їхня діяльність вважається значущішою та пріоритетнішою порівняно з діяльністю жінок.

Необхідно підкреслити, що нині дуже важливо усвідомлювати необхідність виокремлення рівнів дослідження гендерної проблематики. Так, пропонуємо розгляд:

1. Принципу рівноправ’я жінок і чоловіків;

2. Принципу захисту прав, свобод і законних інтересів особи.

Ці рівні взаємопов’язані й взаємозумовлені.

До розв’язання проблем рівності жінок і чоловіків слід застосовувати підхід, який уможливлює глибокий і всебічний аналіз соціальної структури та процесів, взаємодії та співвідношення їхніх елементів один з одним і цілим. Саме на зазначеному підході засновані гендерні дослідження, які пропонують встановити таку рівновагу соціальних прав та обов’язків, яка забезпечила б чоловікам і жінкам рівні можливості й водночас враховувала їхні анатомічні та психофізіологічні особливості. Це лише деякі міркування в аспекті гендерної правової теорії, гендерних правовідносин, гендерного права взагалі.

Принцип рівноправ’я жінок і чоловіків мусить розглядатися як рівне право на участь у державному управлінні, на працю, освіту, визнання спеціальних прав працюючої жінки, пов’язаних з її фізіологічними особливостями і роллю матері й жінки в сім’ї та суспільстві. Вказаний принцип має торкатися також рівності між самими жінками, незалежно від національності, майнового стану, мови та віросповідання. Також сьогодні вкрай необхідно визнавати й охороняти спеціальні права жінок, пов’язані з інтересами дітей.

Будь-яка політика, а особливо гендерна, спрямована на реалізацію інтересів громадян – жінок і чоловіків, сформованих у контексті певних цінностей і потреб. Державна влада має безперечне право авторитарно пропонувати суспільству власні цінності, примушуючи визнавати їх як соціальні норми. Однак інтереси, реалізовувані державною політикою, мають бути ідентичними інтересам розвитку суспільства.

Аналіз сучасного суспільно-політичного й соціально-економічного становища жінок і чоловіків в Україні засвідчує наявність дискримінації за ознакою статі.

Науковці констатують порушення принципу рівності між жінками та чоловіками в доступі до соціального розподілу. Дослідження економістів і соціологів підтверджують: економічне становище жінок гірше від становища чоловіків, наявна фемінізація бідності, виконання материнської функції часто стоїть на заваді не лише службовій кар’єрі жінки, а й можливості забезпечити необхідний матеріальний мінімум.

Іще одним напрямом сучасної гендерної правової теорії необхідно вважати розгляд проблеми, пов’язаної із способом і стилем життя чоловіків. Дедалі більше наголошується на тому, що традиційний чоловічий спосіб життя, а можливо, й самі психологічні можливості чоловіка не відповідають сучасним соціальним нормам. Поява організованого й ідеологічно оформленого жіночого руху сприймається представниками сильної статі, з одного боку, як загроза, з другого – як інтелектуальний виклик, а здебільшого, як явище, що породжує потребу в захисті своїх групових інтересів. Головне джерело всіх чоловічих проблем і труднощів ідеологи чоловічих громадських рухів убачають в обмеженості чоловічої статевої ролі й відповідної їй психології, доводячи, що від сексистських стереотипів потерпають не лише жінки, а й самі чоловіки.

Не вдаючись до аналізу діяльності громадських чоловічих рухів, зазначимо: сьогодні, як ніколи раніше, існує проблема захисту й чоловіків. В Україні середня тривалість життя чоловіків на 12 років менша, ніж жінок, і на 15 років менша, ніж у жінок в розвинених країнах (це за опублікованими статистичними даними). Проте ці дані насправді є ще доволі оптимістичними. Чоловіки частіше зазнають трудового каліцтва та стають жертвами нещасних випадків. Вони гірше, ніж жінки, адаптуються до зміни соціального статусу і способу життя, що засвідчують дані гендерного аналізу суїциду. Ще гірше вони адаптуються до соціального життя в умовах кризових явищ, після певних скорочень, втрати частини заробітної платні. У таких випадках вельми посилюється загроза зловживання алкоголем, вживання наркотичних засобів, втрати репродуктивного здоров’я тощо. Це потребує спеціального вивчення та створення програм психологічної адаптації.

Серед рекомендаційних засобів і методів хотілося б виокремити:

– необхідність формування гендерної культури як компонента сучасної цивілізації. Включення гендерного компонента в політичну культуру, наповнення гендерним змістом діяльності політичних партій і громадських об’єднань;

– забезпечення однакових для жінок і чоловіків суспільних статусів, умов реалізації прав людини, можливостей використання соціальних і економічних ресурсів, можливостей особистої участі в збагаченні національного, політичного, соціального, економічного розвитку;

– у сучасних кризових умовах варто використовувати аналіз соціально-економічного становища жінок і чоловіків щодо їхнього місця та ролі в структурі населення, професійній підготовці, економічній активності, зайнятості у сфері оплати праці, ведення домашнього господарства, підприємницької діяльності, політичної активності;

– велике значення потрібно надавати правовому вихованню в контексті подолання гендерних стереотипів, гендерній освіті, використовувати всі наявні наукові засоби та способи для подолання дискримінаційних ознак в умовах кризових явищ.

Автори: Наталія Оніщенко, Олена Львова, Лариса Макаренко