Терези української Феміди потребують капітального ремонту

Парламентські слухання «Про стан правосуддя в Україні», присвячені перебігу судово-правової реформи, мали на меті визначити стратегію та концепцію реформування судової системи на основі об’єднаного законопроекту «Про судоустрій і статус суддів».

– Перетягування каната, яке ми спотерігаємо в законодавчому забезпеченні функціонування судової системи, призвело до тотальної недовіри до всіх гілок влади, зокрема й судової, – зазначив, відкриваючи засідання, Голова Верховної Ради Володимир Литвин. – Не випадково суди часто-густо сприймаються як знаряддя в боротьбі з політичними, бізнесовими та іншими конкурентами. Сподіваюся, що за результатами цих слухань виникне можливість доопрацювати законопроекти, які останнім часом широко обговорюються. Україні потрібна єдина судова практика. Робота має відбуватися так, щоб ми знову не повторювали сумної практики парламентських слухань 2005–2007 років, коли ми намагалися перекричати одне одного.

Голова Верховного Суду Василь Онопенко у виступі зауважив, що суддівський корпус України не лише має власну оцінку ситуації, яка склалася в судочинстві, а й пропонує конкретні заходи для її зміни. Він повідомив присутніх, що за останні два роки Верховним Судом розроблено й передано відповідним суб’єктам законодавчої ініціативи 29 законопроектів, зокрема й щодо автоматизованого розподілу справ між суддями. Однак, наголосив В. Онопенко, пропозиції суддів, що справді є актуальними й важливими для вдосконалення правосуддя, видаються малоцікавими тим, хто реально впливає на формування та реалізацію судової реформи, на ухвалення відповідних законів. А для забезпечення чергової спроби «взяти суди під контроль», на переконання В. Онопенка, в країні розпочато цілеспрямовану дискредитацію судів і суддів. Вона провадиться системно й організовано, з використанням владних та інформаційних ресурсів, залученням представників певних правоохоронних органів. За всіма ознаками, вбачається політичне замовлення на таку кампанію.

Зупинившись на проблемі боротьби з корупцією в судах, Голова Верховного Суду, зокрема, зауважив, що «вся державна влада корумпована однаково, оскільки функціонує за одними принципами і правилами. І до всіх державних органів рівень довіри громадян, як свідчать результати соціологічних досліджень, є однаковим – критично низьким». Однією з основних причин незадовільного стану вітчизняного судочинства він вважає хронічне, а нинішнього року критичне недофінансування: лише 22% від реальних потреб. Для ефективнішої і конструктивнішої роботи судочинства В. Онопенко порекомендував народним депутатам «відмовитися від силового проштовхування в нелегітимний спосіб» об’єднаного законопроекту та якомога швидше внести зміни до всіх процесуальних законів, що значно спростило б судовий процес, а також удосконалило процедуру добору суддівських кадрів.

Міністр юстиції Микола ОнІщук почав із невтішної статистики: за даними Всесвітнього економічного форуму, Україна посідає 99-те місце з-поміж 125 країн за показником незалежності судової системи. А в рейтингу якості судової системи – місце, нижче від середнього порівняно з аналогічними державами, що перебувають у процесі переходу до ринкової економіки. За його словами, треба поліпшити добір суддівських кадрів шляхом запровадження спеціалізованої професійної підготовки, яка в більшості європейських країн зосереджена в єдиному закладі. Важливість професійного навчання суддів визнається в таких міжнародних офіційних документах, як Основні принципи ООН стосовно незалежності судової влади (1985), і документах Ради Європи – Рекомендації № R (94) 12 щодо незалежності, ефективності та ролі суддів, а також Європейські хартії про закон для суддів (1998). Тож потрібно запровадити спеціальну дворічну підготовку кандидатів на посаду судді в Академії суддів України. «При цьому слід розглянути доцільність підвищення віку, з якого можливий вступ на посаду судді. Життя свідчить, що 25-річний вік є недостатнім для виконання особою обов’язків «вершителя людських доль» через відсутність і життєвого, і фахового досвіду», – консатував міністр. Він наголосив на потребі розвитку інституту спеціалізації як судової системи загалом, так і суддів зокрема, що забезпечить кваліфіковане та оперативне вирішення спорів. Ідеться про запровадження спеціалізованих земельних, патентних, ювенальних судів. Однак підходити до прийняття таких рішень необхідно мотивовано, виходячи з фінансових ресурсів держави.

На парламентських слуханнях також обговорювали доцільність існування військових судів, адже воно не зумовлюється ні принципом спеціалізації, ні принципом територіальності. За словами наступного співдоповідача – голови Комітету Верховної Ради з питань правосуддя Сергія КІвалова, «за радянських часів військові суди існували для потреб багатомільйонної Радянської армії, Військово-морського флоту та військово-промислового комплексу. Нині держава витрачає на такі суди близько 30 млн. гривень».

Кажучи про фінансування судової системи, С. Ківалов констатував, що чинний закон встановлює окреме для Верховного Суду України й вищих спеціалізованих судів надходження коштів, а суди першої та другої інстанцій фінансуються через Державну судову адміністрацію за «залишковим» принципом. Тому голова комітету наполягав на необхідності переходу до єдиної схеми фінансування судів усіх рівнів. Посилаючись на програми політичних сил, представлених у парламенті, він наголосив на можливості повернення народної довіри шляхом надання громадянам права самостійно обирати суддів. При цьому натякнув на раніше заявлений Партією регіонів проект нового Основного Закону: «Так, це потребує внесення змін до Конституції. Тут уже немає чого приховувати, політиками вже давно обговорюються зміни до чинної Конституції, що передбачають обрання народом усіх суддів, окрім суддів Верховного Суду України. Передбачається, що їх визначатимуть методом жеребкування серед тих, хто підходить за формальними ознаками. Ось така реформа  обговорюється, і ми повинні серйозно розглядати її перспективи в найближчому майбутньому».

Згідно з висновками Консультативної ради європейських суддів, «незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм не для захисту власних інтересів, а в інтересах верховенства права й тих, хто шукає та очікує правосуддя». На проблемі недоторканності суддів зосередив увагу присутніх Голова Служби безпеки України Валентин НаливайЧенко. На його думку, вкрай необхідним видається приведення статусу судді у відповідність до міжнародної практики. «Судова незалежність не повинна ототожнюватися з безвідповідальністю та безкарністю, адже сьогодні суддівська недоторканність замість того, щоб бути гарантією неупередженості й справедливості судових рішень, використовується як прикриття для винесення упереджених рішень», – вважає Голова СБУ. Він гадає, що проект закону «Про судоустрій і статус суддів» потребує доопрацювання, зокрема має позбавити суддю всіх видів залежності – адмінстративної, фінансової, політичної, соціальної, окрім залежності від Закону.

Під час підготовки законопроекту з суддівської реформи до другого читання народні депутати внесли 809 поправок. На парламентських слуханнях документ не раз було піддано критиці, бо, за словами більшості учасників зібрання, він передбачає громіздку й заплутану систему судоустрою, що ускладнить доступ населення до суду, негативно вплине на дотримання єдиної судової практики. Наприклад, Уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна КарпаЧова виступила категорично проти запропонованого законопроектом виключення представників Омбудсмана з кваліфікаційних комісій суддів. Стосовно  спеціалізації судів, то, за словами заступника голови депутатської фракції Комуністичної партії Адама Мартинюка, слід прислухатися до порад фахівців і провести внутрішню – безпосередньо в судах – спеціалізацію, зміцнити їх кадрами, що дасть змогу розглядати в одному суді і цивільні, і кримінальні, і  адміністративні справи. Це набагато дешевше, ніж створювати сотні нових судів, а головне – набагато зручніше для населення. А. Мартинюк попередив: «Не можемо ми (фракція комуністів. – Авт.) підтримати низку інших положень законопроекту, які не узгоджуються, зокрема, з Конституцією… Зрозуміло, що такі проекти наша фракція не підтримуватиме».

Не раз наголошувалось і на фінансовій складовій реформування, бо запровадження передбаченої об’єднаним законопроектом розгалуженої системи судів потребуватиме колосальних коштів (за оцінками експертів, майже 15–20 млрд. гривень!), а це в умовах фінансової кризи абсурдно. До того ж, як зауважив голова Комітету Верховної Ради з питань правової політики Сергій МІщенко, у законопроекті не надано фінансового обґрунтування таких витрат.

Заступник Голови Верховної Ради Микола Томенко,  закриваючи парламентські слухання, підкреслив: «Судову систему потрібно вберегти від політизації та партизації. Україна повинна стати країною, де поважають судову систему, а статус «суддя» є поважним і почесним». При цьому він розкритикував проект рекомендацій парламентських слухань і наголосив на потребі консолідації зусиль усіх, хто зацікавлений у прийнятті реформаторських законодавчих актів, своєрідної Конституції правосуддя, яка повинна мати найвищий ступінь легітимності – і політичної, і правової.

Традиційний недолік усіх парламентських слухань – це «випускання пари» без конкретного нормативного просування. Не хотілося, щоб результати нинішніх, як і їхніх попередників у 2005 та 2007 роках, залишилися тільки на папері. Вони мають стати поштовхом для подальшого проведення судової реформи. Насамкінець слід зауважити: численні хаотичні й часто суперечливі законодавчі ініціативи, спрямовані на зміну системи правосуддя, свідчать, що процес реформування непослідовний, а політики та фахівці не мають узгодженого бачення того, якою повинна бути судова система. За таких обставин головна мета судової реформи – створення науково обгрунтованої системи правосуддя в Україні, а її завдання – усунення негативних тенденцій, що виникли через непослідовність здійснення попередньої реформи; забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів; оптимізація системи судів загальної юрисдикції; посилення гарантій незалежності суддів; якісне підвищення фаховості суддівського корпусу, посилення ефективності його роботи та відповідальності.

Автор: Світлана ФІЛОНЕНКО