Членству України в СОТ уже немає альтернативи, однак "квиток" може подорожчати

Після 11 років переговорів ми впритул підійшли до ухвалення рішення про вступ до СОТ. Нині завершено переговори з країнами, на долю яких припадає понад 85% української зовнішньої торгівлі. Отже, структура ціни нашого вхідного "квитка" сформована й уже навряд чи зміниться. Слова "надії й тривоги" витали протягом останнього десятиліття в сотнях статей на цю тему, вони багато в чому відбивають неоднозначні настрої, що реально існують в українських підприємницьких колах і в суспільстві загалом щодо оцінки можливих наслідків вступу нашої країни до СОТ.

Процеси глобалізації у третьому тисячолітті й усе, що з цим пов'язано, змушують по-іншому поглянути на критерії оцінки світових процесів, зокрема й у сфері економіки. Питання стоїть так: які нові тенденції, процеси треба взяти до уваги, аби визначитися щодо прогресу людської цивілізації та України зокрема?

Світова організація торгівлі визначає правила поведінки на світових ринках, і через країни – її учасниці проходить майже 95% світової торгівлі. До таких аргументів на користь вступу України до СОТ варто було б додати: без приєднання до угод СОТ у сфері наукоємних товарів і прав на інтелектуальну власність досить проблематичним є подолання технологічного відставання й у перспективі вихід нашої держави на світовий ринок високих технологій. Отже, без вступу до СОТ неможливий життєво необхідний для країни перехід на інноваційний шлях розвитку.

Однак не можна не враховувати, що ми приєднуємося до СОТ за умов, коли країна має низку гострих проблем. Назвемо деякі з них. Це, по-перше, низькі адаптаційні можливості, пов'язані з невисокою мобільністю робочої сили й капіталу^1,2. По-друге, важкий стан деяких галузей (зокрема, сільського господарства)³. По-третє, значний обсяг "сірого" та нелегального імпорту продовольства й промислових споживчих товарів^4,5.

З урахуванням цього проводиться активна державна політика, покликана, з одного боку, перебороти опір тих закордонних сил, що прагнуть, керуючись різними міркуваннями, ускладнити прийом до СОТ, а з другого – домогтися на переговорному процесі умов, прийнятних для українського приєднання.

Україна, як і кожна країна, котра піклується про майбутнє свого державного й національного становища в глобальній економіці, має насамперед чітко уявляти, що її входження до світової спільноти буде своїм, неповторним, зважаючи на наявні можливості та переваги, передусім природні, історичні, географічні, транзитні. Це, так би мовити, очевидна річ. І тут Україні поталанило з її геополітичним становищем: вона розташована в центрі Європи на перетині численних шляхів, які раціонально можна використати в різноманітних глобальних економічних, комунікаційних та інших процесах.

Але при цьому є й інше питання, важливе для нас, як для країни, що прагне оптимально скористатися перевагами участі в міжнародному поділі праці. Не треба бути наївними: у світовій економіці, що вже реально склалася й де кожна розвинена держава має певну нішу, нас не очікують із розкритими обіймами. Нам із готовністю можуть відвести роль сировинного придатка або другорядного ринку, куди скидаються застарілі товари, часто-густо ще й екологічно небезпечні. І така тенденція вже досить помітна.

Уже йшлося про безальтернативність вступу до СОТ. У такій ситуації поряд із наполегливою політикою, спрямованою на одержання прийнятних для України умов перебування в цій організації, особливого значення набуває здатність держави погасити негативні наслідки, що їх випробовуватиме на собі ряд галузей національної економіки після вступу до СОТ. Звісно, позитивний ефект від перебування у СОТ багато в чому залежатиме від того, чи зможе державна політика України забезпечити баланс між відкритістю нашої економіки й селективними протекціоністськими заходами її підтримки.

Вибіркової підтримки потребуватиме машинобудування, насамперед у виробництві тієї продукції, де Україна є великим споживачем. Уразливими виявляться регіони з високою часткою галузей, продукція яких конкурує з імпортом. Серйозна державна підтримка буде потрібна виробництвам споживчого сектору – сільського господарства й переробки сільгоспсировини, а також легкої промисловості.

Водночас значна кількість представників українського підприємництва наполягають на необхідності низки "превентивних заходів", здатних зміцнити позиції національної економіки загалом.

Ми вже останні рік-два живемо в правовому середовищі СОТ. Від прийняття відповідних нормам СОТ законів – Митного кодексу, Закону про технічне регулювання та багатьох інших наша економіка тільки виграє. На столі переговорів залишається ряд вимог, що виходять за рамки СОТ.

У наших партнерів є право вимагати відповідних поступок, але й у нас є право їх не робити. Тут наша позиція залишається незмінною: у сферах, що виходять за рамки СОТ, в яких у нас поки що не завершені реформи, зобов'язання ми брати не зможемо. Партнери про це знають.

Ми, як і раніше, граємо на зовнішніх ринках за правилами, у виробленні котрих не брали участь. Інтереси основних гравців у СОТ не завжди збігаються з нашими, а вироблювані нині нові правила світової торгівлі в деяких напрямах, наприклад, у сфері сільського господарства, можуть виявитися для нас важкими. Не можна виключати, що через півтора-два роки нам доведеться платити за приєднання до СОТ більше, ніж зараз. У СОТ ділять гроші, й поки їх ділять без нас, ми системно програємо у світовій конкурентній боротьбі.

Звичайно, є й інший бік питання: скільки нам потрібно заплатити тепер, щоб одержати право брати участь у розподілі грошей потім?

Гадаємо, можна запропонувати державі посилити регулювальну роль політики формування й установлення цін і тарифів на продукцію природних монополій, вжити комплекс законодавчо-правових заходів для запобігання й недопущення навмисного банкрутства підприємств та інститутів. На рівні уряду створити бюджет розвитку для модернізації виробничо-технологічного потенціалу.

Питання перше: що в час, котрий залишився до приєднання, нам треба захищати за будь-яку ціну, а де можна піти на поступки?

Питання друге: що вже сьогодні варто проробляти урядові з представниками всіх кіл підприємництва для захисту інтересів вітчизняного бізнесу в рамках СОТ із використанням практики його нинішніх учасників?

Звісно, позиція окремих секторів бізнесу з цих питань різна. Але потрібна консолідована позиція, яку слід довести до керівництва країни.

На наш погляд, попереду – надто складний етап переговорів. Адже найчастіше неузгодженими залишаються найболючіші питання, досягти компромісу з яких буде непросто. Більше того, в деяких випадках партнери "дають задній хід" з начебто уже й закритих питань, жорсткішають їхні позиції. Як і раніше, висуваються вимоги, що виходять за стандартні рамки угод СОТ (так званий СОТ-плюс). Важливо погодити з нашими провідними торговельними партнерами такі умови доступу на український ринок товарів та послуг і зміни в національному законодавстві, які максимально враховували б позицію українських промислових, підприємницьких кіл. Адже на кону – перспективи розвитку цілих галузей нашої економіки: літакобудування, автомобільної промисловості, банківської й страхової справи, сільського господарства тощо.

Гадаємо, розв'язання цих проблем потребує послідовнішої, злагодженішої роботи всіх зацікавлених відомств.

Членство в СОТ не має альтернативи – це вже визнала переважна більшість учасників суспільної дискусії. Тож у наших інтересах завершити формування цього пакета в найкоротший термін. У нас є шанс закінчити переговори на зрозумілих умовах. Ми не можемо вічно гнатися за потягом, що іде. Ситуація може серйозно змінитися. У СОТ можуть з'явитися нові правила й майже напевно з'являться нові члени. Відповідно з'являться й нові вимоги до України і вхідний "квиток" подорожчає.

Вступ до СОТ, безперечно, має історичне значення для відродження й подальшого становлення української нації, її світлого майбутнього. Український народ має всі об'єктивні дані для гідного існування й попри всі перепони посяде належне місце в загальнолюдському історичному поступі.

1 Новицький В. Міжнародна кооперація праці: проблеми та моделі. – Київ: Наукова думка, 1994. – С. 28–45.

2 Біляцький С., Хахлюк А., Ярова Н. Нові демографічні контури // Стратегія розвитку України 1/2005. – С. 54–64.

3 Фомін С. Хліб наш насущний дай нам і в СОТ // Політика і час. – 2005. – №4. – С. 57–62.

4 Експрес-доповідь Державного комітету статистики України. – К., 2005.

5 Інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали до парламентських слухань за порядком денним: "Про стан підготовки до вступу України до Світової організації торгівлі" (19 березня 2003 р.). – К., 2003.

6 Біляцький С. Особливість формування економічної моделі України на тлі глобальних суспільних трансформацій. Інституційні фактори оптимізації відкритої економіки: світовий досвід і українські перспективи // Матеріали Міжвідомчої науково-теоретичної конференції. – Київ, 2004. – С. 30–34.

Автори: Сергій БІЛЯЦЬКИЙ, Ангеліна ДОБРОВОЛЬСЬКА