Кермуймо безпечно! Всеукраїнській спілці автомобілістів – 35

Нинішнє життя ми вже не уявляємо без автомобіля. Статистика свідчить, що в нашій державі практично кожен четвертий мешканець має у власному дворі чи гаражі чотириколісного «коня». Автомобіль став не розкішшю, а надійним засобом пересування.

Проте ось така суцільна автомобілізація має й негативні наслідки. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, на автошляхах планети щорічно гине 1,2 млн. учасників дорожнього руху, ще майже 50 млн. осіб травмуються. Щоденна статистика аварійності на дорогах України нагадує фронтові зведення. Сумно це констатувати, але факти – річ уперта. Хоч би в якому напрямку нині їдеш автошляхами держави, скрізь зустрічаєш придорожні обеліски, вінки, живі квіти. Так рідні й близькі вшановують пам’ять тих, хто загинув в автомобільній аварії.

Як показують результати досліджень, основним фігурантом у тріаді «автомобіль – дорога – водій» є якраз водій. Адже насамперед від його професійної майстерності, технічних знань, поваги до правил дорожнього руху та інших водіїв і пішоходів залежить безпека на автошляхах.

Саме об’єднання автомотолюбителів України як власників джерела підвищеної небезпеки з метою проведення серед них роботи з профілактики аварійності, сприяння в задоволенні спільних інтересів у питаннях підготовки водіїв, організованого зберігання, технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів – головне завдання нашої громадської організації, яка відзначає цими квітневими днями 35-річний ювілей.

Об’єднання автомобілістів було викликано життєвою необхідністю. Бурхлива автомобілізація тодішнього суспільства, а відтак різке зростання аварійності на шляхах та вулицях потребували кардинальних заходів на державному рівні. Спеціалісти в галузі безпеки дорожнього руху дійшли висновку: організувати профілактичну роботу серед власників індивідуального транспорту найдоцільніше через їхнє масове об’єднання. І вже 11 травня 1973 року Рада Міністрів УРСР ухвалила Постанову «Про організацію Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів». Відразу ж у всіх регіонах відбулися установчі конференції, а 30 січня 1974 року – Всеукраїнський установчий з’їзд, який прийняв статут товариства. 16 квітня 1974 року його було затверджено постановою уряду. Цього дня й офіційно розпочало діяльність Добровільне товариство автомотолюбителів (ДТАМЛ).

Від самого зародження громадська організація стала діяти на правах повного самофінансування та самоокупності. Водночас уряд України, поставивши конкретні завдання перед добровільним товариством, з великою увагою ставився до його справ і проблем. Особливо вагому роль у становленні та розвитку ДТАМЛ відіграла Постанова Ради Міністрів УРСР від 27 серпня 1976 року «Про поліпшення роботи Українського республіканського добровільного товариства автомотолюбителів». Цей важливий урядовий документ зобов’язав міністерства, відомства, органи місцевої влади надати організаційну, фінансову, матеріально-технічну допомогу організаціям товариства. І це було виконано. На підставі постанови представники ДТАМЛ увійшли до складу обласних і районних комісій з безпеки дорожнього руху. Їх почали активно залучати до спільної роботи органи ДАІ: це й проведення технічних оглядів автомобілів та мотоциклів, це й робота в комісіях з розгляду справ про порушення Правил дорожнього руху.

За рішенням секретаріату Української республіканської ради профспілок первинні організації автомотолюбителів створювали на підприємствах, в установах, організаціях, навчальних закладах, колгоспах і радгоспах.

Ці та чимало інших організаційних заходів дали свої результати: за перші 10 років до лав товариства вступило понад мільйон громадян. Це більш як 30 відсотків власників індивідуальних транспортних засобів.

Члени товариства брали активну участь у роботі з профілактики аварійності серед власників індивідуальних авто та мотоциклів: агітаційні автопробіги, тематичні кінолекторії, виступи в ЗМІ, створення клубів антикварних і саморобних автомобілів тощо.

Центральна рада ДТАМЛ та обласні організації зосередилися на створенні навчально-технічної бази. З 1975 по 1991 рік було збудовано типові комплекси автошкіл і капітально відремонтовано наявні. Усі навчальні організації забезпечено необхідними агрегатами й механізмами автомобілів та мотоциклів, діючими макетами, іншими технічними моделями для практичного вивчення будови транспортних засобів. Ази практичного водіння учні автошкіл опановували за кермом 600 навчальних автомобілів. У 28 автошколах та 140 їхніх  філіях щороку готували 60–70 тисяч водіїв легкових автомобілів і мотоциклів.

Ще одним важливим напрямом діяльності товариства стало спорудження й облаштування автостоянок, гаражно-будівельних кооперативів для організованого зберігання автомобілів індивідуальних власників – членів ДТАМЛ. З моменту створення й до 1991 року в системі нашої громадської організації діяло близько 300 автостоянок і ГБК на 110 тисяч машино-місць, 67 технічних пунктів обслуговували транспортні засоби членів товариства.

Минав час, потребуючи змін. 1989 року на 4-му з’їзді ДТАМЛ було прийнято новий статут, а товариство перейменовано на Українську республіканську спілку автомобілістів. 26 вересня 1990 року ці зміни затвердив уряд. А ось черговий, 5-й, з’їзд, який відбувся 22 лютого 1995 року, підбив підсумки діяльності оновленої організації, зареєстрованої в Мін’юсті України як Всеукраїнська спілка автомобілістів відповідно до Закону «Про об’єднання громадян».

Хочу наголосити: всі ці роки діяльність товариства проходила в тісній взаємодії з Державтоінспекцією. Співробітники ДАІ розцінювали тоді добровільне об’єднання автомобілістів як надійного союзника в наведенні належного порядку та дисципліни серед усіх категорій учасників дорожнього руху. Особливу увагу звертали на профілактику дитячого дорожньо-транспортного травматизму: в школах оформляли куточки та класи з безпеки руху, проводили огляди та змагання юних інспекторів руху.

Тривалий час ми співпрацювали з артистами Київської філармонії, які постійно виїздили  в регіони для проведення театралізованих уроків із вивчення Правил дорожнього руху та формування в дітей безпечної поведінки на вулицях та шляхах.

Про доцільність об’єднання автомобілістів свідчить промовистий факт: згідно зі статистикою ДАІ, на 10 тисяч водіїв – членів ВСА щороку припадає 15–20 дорожньо-транспортних пригод. На таку ж кількість решти водіїв індивідуальних автомобілів і мотоциклів – 35–40 ДТП. Тож переваги колективної організації роботи з автомобілістами очевидні.

Упевнений, уважний читач помітив, що я декілька разів ілюстрував ефективну діяльність спілки в період до 1991 року. Зі здобуттям Україною незалежності розпочалося різке реформування економіки. Призупинилося будівництво автостоянок та ГБК, зменшилися масштаби підготовки водіїв. Ринкові відносини призвели до втрати багатьох звичних механізмів виконання статутних завдань. Чимало членів спілки автомобілістів, не маючи вигідних для себе умов зберігання та технічного обслуговування власного транспорту, залишили лави ВСА.

Це був період надто серйозних випробувань. До нашої честі, ми зуміли гідно вийти з надзвичайно складної ситуації, стабілізувати виробничу та фінансову діяльність Всеукраїнської спілки автомобілістів. Сьогодні в нас функціонують понад 30 автошкіл, які готують водіїв різних категорій. Ми пишаємося тим, що майже 1 млн. 650 тис. водіїв держави мають свідоцтва про закінчення навчальних курсів саме в організаціях ВСА. До послуг автомобілістів 260 колективних автостоянок і 70 пунктів технічного обслуговування та ремонту автомобілів. У лавах ВСА нині перебувають 665 147 власників індивідуального транспорту.

До десятки наймасовіших входять Сумська (92 144 члени), Хмельницька (81 490), Тернопільська (60 636), Одеська (56 998), Чернігівська (40184), Житомирська (27 664), Херсонська (27 394), Закарпатська (24 276), Чернівецька (24 124) та Харківська (23 400) обласні організації.

Хоча автошколи ВСА мають високий авторитет серед інших організацій з підготовки водіїв, ми продовжуємо працювати над удосконаленням навчально-матеріальної бази, розробляємо та впроваджуємо нові форми теоретичного й практичного навчання, які відповідають міжнародним стандартам. Насамперед порушуємо питання перед відповідними інстанціями про збільшення кількості годин практичного водіння автомобіля, роблячи акцент на контраварійній підготовці водіїв. На черзі – організація курсів підвищення кваліфікації водіїв, котрі здійснюють міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, а також тих, хто транспортує автомобілями небезпечні вантажі. Окрім того, спільно з ДАІ розробляємо типові програми для навчання широких верств населення Правил дорожнього руху.

Звісно, у невеликому за обсягом матеріалі немає можливості розповісти про різнобічну діяльність спілки. Проте хочу наголосити, що за названими й неназваними цифрами та фактами – масштабна праця сотень людей. Усіх не перелічити. Однак імена організаторів нашого громадського об’єднання й тих, хто нині докладає максимум зусиль для подальшого розвитку ВСА, назву. Це, зокрема, перший голова республіканського товариства Борис Олексійович Іванов, його подальші правонаступники на цій посаді Володимир Єлисейович Фесенко та В’ячеслав Миколайович Краснопівцев. Це й голови обласних організацій: Хмельницької – Олександр Ткаченко, Харківської – Євген Сидоренко, Рівненської – Володимир Удовиченко, Сумської – Олександр Білоус, Тернопільської – Павло Шовкун, Житомирської – Ігор Вензовський, Луганської – Володимир Оксамитний. Це й директори автошкіл Микола Варижук (Вінниця), Петро Кравчук (Луцьк), Юрій Самсонов (Миколаїв), Сергій Кропачов (Севастополь), Віктор Артеменюк (Мелітополь) та багато інших наших сподвижників.

На закінчення хочу привітати членів ВСА зі святом – 35-річним ювілеєм. Міцного всім здоров’я, трудової наснаги, сил і терпіння у складний для України час.

-------

Коли матеріал було підготовлено до друку, редакція отримала сумну вражаючу звістку: Микола Юхимович Тодоренко у розквіті сил передчасно помер. Цьому не ймеш віри, але це факт.
Голова Всеукраїнської спілки автомобілістів не раз виступав на шпальтах «Віча» з ґрунтовними матеріалами з проблем безпеки дорожнього руху та ролі держави в цих процесах, ділився роздумами щодо подальшого розвитку громадського об’єднання автомотолюбителів України.
Він був справжнім другом нашого журналу, ініціював цікаві проекти та допомагав у їх втіленні. У нас було ще чимало спільних задумів...
Колектив редакції висловлює щире співчуття рідним і близьким, колегам по роботі Миколи Юхимовича Тодоренка. Світла пам’ять про нього залишиться в наших серцях назавжди.

Автор: Микола Тодоренко